Псалми 40-41

Псалом 40

Контекст. Псалом 40 починається зі слів і фраз, які знаходимо в Пс. 39: «я надіявся» (40:2 // 39:8), «він вислухав»/«вислухати» (40:2 // 39:13), «моє благання» (40:2 // 39:13). Псалом 40:2-5 є піснею подяки, яка відповідає ламентації в 39:5-14. Використання іменників «хвала» (40:4) і «молитва» (39:13) зосереджує зв’язок між Пс. 40:2-5 і 39:5-14 на цих поняттях. В обох псалмах мовець подає тему власної промови (40:6 // 39:4). Водночас ця тема позначає контрастні стосунки між двома псалмами: Пс. 40 наголошує на бажанні говорити (40:6) і власне говорінні (40:10-11), а Пс. 39 говорить про бажання мовчати (39:3) і власне мовчання (39:3,10). Існують подальші зв’язки між двома псалмами на рівні лексики: «мій рот/мої уста» (40:4 // 39:2,10), «ти учинив/ти вчинив» (40:6 // 39:10), «не-існування» (40:6,13 // 39:6,14), «розповісти, звістити» (40:6 // 39:1), «сказати» (40:8,11 // 39:2), «знати» (40:10 // 39:5,7), «моє серце» (40:11,13 // 39:4), «гріх, провина» (40:13 // 39:12), «визволити» (40:14 // 39:9).

Псалом 40 має такі спільні слова і фрази з Пс. 41, який слідує відразу ж за ним: «блажен» (40:5 // 41:2), «губити, нещастя» (40:15 //41:2,8), «визволити» (40:18, пор. 41:2), «провидіння»/«задумувати» (40:6,18) // 41:8). Особливо варто загадати дієслово «поставити»/«підвести» (40:3//41:9,11).

Проте Пс. 40 тісно пов’язаний не лише з тими псалмами, з якими безпосередньо сусідує. Особливо помітний зв’язок між 39:10-18 та Пс. 35-38:

Псалми 40 і 35: Вірші 15 і 16 Пс. 40 загалом відповідають 35:26,27. Крім того, Пс. 40:16 пов’язаний із 35:25а. Це формує своєрідну інклюзію до четвертої частини першої книги Псалтиря. Обидва псалми говорять про великі збори, перед якими псалміст здіймає свій голос, щоб прославляти Бога (40:10,11 // 35:18).

Псалми 40; 36; 37: Близький зв’язок справедливости (40:10,11а), вірности (40:11), милости та відданости (40:11,12) перегукується з Пс. 36:6,7,11; 37:3,6 та 33:4-5.

Псалми 40 і 38: Ідея, що гріхи перевищують голову чи їх є більше, ніж волосся на голові, об’єднують Пс. 38:5 та 40:13. Існує відповідність між 38:11 і 40:13: мовець втратив силу або «серце». Також ми знаходимо в обох псалмах прохання «поспіши мені на допомогу» (38:23 // 40:14).

Пара слів «бідні й нужденні» пов’язує Пс. 35 (в. 10), 37 (в. 14) та 40 (в. 18). Іменник «спасення» поєднує Пс. 33:17; 37:39; 38:23; 40:11,17).

Ця лексика демонструє, що псалми в четвертій частині першої книги Псалтиря тісно переплетені та Пс. 40 також відкриває ширший контекст. Зв’язки з попереднім Пс. 39 у віршах 2-14а збагачено у вірші 4 за допомогою зв’язків із Пс. 33:3 (а також Пс. 96:1; 98:1; 144:9; 149:1). Поєднання «ласки і вірности» з «милістю» у 40:12 також знаходимо в Пс. 25:5-6,10. Це формує зв’язок із третьою частиною першої книги Псалтиря (Пс. 25-34).

Крім того, Пс. 40 пов’язаний із кінцем другої книги Псалтиря: відповідність 40. З уривку 69:3,15 здається особливо важливою. Скарга й прохання в Пс. 69 є прогнозованими завдяки оповіді про порятунок від утеплення в багнистому болоті в Пс. 40. Тоді Пс. 40:14-18 постає окремим псалмом (Пс. 70). Також існує тісний зв’язок між Пс. 40 та 71: обидва говорять про надію та уповання (40:4,5 // 71:5); в обох уста людини сповнені хвали Господа (40:4 // 71:8); в обох мовець проголошує Господню справедливість і спасення (40:10,11 // 71:15) та розповідає про Його чудесні діла (40:6 // 71:17).

