Сухі цифри статистики, чорно білі архівні фотографії, на яких збережені жахливі рани і руйнування, музейні експонати під склом. І все-таки історія про атомне бомбардування Хіросіми була б неповною, без розповіді про недовге життя Сасакі Садако.
Вона народилася 7 січня 1943 року, у самий розпал Другої світової, в японському міста Хіросіма. Її батько Сасакі Сіґео був перукарем. Невдовзі після народження дівчинки його забрали на фронт, тому перукарнею стала опікуватися матір.
Коли місто Хіросіма зазнало атомне бомбардування, 2-річна Садако перебувала з мамою вдома, за 1,7 км від епіцентру вибуху. Ударна хвиля викинула дівчинку надвір через вікно, але на щастя маленька Садако залишилася живою, не отримавши ні опіків, ні інших видимих ушкоджень.
Невдовзі в околицях спалахнули пожежі, тому мати, схопивши Садако, побігла до річки. Того дня вони переховувалися в районі мосту Місаса. Але під вечір вони обидві потрапили під радіоактивний “чорний дощ”.
Дім Сасакі повністю згорів, тому в жовтні сім’я перебралася до родичів у місцевості Мійосі на півночі префектури. 1947 року, повернувшись до Хіросіми, батьки Садако відкрили нову перукарню і почали налагоджувати життя. Наступного року дівчинку віддали до початкової школи.
1954 рік був останнім роком навчання Садако. На осінніх шкільних змаганнях вона подолала дистанцію на 50 м за 7,5 секунд і вивела свій клас у лідери змагання. У майбутньому дівчинка мріяла стати викладачем фізкультури.
Страшний діагноз
Восени 1954 року Садако уперше стала почувати себе погано. Беручи участь у шкільній естафеті, після бігу дівчинка відчула сильну втому і запаморочення. Вона намагалася забути про подію, але напади запаморочення повторювалися. У листопаді 1954 року Садако захворіла на легку застуду. Одночасно на шиї та за вухами дівчинки з’явилися пухлини. Поступово вони збільшились, а застуджене обличчя сильно набрякло.
Після настання нового 1955 року батьки стали водити Садако до лікарні, але пухлини не зникали. Наприкінці січня ліва нога дівчинки вкрилася фіолетовими плямами. Після детальних аналізів виявилося, що в Садако рак крові – лейкоз. Фактично це означало смертельний вирок, оскільки на той час ефективних методів лікування лейкемії не існувало. 18 лютого лікарі повідомили батькові, що їй залишилося жити не більше року. 21 лютого дівчину госпіталізували до Хіросімської лікарні Червоного хреста.
Садако дуже довго не говорили про те, що вона смертельно хвора, батьки оберігали її від нещадної реальності, навпаки намагалися якось порадувати. Наприклад, зшили їй її перше кімоно. Майже на всіх фотографіях у Садако трохи хмурий вигляд, це через опухлі лімфовузли, насправді це був, напевно, найщасливіший день її життя, її остання весна.
Коли однокласники Садако дізналися, що їхня подруга потрапила до шпиталю, вони почали відвідувати її по черзі. Садако багато думала про майбутнє, про те, як вона зможе нагнати шкільну програму, в її палаті весь час лежали підручники і вона багато запитувала своїх подруг про те, як йдуть шкільні справи. Писала листи до друзів і рідних.
Дівчинка не змогла прийти на випускний, тому батько отримав замість неї атестат про закінчення початкової школи. Садако разом із однолітками була переведена до середньої школи, але не мала можливості відвідувати заняття.
Уперше Садако зрозуміла, що скоро помре, коли побачила смерть дівчини в сусідній палаті, яка теж страждала на лейкоз. Вона провела багато часу поряд з її тілом, роздивляючись підшкірні крововиливи мертвої дівчини і порівнюючи з відмітками на власних руках і ногах, поки медсестра, яка прийшла відвезти тіло не помітила її і не відвела. “Видимо це і на мене чекає”, – сказала вона своїй сусідці по палаті.
Але на початку серпня зажевріла крихітна надія: завдяки лікам, пухлини на шиї дівчинки зменшилися, а вона сама стала себе краще почувати. Проте фіолетові плями на ногах продовжували з’являтися.
