З метою прискорити капітуляцію Японії, наприкінці Другої світової війни, була застосована новітня зброя: атомна бомба. Одна з бомб іменувалося геть по-домашньому: “Малюк”.
Атомні бомбардування Хіросіми і Нагасакі (6 і 9 серпня 1945 року відповідно) – єдине в історії людства бойове застосування ядерної зброї.
Ранком 6 серпня 1945 року американський бомбардувальник B-29 “Enola Gay” під командуванням полковника Пола Тіббетса скинув на японське місто Хіросіма атомну бомбу “Lіttle Boy” (“Малюк”) еквівалентом від 13 до 18 кілотонн тротилу. Через три дні атомна бомба “Fat Man” (“Товстун”) була скинута на місто Нагасакі пілотом Чарльзом Суїні. Загальна кількість загиблих склала від 90 до 166 тисяч людей у Хіросімі і від 60 до 80 тисяч людей – у Нагасакі.
15 серпня 1945 року Японія оголосила про свою капітуляцію, що стало наслідком цілого ряду чинників, серед яких – атомні бомбардування, ефективна морська блокада, важкі поразки, завдані союзниками Японській імператорській армії, усе більш помітне наукове і технологічне відставання Японії від свого основного супротивника – США, звичайні (неатомні) бомбардування. Акт про капітуляцію, що формально закінчив Другу світову війну, був підписаний 2 вересня 1945 року. Роль атомних бомбардувань у капітуляції Японії і етична виправданість самих бомбардувань досі викликають гострі сперечання.
* * *
Місто Хіросіма розташоване на плоскій місцевості, трохи вище за рівень моря в гирлі річки Ота, на 6 островах, сполучених 81 мостом. Населення міста перед війною складало понад 340 тисяч людей, що робило Хіросіму сьомим за кількістю населення містом Японії. У місті розташовувався штаб П’ятої дивізії і Другої Основної армії фельдмаршала Сунроку Хата, що командував захистом усієї Південної Японії. Хіросіма була важливою базою постачання японської армії.
У Хіросімі (також як і в Нагасакі) більшість забудови складали одно- і двоповерхові дерев’яні будівлі з черепичними дахами. Фабрики розташовувалися на околицях міста. Застаріле пожежне устаткування і недостатній рівень підготовки персоналу створював високу небезпеку пожежі навіть у мирний час.
Населення Хіросіми досягло максимуму в 380 тисяч людей під час війни, але перед бомбардуванням населення поступово зменшувалося внаслідок систематичної евакуації за наказом японського уряду. На час атаки населення складало близько 245 тисяч людей.
Основною метою першого американського ядерного бомбардування була Хіросіма (запасними були Кокура і Нагасакі). Хоча відданий Труменом наказ передбачав проведення атомного бомбардування починаючи з 3 серпня, аж до 6 серпня цьому заважала хмарність над ціллю бомбардування.
6 серпня о 1 годині 45 хвилин американський бомбардувальник B-29 під командуванням полковника Пола Тіббетса, що ніс на борту атомну бомбу, злетів з острова Тініан, який знаходився приблизно в 6 годинах льоту від Хіросіми.
Близько 7-ої години ранку мережа японських радарів раннього попередження зафіксувала наближення декількох американських літаків, що прямували до південної частини Японії. Була оголошена повітряна тривога і зупинено радіомовлення в багатьох містах, включаючи Хіросіму. Приблизно о 08:00 оператор радара в Хіросімі визначив, що кількість літаків, які наближалися, була дуже малою – можливо, не більше трьох, – і повітряна тривога була скасована. Невеликі групи американських бомбардувальників, з метою економії пального і літаків, японці не перехоплювали.
О 08:15 за місцевим часом В-29, знаходячись на висоті понад 9 кілометрів, здійснив скидання атомної бомби на центр Хіросіми. Детонатор був встановлений на висоту 600 метрів над поверхнею; вибух, еквівалентом від 13 до 18 кілотонн тротилу, стався через 45 секунд після скидання.
