Точка опори

“Дайте Мені точку опори – і Я переверну ваш світ”, – упродовж усієї Біблії каже Господь людям. “Точка опори” для Бога – серце людини. Людини, стабільної у вірі. Тільки в цьому випадку на неї може спертися Бог у досягненні Своїх цілей на землі. Людина нестабільна у вірі, як нога, яку постійно “зводить”: ніколи не знаєш, буде вона тебе підтримувати або в найвідповідальніший момент відмовиться напружувати м’язи, служити тобі. Коли ноги не тримають, людина падає. Коли люди “не тримають”, здійснення Божих планів відкладається до кращих часів. Вірніше, до кращих людей. Стабільність або, як сказано в Біблії, постійність – не абстрактне визначення. Бог конкретно вказує, де саме нам непогано було б потренуватися в постійності. От, наприклад:

  • Будьте постійні в молитві, пильнуючи в ній із подякою” (Кол. 4:2);
  • Пильнуй себе самого та навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе” (1Тим. 4:16);
  • Послухом істині через Духа, очистивши душі ваші для нелицемірного братолюбства, постійно любіть один одного від чистого серця” (1Пет. 1:22).

Стабільність не керується принципом: “Сьогодні вірю, завтра – не вірю”. Її кредо: “Вірити завжди, не дивлячись ні на що”. Наслідувати цей статут не легко, але можливо. Життя багатьох людей – тому доказ. От, скажімо, Йосиф. Чого тільки йому не довелося пережити, але його сподівання і довіра Вседержителеві були незмінними. А життя християн ранньої церкви? Їх гнали, вбивали, мучили. Здавалося б, де вже тут витримати, про яку стабільність говорити. Проте: “Ученики сповнювались радости й Духа Святого… І ширилося слово Боже, і вельми збільшувалося число учеників“. (Діян. 13:52, 6:7).

Одяг праведності

У забігу на довгі дистанції є одне правило: не зупинятися. Біжи швидко, біжи ледь-ледь, біжи з останніх сил, головне – біжи. Якщо зупинишся – зіб’ється дихання, внутрішній ритм організму, і ти вже навряд чи виграєш забіг. Життя, тим більше життя з Богом – це теж свого роду забіг на довгу дистанцію. І у вірі, як у забігові, зупинки і зриви відсовують виконання Божих цілей у нашому житті. Тому біблійне правило – “так біжіть, щоб досягти” (1Кор. 9:24). Схема “крок вперед – два назад” хороша для тих, хто повертається в Єгипет. Для тих же, хто йде в Землю Обітовану, головне – терпіння і вірність Богові. Дорогу осилить той, хто йде.

Коли найлегше вірити Богові? Коли усе гаразд, і немає жодних проблем. А якщо духовна “погода” раптом змінилася? Подув вітер випробувань, грянув грім труднощів? Настрій, ще учора такий бойовий, потихеньку падає, падає, падає. А якщо падіння доходить до критичної відмітки, то вже хочеться прямо, як у старі часи, розірвати свій одяг і посипати голову попелом. Яка вже тут постійність у вірі, коли такі часи! Проте не варто квапитися псувати одяг. І не лише тому, що новий купувати доведеться, а ще й тому, і це головне, що Бог не дозволяє нам цього робити. Чи звертали ви увагу, що в старозавітні часи були люди, яким Господь вже тоді дав веління ніколи не розривати одягу на знак трудності і горя: “Аарону ж і Єлеазару й Іфамару, синам його, Мойсей сказав: голів ваших не оголюйте й одягу вашого не роздирайте, щоб вам не померти і не навести гніву на всю громаду” (Лев. 10:6). Що це за люди? Священики Бога Живого.

