Вікно в кімнаті Оленки було широко відкритим. Свіже повітря заходило в усі куточки її кімнати. За вікном йшов теплий весняний дощ.
– Оленко! – покликала її бабуся.
– Що, бабусю? – відповіла вона.
– Ти не могла б мені почитати з Біблії? – запитала Оленку бабуся.
– Охоче! Я з радістю це зроблю! – з готовністю відповіла онука.
Оленка взяла в руки Біблію, сіла поруч зі своєю бабусею й почала читати. Вона читала про пророка Іллю, який прийшов до бідної вдови під час голоду в місто Сарепту й попросив нагодувати його. Але вдова сказала, що в неї є тільки жменя борошна в діжці й трохи олії в глечику. Вона спече із цього корж, вони це з’їдять і вмруть потім від голоду. Але пророк Ілля сказав їй, щоб жінка спочатку трохи від цього коржа віддала йому, і після Бог її благословить – і борошно не скінчиться в діжці, і олія в глечику. Вона повірила пророкові, і зробила так!
– Бабусю, яку жертву вчинила ця бідна вдова! Спочатку нагодувала пророка, а потім Бог її благословив!
Онучка й бабуся стали міркувати про те, що ж це таке – ЖЕРТВА?
Краплі теплого дощу розбудили нашу стару знайому – Ворону Клару, що дрімала на гілці. Вона була дуже незадоволена, що крапельки весняного дощу збігали по її чорному дзьобі – від цього вона починала чхати.
– А-апч-хи! Ка-ар! Ка-ар! Це ви знову про мене розповідаєте? Здрастуйте! Так, це не дуже-то приємно, коли дощ тебе зовсім промочив, просто «до найменшої пір’їнки»! Я, звичайно, могла б сховатися від дощу у своєму гнізді, але не можу. Бо там, у моєму гнізді, ген де, нагорі, дивиться вище, ще вище – там сьогодні ночував мій друг шпак Борис і його родина! Ви запитуєте – чому? Ка-ар! Учора ввечері приходили в наш двір злі діти з рогатками й зламали шпаківню Бориса. Вони навіть стріляли й у нього! Ой! Ой! Як мені було його шкода! Бідний Борис! Він так засмутився, що йому ніде було ночувати! Звичайно, я, як розумна й добра Ворона, запропонувала своєму другові та його родині на цю ніч моє гніздо. Ка-ар!
Борис мій друг, я його знаю давно! Він щовесни селиться на сусідній сосні. Нам завжди є про що поговорити! Ка-ар! А як він співає коли заходить сонце! Ка-ар! Просто заслухаєшся!
Пустити на нічліг друзів?! Ви думаєте, це шляхетно? А може це жерт-вен-но? Я правильно вимовила це слово? Ка-ар! Це нове слово для мене. Я його почула сьогодні ранком з вікна Оленки. Я почула розмову й історію з Біблії про жертовність вдови з Сарепти. Ка-ар! А ще бабуся Оленки сказала, що Ісус теж став жертвою за наші гріхи. Ка-ар! Що Він умер на горі Голгофа й потім на третій день воскрес, щоб нас спасти. Тому віруючі святкують щовесни свято Великодня й згадують про те, як Христос пожертвував Собою заради інших. Ка-ар! Дуже цікаво слухати, як Оленка зі своєю бабусею читають Біблію! Ка-ар!
Гляньте-но! Гляньте! Ка-ар! Іванко, Надя й Сашко несуть шпаківню й хочуть її прикріпити до дерева! Ка-ар! Як чудово, що ми живемо поруч із такими гарними людьми! У Бориса знову буде будиночок, і він, звичайно ж, за це буде прославляти Бога!
