БУДИНОК ТЛУМАЧА

Незабаром Християнин дістався до будинку Тлумача. У двері довелося постукати кілька разів, перш ніж його почули.

– Хто там?

– Дорогий пане, я мандрівник, присланий сюди Доброзичливцем, воротарем Вузьких воріт, – відповів Християнин. – Я б хотів переговорити з хазяїном будинку.

Через кілька хвилин до Християнина вийшов сам Тлумач.

– Я йду з міста Погибель і прямую до гори Сіон. Воротар Вузьких воріт порадив мені заглянути до вас. Він сказав, що ви можете показати мені щось дуже важливе.

– Заходь. Я покажу тобі щось, що зможе тобі в майбутньому допомогти. Він наказав служителеві запалити свічку і запросив Християнина йти за ним. Тлумач повів Християнина у велику, дуже запорошену кімнату. Було таке враження, що ця кімната ніколи не бачила віника і вологої ганчірки. Незабаром він покликав служителя і наказав йому підмести підлогу. Останній так енергійно взявся за справу і підняв такий страшенний пил, що Християнин ледь не задихнувся. Тоді хазяїн покликав служницю і наказав їй принести води і побризкати всю кімнату. Тепер можна було без проблем підмести, а потім помити підлогу.

– Що це означає? – здивувався Християнин.

– Ця кімната – втілення людського серця, яке ще не освячене благодаттю Євангелія. Пил – природжений гріховний стан і внутрішня зіпсованість, якими спаплюжена людина. Той, хто почав замітати кімнату, є закон; дівчина, яка окропила її водою, – Євангеліє. Ти бачив, як була запорошена кімната, коли почали її мести. Підмітати насухо не має жодного сенсу, таким чином чистоту не наведеш. Зрозумій, що закон не вбиває гріх, не очищає від нього серце, а усього лише піднімає з дна на поверхню ті гріхи, які були, можливо, незначні або давно забуті. Але коли серце приймає Євангеліє (Благу Звістку), то Слово Боже, як вода, винищує всякий пил і змиває колишнє зло, як би воно міцно не засіло в нас. Таким чином, гріх підкорений, переможений і знищений, душа стає чистою через віру в Слово Боже і готова прийняти Царя Слави.

Потім Тлумач узяв Християнина за руку і ввів його в невелику кімнату, де на стільцях сиділи дві дитини. Старшу звали Нетерпіння, молодшу – Терпіння. Нетерпіння було дуже неспокійним і невдоволеним, а Терпіння сиділо тихо.

Християнин довідався про причину невдоволення старшої дитини. Тлумач відповів, що їх Вихователь обіцяв їм на початок майбутнього року дорогоцінні подарунки, а Нетерпіння хоче отримати їх негайно, тоді як Терпіння з радістю погодилося почекати. Тут хтось увійшов до кімнати і вручив Нетерпінню мішок з дорогими подарунками. Але недовго був щасливим володар великого мішка. Вже через пару хвилин усе було розкидане, розірване і зламане. Терпіння покинуло кімнату з порожніми руками, але віддалилося тихо, з очікуванням радості на обличчі.

– Розтлумачте мені, що все це означає? – попросив Християнин.

– Ці дві дитини символізують два типи людей. Нетерпіння – дитя світу, воно хоче все отримати відразу ж, ще в теперішньому році, тобто у світі цьому: такі люди земні. Вони бажають усе хороше отримати скоріше, під час життя на землі, і не можуть чекати “майбутнього року”, тобто майбутнього життя. Прислів’я: “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі” – для них значить більше, ніж усі Божі обіцянки майбутніх благ. Але Нетерпіння дуже скоро все розтринькало, і залишилося при ньому одне лахміття – така буде доля всіх подібних до нього людей, коли настане кінець світу.

– Я бачу, що Терпіння обрало кращу долю, – зауважив Християнин. – Йому буде дароване Царство Небесне, тоді як на іншого чекає убогість і ганьба.

– Ти можеш до цього додати, – продовжував Тлумач, – славу і пишність майбутнього життя, які безмежні, тоді як земна слава швидкоплинна. Марно Нетерпіння сміється над Терпінням, що першим отримало скарби. Адже врешті-решт добре сміється той, хто сміється останнім, і переможе Терпіння. Перші повинні будуть поступитися місцем останнім, бо настане час і для останнього. Але останньому нікому не треба буде поступатися, оскільки за ним вже нікого не буде. Той, хто отримає блага першим, швидше і витратить їх. Але хто їх отримає останнім, той збереже їх навіки, у нього просто не буде часу для того, щоб їх розтринькати. Через те і сказано в Євангелії: “Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш” (Лк. 16:25).

– Я тепер бачу, – сказав Християнин, – що краще не бажати в цьому житті щастя і земних благ, але терпляче чекати вічних.