У ті далекі дні лише вони раз на рік мали право входити у Святе Святих і перебувати в присутності Божій. Це було великою подією в їх житті. Ще б зустрітися із Самим Господом! І людина, яка побувала в присутності Святого, пережила Його добрість і милість, вже, що називається, просто не мала права впадати в смуток. Християни Нового Завіту названі Богом царями і священиками (див. 1Пет. 2:9). Ми в будь-який час можемо прийти в Його присутність, шукати в Нього допомоги, наповнюватися Його любов’ю, вірою, силою. Ця найбільший з найбільших привілеїв, який Господь дарував Своєму народові. І означає, жодна трудність не повинна змусити нас розірвати свій одяг (і не лише матеріальний, але і духовний). Адже інакше виявиться, що існують проблеми, які Бог, нібито, вирішити не в силах. Але це не так. Господь усе тримає у Своїх руках. Ніщо не є для Нього несподіванкою, жодна проблема не виходить за рамки Його сили і влади. Не існує в нашому житті жодного питання, для вирішення якого Його благодать була б недостатньою.

Божа аптечка

Що робити, якщо віра, то є, то ні, а так хочеться, щоб вона була завжди? Вихід один: продовжувати вірити. Адже якою буде наша віра залежить, передусім, від нас. Ми самі приймаємо рішення – вірити чи не вірити Богові, а якщо вірити, то як. Ми самі визначаємо, якою буде наша реакція на ті чи інші події, і як ми поведемося в тих або інших обставинах. Так, звичайно, нелегко буває упоратися зі своєю натурою, але Біблія каже: “Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює” (Флп. 4:13), а значить – це нам під силу.

Слово Боже – хліб насущний для нашого духу. А якщо “немає апетиту”? Тоді потрібно приймати Біблію не як їжу, а як ліки. На ліки ні в кого немає апетиту. Їх приймають не тому, що вони смачні, а тому, що вони допомагають боротися з хворобою. Тому рецепт небесного Лікаря такий: “Нехай не відходить ця книга закону від вуст твоїх; але повчайся в ній день і ніч, щоб ретельно виконувати усе, що в ній написано: тоді ти будеш мати успіх в путях твоїх і будеш чинити розсудливо” (Іс.Н. 1:8).

Як правило, ліки треба запивати. “Мій Дух – жива вода”, – каже Господь (див. Ін. 7:37-39). З молитвою Слово Боже куди краще засвоюється в нашому духовному “організмі”, тобто в нашому характері.

Часто трапляється чути: “Я не читатиму Біблію, бо вже ні в що не вірю”. Чи: “Не стану молитися, бо не вірю, що щось від цього зміниться”. Але ж читання Біблії і молитва – не лише наслідок віри, але і причина, що викликає віру в людському серці! Написано: “Віра від слухання, а слухання від слова Божого” (Рим. 10:17). “Усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам” (Мк. 11:24).

З ким поведешся, так тобі і треба. У сенсі, від того і наберешся. Хочете, щоб ваша віра була постійною, – спілкуйтеся з віруючими. Не лише на словах віруючими, але і на ділі. Є люди, яких треба надихати, підбадьорювати, “повертати до життя”. Але мають бути і такі друзі, які можуть давати, а не тільки брати, допомагати, а не тільки просити про допомогу. Оптимістичні, повні віри, постійні, вірні Богові люди.

“Що ти їси, то ти і сам є”, – казали древні. Чим “живиться” ваша душа? Смуток, песимізм, невіра, страх і відчай у будь-якій формі їй протипоказані. Пісні, фільми, книги з таким гнилим змістом хороші для тих, хто готує себе до вічних страждань, а не до вічного життя з Христом на Небесах. Царство ж Боже є праведність, “мир, і радість у Святому Духові” (Рим. 14:17).

Не маєте, бо не просите” (Як. 4:2). Віра – це те, що можна попросити в Бога. Він не жадібний, Він дасть.

Шукайте, і знайдете” (Мф. 7:7). Шукайте “зачіпки” для того, щоб вірити Богові. Переконуйте себе довіряти Йому. Не даремно ж кажуть, що людина сама коваль свого щастя. А щастя, тобто блаженство – доля віруючих: “Блаженний, хто вірує”, – писав класик. “Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Мф. 5:6), – каже Господь.

Автор: Андрій Кісільов

Попередній запис

Духовні лінощі

Рей Крок, засновник мережі ресторанів McDonald’s, так виразив цей принцип: «Пробивайся вперед: ніщо на світі не замінить наполегливості. Її не ... Читати далі

Наступний запис

Христос і стабільність

Пророцтво про руйнування храму, Джеймс Тіссо Людям властиво бажати стабільності: нехай у мене не все ідеально, ... Читати далі