У Хіросімі був спокійний і сонячний ранок понеділка. Після скасування повітряної тривоги, до 8:15 місто повернулося до звичайного ритму життя – солдати виконували уранішню гімнастику, вулиці були заповнені пішоходами і велосипедистами.
Люди, які перебували поблизу від епіцентру вибуху померли миттєво, їх тіла перетворилися на вугілля. Птахи, які пролітали повз, згорали в повітрі, а сухі матеріали, що легко займаються, такі як папір, запалювалися на відстані до 2 кілометрів від епіцентру вибуху. Світлове випромінювання випалювало темний малюнок одягу в шкіру і залишало силуети людських тіл на стінах. Люди, які перебували поза будівлями, описували засліплюючий спалах світла, з яким одночасно приходила хвиля задушливого жару.
Вибухова хвиля для всіх, хто знаходився поряд з епіцентром, відбувалася майже негайно, часто збиваючи з ніг. Ті, хто знаходився в будівлях, як правило, уникали дії світлового випромінювання від вибуху, але не вибухової хвилі – осколки скла вражали більшість кімнат, а всі будівлі, окрім найміцніших, обрушувалися. Одного підлітка вибуховою хвилею викинуло з його будинку через усю вулицю, тоді як будинок обрушився за його спиною. Протягом кількох хвилин 90% людей, які знаходилися на відстані 800 метрів і менше від епіцентру, були мертві.
Вибуховою хвилею були вибиті шибкі на відстані до 19 кілометрів. Для тих, хто знаходився в будівлях, типовою першою реакцією була думка про пряме попадання авіабомби.
Численні невеликі пожежі, які одночасно виникли в місті, незабаром об’єдналися в один великий вогняний смерч, що створив сильний вітер (швидкістю 50-60 км/г) спрямований до центру вогню. Вогняний смерч захопив понад 11 км2 міста, убивши всіх, хто не встиг вибратися протягом перших кількох хвилин після вибуху.
Через кілька днів після вибуху серед тих, хто вижив, медики, стали відмічати перші симптоми опромінення. Незабаром кількість смертей серед тих, хто вижив, знову почала зростати, оскільки пацієнти, які, здавалося, почали видужувати, стали страждати від цієї нової дивної хвороби. Смерті від променевої хвороби досягли піку через 3-4 тижні після вибуху і почали знижуватися тільки через 7-8 тижнів. Довгострокові ефекти для здоров’я, пов’язані з променевою хворобою, такі як підвищений ризик раку, переслідували тих, хто вижив, протягом решти життя, також як і психологічний шок від пережитого під час вибуху.
Поняття “Радіоактивне забруднення” у ті роки ще не існувало, і тому це питання тоді навіть не піднімалося. Люди продовжили жити і відбудовувати зруйновані будівлі там же, де вони були раніше. Навіть високу смертність населення в наступні роки, а також хвороби і генетичні відхилення в дітей, які народилися після бомбардувань, спочатку не пов’язували з дією радіації. Евакуація населення із заражених районів не проводилася, оскільки ніхто не знав про саму наявність радіоактивного забруднення.
Кількість загиблих у Хіросімі від безпосередньої дії вибуху склала від 70 до 80 тисяч людей. До кінця 1945 року, у зв’язку з дією радіоактивного зараження та інших пост-ефектів вибуху, загальна кількість загиблих склала від 90 до 166 тисяч людей. Після 5 років, загальна кількість загиблих, з урахуванням померлих від раку та інших довгострокових дій вибуху, могла досягти чи навіть перевищити 200 000 людей.
За офіційними японськими даними станом на кінець березня 2009 року в живих числяться понад 235 тисяч жертв атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі. Кількість померлих на серпень 2009 року складає більше 413 тисяч (263 945 в Хіросімі і 149 226 в Нагасакі).
За матеріалами сайту http://nnm.me
