Розділ 13

13 – Лжепророки та магія

Невід’ємною частиною багатьох текстів Святого Письма є тема розпізнавання правдивих пророків від лжепророків. Незалежно від докладених зусиль, неможливо визначити чіткі та зрозумілі критерії, які можна було б застосувати механічно, щоб відрізнити перших від других. Подібним суперечкам з іншими пророками відведено ще більше місця в Книзі пророка Єремії. Політичні та релігійні виклики того часу загострюють цю конфронтацію.

Повернення на землю Ізраїля (в. 9) передбачає, що й раніше було вигнання, але неможливо точно визначити, відбувалося воно до чи після 587 року до Р. Хр. Завдяки численним формулам, які містить ця глава, її можна поділити на дві головні частини: вв. 1-16 та вв. 17-23. Кожна частина містить по два пророчі висловлювання: вв. 1-9, 10-14 та вв. 17-21, 22-23. Усі чотири висловлювання побудовані за однаковим алгоритмом пророцтва: суд зі звинуваченнями та вирок. Перше та третє пророцтва віщують також і нещастя. У такий спосіб їхнє негативне смислове навантаження посилюється. Наступні пророцтва ще більш посилені у вв. 15-16, які, можливо, доповнювали подібні коментарі в цих пророчих висловлюваннях (пор. вв. 4, 11-12); але попри те чи це оригінальний текст, чи допрацьований пізніше, ці два вірші не відхиляються від змісту пророцтв.

Перше пророцтво, 13:1-9, нещадно критикує пророків, які йдуть своїм власним, легким шляхом. Їхні послання такі ж нікчемні, як і ті, хто дослухається до них. Роль пророка – уважно спостерігати за тим, що відбувається з народом. Тепер покарання неминуче через гріхи народу, які пророк мусить викрити. Покарання в буквальному та в переносному значеннях полягає в руйнації та знищенні міста і народу. Лжепророки нічого не роблять, щоб стабілізувати ситуацію. Вони не спонукають народ до каяття, єдиного шляху, за допомогою якого можна отримати Боже прощення. Замість правди, яка є болісною – але саме вона є порятунком, бо вона вимагає зміни, – вони проповідують ілюзорні колискові казки. Покарання є дуже суворим, це відділення від вибраного народу. Лжепророки не будуть брати участі в зібранні народу (пор. Ам. 3:7; див. також 1Цар. 22:1-29; Іс. 6; Єр. 23:18-22). Вони не будуть вписані в книгу дому Ізраїля; вони не ввійдуть в землю Ізраїля.

Друге пророцтво, 13:10-14, дає чіткіше розуміння ілюзорних повчань лжепророків. Подібно до тих, проти кого виступає Єремія (Єр. 6:14; 14:11-16; 23:16-17), вони проповідують мир (13:10), тоді як війни та нещастя вже стукають у двері. Вони поводять себе так, ніби білять стіну, яку будівельники ще не закінчили зводити і яка ось-ось розвалиться. Все це лише поглиблює катастрофу Знаходимо тут такі самі звинувачення, як і в першому пророцтві, але тут автор використовує інший символічний образ. Слова лжепророків не відповідають справжнім людським обставинам, а тому не узгоджені з волею Бога. Дії Господа викривають їхні ілюзорні погляди.

Третє пророцтво, 13:17-21, стосується жінок-пророчиць. У Святому Письмі вони з’являються нечасто, змальовано лише кілька постатей: Маріям (Вих. 15:20); Девора (Суд. 4:4); Хулда (2Цар. 22:14); Ноадія (Неем. 6:14). Так само, як і лжепророки-чоловіки, ці пророчиці, яких так викриває Єзекіїль, керуються своїм власним натхненням. Те, що вони практикують магію, лише погіршує справу – хоча зараз ми не можемо точно зрозуміти, що саме тут мається на увазі. Магія – це спроба маніпулювати Богом для власної вигоди. Якщо ж окрім того йдеться про питання життя чи смерті, на яке має право відповісти лише сам Господь, то звинувачення в магічних діях стають ще тяжчими.

Четверте пророцтво, 13:22-23, обмежене, щоб краще прояснити третє пророцтво, воно вказує на вплив магічних дій пророчиць на людей, в яких вони вселяють зневіру.

Сила звинувачень, які Єзекіїль кидає в бік інших пророків, демонструє, наскільки серйозною була ця проблема, і наскільки важким було завдання відділити зерно від полови, коли йдеться про пророкування. Один аргумент є вагомим: саме спільнота вірних відігравала дуже важливу роль у тому, як правильно це зробити. Роль спільноти великою мірою зводилася до схвалення одних пророків та заперечення інших. Але постає питання: якими критеріями вона керувалась, щоб сприйняти цих певних пророків? Ніхто цього не може переконливо пояснити. Спостерігаємо зближення богословських течій, які знаходимо в різних пророчих книгах Святого Письма: заклик до безнастанного покаяння, що насправді означає палкий захист прав людських створінь і верховенство справедливости серед них. а також визнання, що життя людей залежить від одного лише Бога Ізраїля, Який у ході історії діяв на користь вибраного народу. Усе це дає очевидні підстави для надії. Політичні погляди пророків, їхнє ставлення до чинних інституцій можуть бути різними та навіть протилежними, але основоположні теми є спільними для них усіх.

Отож у конкретних випадках ізраїльтяни не мали жодного критерію, який би могли постійно застосовувати. Та вони все ж мали певні орієнтири, однак, як завжди, матеріяльна безпека та математична точність у питаннях віри не мають змісту. Ризик – це складова частина віри.

Питання про достовірне пророцтво та пророків як у часи Єзекіїля, так і сьогодні є складним. Звичайно, інституційна Церква має гарантувати таке розмежування. Але оскільки основний елемент пророкування – це непідпорядкованість інституціям, то досить часто не вдасться уникати конфлікту, що виникає між інституційним виміром Церкви та профетизмом.

Попередній запис

Розділ 12

12 – Тягар вигнання. Цінність та достовірність пророцтв Нова секція розпочинається двома короткими символічними діями, які будуть слугувати й завершенням ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 14-15

14:1-11 – Господь та ідоли План цього фрагмента є досить простим. Перший вірш містить опис місця де відбулося пророцтво: перша ... Читати далі