– Вірно ти кажеш. Блага видимі – тимчасові, а невидимі – вічні. Сьогодення і наші тілесні бажання знаходяться в тісному взаємозв’язку, тоді як майбутнє і наші похоті взаємовиключають одне одного.

Сказавши це, Тлумач узяв Християнина за руку і повів його в наступну кімнату до багаття, розведеного біля стіни. Поряд стояла людина, яка прагнула загасити вогонь водою, проте полум’я, як не дивно, не зменшувалося, а навпаки – розгоралося все сильніше і яскравіше.

Християнин знову нічого не міг зрозуміти.

– Цей вогонь символізує благодать, що діє в людському серці. Той, хто заливає вогонь водою, – сатана. Ти ж бачиш, що полум’я палає все сильніше, незважаючи на неймовірні зусилля сатани. Зараз ти зрозумієш чому.

І він вказав на іншу людину, яка стояла по другий бік стіни і тримала в руках сосуд. Безперервно і щоб її ніхто не помітив, підливала вона масло у вогонь.

Християнин захотів зрозуміти сенс побаченого.

– Це Христос, Який постійно підтримує дію Своєї благодаті в людському серці, – пояснив Тлумач.

– Тому, незважаючи на всі диявольські підступи, Він зберігає врятовану Ним душу. А те, що Він стоїть за стіною, означає, що важко побачити тому, кого спокушають, як і Ким підтримується в ньому дія благодаті.

Знову узяв Тлумач Християнина за руку і привів його до дверей прекрасного палацу. Палац був настільки прекрасний, що Християнин зупинився і не міг поворухнутися, а його серце заповнила невимовна радість. По палацу прогулювалися люди в золотому одязі. Біля дверей стояв великий натовп людей, які бажали потрапити всередину. Вхід у палац охороняли озброєні воїни, які кожного, хто намагався підійти до розкішних воріт палацу, повинні були позбавити життя. Тому люди не наважувалися спробувати зайти до палацу. Дещо лівіше за ворота сиділа за столом людина. На столі лежала велика книга і стояла чорнильниця з ручкою. Писар мав вносити до книги імена тих, хто зважиться на штурм воріт.

Раптом Християнин побачив одного високого, сильного чоловіка, який підійшов до писаря і звернувся до нього: “Запиши моє ім’я!”

А коли це було виконано, він вийняв меч, надів на голову шолом і кинувся до варти, що стояла біля дверей, яка з люттю накинулася на нього. Але сміливець, абсолютно не злякавшись, рубав направо і наліво з найрішучішим видом. Лише після того, як він наніс іншим і сам отримав декілька поранень, йому вдалося, нарешті, увірватися в палац між охоронцями, які розступилися. Там його одягнули в золотий одяг, подібний тому, який був на інших мешканцях палацу. Чулися дивний спів і заклики: “Прийдіть, прийдіть! Славу вічну прийміть!”

Християнин посміхнувся і сказав:

– Мені здається, я зрозумів, що все це означає (див. Мф. 11:12; Лк. 16:16). Дозвольте мені продовжити свій шлях.

– Почекай, – заперечив Тлумач, – я ще не все тобі показав. При цьому він узяв Християнина за руку і ввів його в темну кімнату, де у великій залізній клітці сиділа якась людина. На неї страшно було поглянути. Очі її були опущені, руки безвільно складені, і в усьому її вигляді була якась відчайдушна безвихідь.

– Що це означає? – запитав Християнин. Тлумач нічого не став пояснювати, лише порадив Християнинові самому поговорити з цим нещасним.

– Хто ти, нещасний?

– Колись я не був таким.

– Але ким же ти був раніше?

– Колись я здавався собі ревним послідовником Христовим не лише у власних очах, але і в очах інших. Я вважав себе гідним Небесного Царства і відчував навіть радість при думці, що відправлюся на свою Батьківщину.

– І що ж сталося?

– Тепер я відчаєм і безвихідністю затиснутий, як у лещата. Я не можу звільнитися від них, як і не можу вийти з цієї клітки.

– Але як ти дійшов до такого стану?

– Я був такий задоволений собою, що перестав себе контролювати, перестав молитися і дав волю своїм пристрастям. Я відкинув милість Господню, образив Святого Духа, і Він покинув мене. Я спокушав сатану, і він прийшов і зробив таким жорстоким моє серце, що тепер я не можу розкаятися.

– Невже не залишилося в тебе жодної надії, і ти назавжди поміщений у цю клітку Відчаю?

– На жаль, немає жодної надії.

– Але Син Всевишнього милосердний!

– Так, але я знову розіпнув у собі Сина Божого, зневажив Його заповіти і не вважав за святиню Кров, пролиту Їм на хресті. Я образив Духа Благодаті. Тепер мені не залишається нічого іншого, як з жахом чекати Страшного суду. Я вже виразно бачу язики полум’я вічного вогню, готового пожерти відступника разом з його гординею.

