Коли ж Ісус звідти вертався, ішли за Ним два сліпці, що кричали й казали: Змилуйсь над нами, Сину Давидів!
Багато говорять про те, що потрібно свідчити, про те, що ми не повинні соромитися Бога, маємо сміливо визнавати Його. Однак може скластися враження, що чим більше говоримо, тим менше свідчимо. Чому так діється?
Можливо, тому, що мало переживаємо живу присутність Бога. Він є для нас радше теорією, ніж живою особою. А чому не переживаємо? Можливо, тому, що замало віримо?
Крик сліпців з Євангелія був визнанням віри. Цей досвід відкрив їм очі. Усвідомивши, що отримали благодать, почали розповідати про Ісуса, хоча Він заборонив їм це робити.
Тож, може, варто колись нарешті вигукнути: «Змилуйсь над нами, Сину Давидів!» (Мт. 9:27).
