Є речі, про які люди не полюбляють говорити. Навіть у церковних стінах. Звичайно, про це ведеться мова, і особлива увага цьому приділяється саме в Церкві, і люди готові слухати і розмірковувати про це, але лише в тому випадку, коли це не стосується особисто їх. Мова йде про зло, його наслідки і відплату за скоєне. І якщо люди готові говорити про це від третьої особи, то стосовно зла, скоєного власноруч, говорити насправді мало хто воліє. Вже не кажучи про можливі наслідки і відплату.
А про все це говорити варто, інакше в людей може виникнути (і зазвичай виникає) своєрідний світогляд: вони добре бачать зло, яке коять інші люди, проте вкрай погано бачать зло, яке виходить з під їх власних рук (і не тільки рук). Звісно, тут самий раз пригадати добре відоме Христове порівняння про «скалку в оці брата», і «колоди в оці власному» (див. Мф. 7:1-5). Але краще наведемо іншій Христовий вислів з тієї самої Нагорної проповіді: «По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?» (Мф. 7:16)
Якими ж насправді є наші плоди? – Навряд чи ми зможемо дати вичерпну відповідь на це запитання, адже всі ми без винятку, у тій чи іншій мірі, страждаємо на «зоровий» розлад: добре бачимо чуже зло і, зазвичай, впритул не помічаємо свого. А навчитися бачити власне зло вкрай треба: хоча б для того, щоб не повторювати те саме зло знову. Адже так склалося, що кожній людині більш притаманна та чи інша гріховна вада: чи то жадність, чи то пихатість, чи то хтивість, чи то ще щось. Звичайно, у серці кожної людини гніздиться безліч гріховних вад, от тільки проявляється з тих вад, у силу низки обставин, лише певна кількість. Інші ж вади чекають лише слушної нагоди, щоб проявити себе в повну силу. Часто стаючи повною несподіванкою для самої людини…
Чого не можна сказати до вже звичних для неї вад, які по суті стають її другою натурою і сприймаються як цілком звичне явище. Так, наприклад, алкоголік сприймає свій алкоголізм, як цілком звичний спосіб життя і часто-густо не бачить у цьому нічого поганого. Хіба що через ті чи інші життєві обставини не починає картати складне життя, оточення, деколи навіть самого себе… Але такий стан, як правило, скоро минає, і життя триває далі за звичною схемою: випити – проспатися, тобто скористатися «плодами», які приносить алкоголь – знову випити, і так по колу. І недаремно тут наведена ця схема, адже гріховні вади зазвичай діють за схожим принципом: людина коїть гріх – користується його «плодами», варто зазначити не обов’язково матеріальними, часто просто вистачає отримання «морального задоволення» від скоєного – людина знову коїть схожий гріх, щоб скористатися його сумнівними «плодами». І так по колу, доки людина не усвідомить, що гріх панує над нею і вона не може з цим нічого вдіяти: «Бо хто ким буває переможений, той тому і раб» (2Пет. 2:19).
Страшно відчувати свою безпорадність перед гріхом… Але, як це не може здатися на першій погляд дивним, такий стан є свого роду шансом для визволення з-під влади гріха, точніше кажучи, конкретної гріховної вади. Адже інші вади не так сильно проявляють себе, так що людина не відчуває, принаймні, до певного часу, що вони теж мають над нею владу.
До цього висновку свого часу прийшов один фарисей на ім’я Савл, більш відомий нам як апостол Павло. Своїми душевними терзаннями з приводу власної гріховності він поділився в 7-му розділі Послання до Римлян, які підсумував таким запитанням: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?» (Рим. 7:24). Він знайшов Того, Хто зміг його визволити. Точніше Визволитель виявив Себе, коли Савл зміг Його прийняти.
Більшість з нас переконана, що Визволителя теж знайшли. Чудово, якщо це так. Але чи свідчать про це наші справи, наші «плоди»? Чи, можливо, окрім добрих плодів є і погані плоди, яких ми впритул не помічаємо?
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Непомітні плоди
Ваш коментар:
