Йдіть… до овечок загинулих
Звідусіль чути багато нарікань. Зрештою, нічого дивного, адже ми любимо нарікати. І те нам не подобається, і те також. З легкістю критикуємо й легко знаходимо винних у тій чи іншій ситуації.
Чимало речей може не подобатися нам і в Церкві. Це неорана нива для критиканів і прокурорів. Я не тверджу, що вся ця критика безпідставна. Навпаки, перефразувавши слова поета, можна сказати, що «в Церкві є рахунки кривд». Та справа, однак, у тому, щоб ми не поводилися, як глядачі й критики, які розглядають проблеми з певної відстані.
Церква – це наш дім, це всі ми, це наша справа. І саме ми відповідальні за неї. Коли з цією Церквою відбувається щось погане, то це також і наша вина, навіть якщо ми безпосередньо за це не відповідаємо.
Ця вина може полягати в тому, що ми замало молимося за Церкву, недостатньо постимо за Церкву й надто мало любимо цю Церкву. У Євангелії Ісус посилає робітників на Свої жнива. Ми повинні зрозуміти, що ці робітники – це також і ми.