– Але за що ти так жорстоко покараний?

– За насолоди, земні радощі, задоволення і світську вигоду. Саме в цьому я бачив своє щастя. А тепер будь-який спогад про це з’їдає мене, як черв’як, і не дає мені спокою.

– Невже ти не можеш розкаятися і навернутися до Христа?

– Не дарував мені Господь більше покаяння! Слово Його не утішає мене і не дає більше сил вірувати в Нього. Він Сам засудив мене на ув’язнення в залізну клітку Відчаю, звідки ніхто у всьому світі не може звільнити мене. О вічність! Страшна вічність! Звідки я черпатиму сили, щоб тягнути таке жалюгідне існування цілу вічність?

– Нехай буде тобі, Християнине, на згадку страждання цієї людини, – сказав Тлумач. – Не переставай дотримуватись заповідей Божих і будь завжди напоготові.

– Це жахливо! Допоможи, Господи, дотримуватись Твоїх заповідей! – змолився Християнин. – Допоможи мені завжди бути напоготові, не забувати щоденну молитву і дай мені сили уникати гріха, щоб не стати жертвою докорів власного сумління. Проте чи не пора мені продовжити свій шлях?

– Трохи зачекай, я покажу тобі ще один випадок, а потім можеш рухатися далі.

Він повів Християнина в кімнату, де один чоловік встав з ліжка і, тремтячи всім тілом, одягався.

– Чому цей чоловік так сильно тремтить? – запитав Християнин.

Тлумач попросив чоловіка самому пояснити причину свого страху.

Той почав так:

– У минулу ніч мені наснилося, що небесне склепіння раптом страшно потемніло. Усе небо вкрилося чорними свинцевими хмарами. На цьому чорному фоні яскраво виділялися сріблясті стріли блискавок і страшної сили гуркоти грому стрясали повітря, наводячи на мене смертельний жах. Сильний вітер гнав хмари з великою швидкістю. Раптом з неба пролунав звук труби, і я побачив Господа, Який сидить на хмарах в оточенні цілої армії ангелів. Здавалося, що все небо і Господь з ангелами були охоплені яскравим полум’ям. І от пролунав громоподібний голос: “Повстаньте, мертві, і з’явіться на суд”. В одну мить відкрилися могили, і мертві, що лежали в них, оживали і вставали з трун. На обличчях одних були зображені радість і блаженство; тріумфуючи, вони звертали свої погляди до неба. Інші ж готові були провалитися від сорому крізь землю. Але от Бог розкрив книгу і наказав усім підійти ближче. Між Ним і повсталими з трун палало всеохоплююче полум’я, яке відділяло їх один від одного, утворивши бар’єр, що зазвичай розділяє суддю і підсудних. І почув я наказ Господа, звернений до служителів Його: “Зберіть полову і солому і киньте їх у палаюче озеро”. І раптом майже біля самого того місця, де я стояв, розверзлася бездонна прірва, і з неї піднявся густий дим і затріщало вугілля, що палало. Тоді сказав Він тим же служителям: “А пшеницю зберіть у житницю Мою” (Мф. 13:30).

І при цих словах я побачив, як багатьох підняли із землі і понесли на хмари, але я був залишений. Я також шукав, куди б сховатися, але не міг, бо Бог на хмарі не зводив Свій погляд з мене. Усі мої гріхи вишикувалися перед моєю душею і звинувачували мене. На цьому я прокинувся, увесь вкритий холодним потом.

– Але що тебе особливо злякало? – запитав Християнин.

– Я думав, що настав день Страшного суду, і відчував, що не готовий з’явитися перед моїм Суддею. Але найжахливішою для мене була та мить, коли ангели збирали обраних, а мене залишили, і біля самих моїх ніг розверзлась пекельна прірва. Совість мучила мене, і мені здавалося, що погляд Судді спрямований на мене з виразом гніву та обурення.

Тоді Тлумач звернувся до Християнина зі словами:

– Чи затямив ти собі все побачене?

– О так, і все це вселило мені страх і надію.

– Так запам’ятай же все, що я тобі показав, – продовжував Тлумач. – Нехай ці повчання спонукають тебе йти тільки вперед і не дадуть тобі звернути з правильного шляху. Дух Утішитель нехай супроводжує тебе і допоможе дійти до Небесного Царства!

Християнин знову відправився в дорогу, подякувавши за всі добрі поради і настанови.

Попередній запис

ВУЗЬКІ ВОРОТА

Християнин швидко крокував, не звертаючи уваги на зустрічних. Лише дійшовши до того місця, де він звернув з дороги за порадою ... Читати далі

Наступний запис

ХРЕСТ

…І от бачу я, що він знову крокує дорогою. По обидві сторони її тягнулися високі стіни з назвою, що вселяла ... Читати далі