6 серпня 1955 року Садако отримала дозвіл з лікарні і разом з родиною вирушила на Церемонію вшанування загиблих від ядерного бомбардування в Хіросімському Парку Миру. Проте по дорозі в неї раптово пішла кров з ясен і її повернули назад до лікарні.
Тисяча паперових журавликів
В один із серпневих днів у лікарню до Садако прийшла її краща подруга Чізуко Хамамото і принесла із собою папір. Вона показала Садако, як складати з нього журавлика, а заразом розповіла прекрасну легенду, згідно якої, якщо хвора людина складе з паперу тисячу журавликів, то вона неодмінно видужає.
Легенда ця йде углиб японського середньовіччя, коли в середовищі знаті стало популярним робити послання у вигляді складених з паперу фігурок (“орігамі”). Однією із найпростіших фігурок якраз і був “цуру” – журавель. У ті часи в Японії журавель символізував щастя і довголіття. Звідси виникло і повір’я – якщо загадати бажання і скласти тисячу “цуру”, воно обов’язково виконається.
Садако вирішила зробити тисячу журавликів. Вона свято повірила і в прекрасну казку, і в можливість свого дивного зцілення, яке, як їй здавалося, тепер повністю знаходилося в її руках.
Тисяча журавликів – це тисяча листків паперу, яких катастрофічно не вистачало в післявоєнній зруйнованій Японії, – вона складала своїх журавликів з усього, що попадалося їй у руку, від паперу шкільних зошитів, до обгорткового паперу і упаковок. Але з часом, слабнучи, Садако робила все менше і менше журавликів – хвороба давала про себе знати, вона швидко втомлювалася… У результаті, згідно книги “Садако і тисяча паперових журавликів”, вона встигла зробити лише 644 журавлика[1].
Вранці 25 жовтня 1955 року сім’я Сасакі зібралася на виклик лікарів у палаті Садако. Знесилена дівчинка попросила принести їй зварений у чаї рис. Скуштувавши одну ложку, вона посміхнулася і промовила: “Смачно!”. Це були останні слова Садако.
Батьки роздали її речі і одяг друзям разом з 2-3 фігурками журавликів, а декілька поклали до неї в труну. Дівчинку поховали на наступний день у будистському монастирі Сінкодзі міста Хіросіма.
Пам’ять про Садако
Історія Садако отримала широкий розголос, по ній було написано безліч книг і знято декілька фільмів. Але не можна сказати, що Садако зробила за своє життя щось особливо значуще. Вона була доброю дівчинкою, яка любила своїх батьків і мужньо боролася з хворобою. Вона не робила заяв і нікого не звинувачувала – вона просто хотіла жити. Садако, її життя і смерть, для всього світу стали символом тисяч дітей Хіросіми, які передчасно померли чи все життя жили з важкими захворюваннями і спадковими хворобами, що були викликані радіацією.
Натхненні її мужністю і силою волі, друзі і однокласники Садако опублікували її листи. Вони почали планувати будівництво монумента на згадку про Садако та всіх інших дітей, які загинули внаслідок атомного бомбардування. Молоді люди з усієї Японії почали збирати кошти на цей проект.
У 1958 році в Парку Миру в місті Хіросіма, неподалік від епіцентру вибуху, була встановлена статуя, що зображує Садако з паперовим журавликом у руках. На постаменті статуї написано: “Це наш плач. Це наша молитва. Мир у всьому світі”.
Існує статуя Садако і в Парку Миру міста Сієтл, США. Статуя в натуральну величину також зображує дівчинку з паперовим журавликом у руках. На постаменті написано: “Садако Сасакі. Дитя миру. Вона подарувала нам паперового журавлика, який символізує нашу надію на мир у всьому світі”.
А 6 серпня, день атомного бомбардування Хіросіми, став для всіх японців днем скорботи, в який вони роблять журавликів і пускають у небо запалені червоні ліхтарики.
Підготував: Михайло Лукін
[1] На виставці, що розташована в Меморіальному музеї миру в місті Хіросіма і присвячена Садако Сасакі, наводиться інформація про те, що дівчинка встигла змайструвати більше тисячі паперових журавликів, які були підвішені на нитках до стелі палати. Але дівчинка не зупинялася і виготовляла фігурки далі, вірячи що одужає. Більшість паперових журавликів були передані Хіросімському музею миру
