Настала пізня осінь. Подекуди листочки затрималися на гілках, і вітер їх по-особливому крутив, щоб укласти на зиму під деревами. Від цього шуму ворона Клара ніяк не могла заснути.
Вона щось каркала потихеньку:
– Ка-ар! Ка-ар! Із приходом зими все змінюється: і люди, і птахи, і дерева, і, звичайно, погода. Настрій теж дуже часто залежить від погоди.
Ох, як швидко змінюється настрій! Ка-ар! Я думаю, що він залежить не лише від погоди. Ка-ар! Настрій – це така тонка штука… Ох! Я хочу вас запитати: чи знаєте ви білку Катю? Вона живе там, у дуплі. Дивіться трохи ліворуч. Так-так, ліворуч від Кешкиного будиночка. Отож! Білка Катя живе тут недавно. Мені здається, Ка-ар, що в неї завжди гарний настрій. Вона завжди весело стрибає з гілки на гілку, збирає увесь час то ягоди, то гриби, і розвішує їх на вітті. Ка-ар! Дивіться, отут висить гриб-рижик, а он там гілочка з ягідками горобини. Катя всю осінь щось збирала й закопувала й тепер, я думаю, вона не боїться ніякої негоди. Не думаю, що їй можна зіпсувати настрій.
Ще я помітила, що вона стала особливо веселою, коли подружилася з Андрійком із квартири № 9. Андрійко з батьками поселився в нас у будинку не дуже давно. Він дуже гарний і добрий хлопчик. Ка-ар! Одного разу я почула розмову Андрійка з його бабусею Олею. Бабуся Оля гуляла з онуком по парку й розповідала йому про Ісуса. Вона про Нього знала з Біблії, яку постійно читала, із самого дитинства. Бабуся розповіла онукові, що Ісус сказав: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм!» Ісус прагне, щоб діти завжди зверталися до Нього – і Він відповість на їхні молитви. Бабуся вчила хлопчика за все дякувати Господеві й завжди перед їжею молитися.
…Ка-ар! Ка-ар! А одного разу відбулося таке диво! Батькам Андрійка добрі люди подарували рибу. Вона була зовсім невелика. Віра, мама хлопчика, вирішила з неї зробити рибні котлети. Андрійко дуже любив рибні котлети! Ка-ар! Ка-ар! А ви їли рибні котлети? Ох, як же це смачно! Просто лапки оближеш! Отож, із цієї рибки вийшло всього 8 невеликих котлет. Мама Віра накрила на стіл і запросила родину вечеряти. Коли всі сіли за стіл, Андрійко сказав: «Я хочу помолитися над їжею! Мене бабуся навчила!» І він швидко проговорив: «Господи, благослови ці котлети й допоможи, щоб усі були ситі!» Родина приступила до вечері, і кожен про себе міркував про молитву Андрійка. Коли закінчили їсти, усі були ситі й задоволені. Дуже смачно було! Ка-ар! А коли мама прибирала зі столу після вечері, то, несучи тарілку, де лежали котлети, помітила, що на ній залишилося 5 котлет! Усіх це дуже здивувало! Ка-ар! Ка-ар! Ось це диво! Усі ситі – і тарілка не спорожніла! З того часу Андрійко завжди молиться над їжею й за все дякує Господу Ісусу Христу!
…Ох! Я ще забула вам розповісти про дружбу Андрійка й білки Каті. Ка-ар! Андрійко збирає в парку горішки й щоранку кладе їх на підвіконня свого вікна – для Каті. Вона знає, що друг ніколи не залишить її без їжі. Напевно, тому Катя завжди така радісна й у гарному настрої!
…Ка-ар! Ка-ар! Я думаю, що й нам ніколи не варто сумувати. Адже Ісус завжди опікується нами і не залишить у лиху годину. Тому нам потрібно завжди радіти, навіть якщо за вікном негода!