Структура. Структура псалма є очевидною завдяки їм і нам напрямку звертання:

  1. Оповідь про Боже спасення, яка закінчується блаженством: вв. 2-5
  2. Звертання до Бога про Його вчинки і вчинки псалміста: вв. 6-13
  3. Звертання до Бога у формі прохання й скарги: вв. 14-18

Псалом починається з оповіді про досвід порятунку YHWH. Небезпека, від якої Бог урятував псалміста, нагадує нам страждання, на які наражався пророк Єремія (Єр. 38:6; пор. Пс. 69:3,15-16). Мовець отримує особистий досвід – надійся на Господа, і Він не розчарує вв. 2-4а) – плідним досвідом для цілої спільноти, оскільки багатьох людей цей досвід зможе наблизити до уповання на Господа (в. 4б). Щасливими є лише ті, які вивертаються від ідолів і повертають до Бога (в. 5).

Друга частина псалма звернена до Бога (вв. 6-13) і відокремлена від третьої частини за допомогою інклюзії. Вірш 12 із його емфатичним «о Господи» і вірш 13 із дієсловом «бути сильним, могутнім» повертають нас до вірша 6. Божі чудеса і думки є надто чисельними та могутніми, щоб людська істота змогла про них розповісти, та все ж псалміст хоче повідомити про них (в. 6). Господь не бажає жертв (в. 7); мовець прагне чинити Господню волю, оскільки Господній закон є в його серці. Протилежна формула у віршах 7-9 звертається до ідей з Єз. 3:3; 36:26-27; Єр 31:33. Господь звершив багато речей, тому мовець давав свідчення перед багатьма, перед «великим збором» про Божу справедливість, вірність, милість і відданість (вв. 10-11). Оскільки псалміст не ухилявся від свідчення про Господню справедливість, він також є впевненим, що Бог, у Свою чергу, також не стримуватиме милосердя і що милість та вірність Господні триватимуть.

Третя частина псалма (вв. 14-18) також позначена інклюзією («моя допомога», вв. 14б, 18). Вона містить наполегливе благання про визволення (в. 14), а також прохання осоромити тих, що зазіхають на життя мовця, тішаться його нещастям і, таким чином, попускають віжки своєму цинічному вдоволенню (вв. 15-16). Проте, ця частина також містить прохання про радість у Богові для всіх тих, що шукають Бога і кому люба Божа допомога (в. 17). На противагу паралельному уривкові в 35:27, який містить прохання радіти, звернене до тих, що Його шукають, у цьому вірші (40:17) з’являється послідовна богословська орієнтація, як і в Пс. 70:5. Лише в останньому вірші псалміст таки повертається до своїх власних турбот. Ламентація говорить про Бога (в. 18а), тоді як наполегливе благання знову адресоване Богові (в. 18б).

Псалом 41

Контекст. Цей псалом пов’язаний із попереднім за допомогою низки слів: «блажен» (41:2// 40:5), «лиха година»/«задумувати зло» (41:2,8 // 40:15), «видавати» (41:3// 40:4), «зазіхати»/«душа» (41:3,5 // 40:15), вступна фраза «я мовив» (41:5 // 40:8), «дивитись» (41:7 // 40:13; порівн. 40:4), «говорити» (41:7// 40:6), «своє серце»/«– моє серце» (41:7 // 40:11,13), «задумувати/дбати» (41:8 // 40:18, пор. 40:6), «покладатись» (41:10 // 40:4,5), «возвеличитись»/«величатись» (41:10 //40:17), «підвести»/«поставити» (41:11 // 40:3), «я збагну»/«ти знаєш» (41:12 // 40:10), «любити» (41:12 // 40:7,9,15). До теми, на якій завершився Пс. 40 (визначення самого себе як бідного, 40:18), звертаються в блаженстві Пс. 41:2 за допомогою іншого слова і для вираження іншої думки. Дієслово «врятувати» та іменник «визволитель» не мають спільного кореня, але вони все ж таки відповідають одне одному (41:2 та 40:18). Те саме стосується й теми «гріха», яка займає важливу частину в обох псалмах, але в різних словах: «гріх»/«провина» (41:5// 40:13). В кінці Пс. 41 слова «поставити» (в. 13) і «любити» (в. 12) звертаються до мотивів із Пс. 40:3 та 40:7,9 відповідно.

Окрім зв’язків із псалмом, що безпосередньо йому передує, Пс. 41 має важливі зв’язки із Пс. 35 і 38: перше, це розмова про «моїх ворогів» та «тих, що ненавидять мене» (41:6,8 //35:19// 38:20). Крім того, скандальну поведінку найближчих до мовця приятелів і людей у цих трьох псалмах описано дуже схоже (35:12,15,20,21 // 38:12-13,17 // 41:6-10). Усі три містять дієслово «віддячувати [злом за добро]» (35:12 // 38:21 // 41:11) та іменник «мир», який не завжди використовується в одному й тому ж значенні (35:20 // 38:4 // 41:10). Вираз «друг мій» [«чоловік мого миру»] (41:10) є ланкою зв’язку з Пс. 37:37 («чоловік мирний»), а «возвеличення» невірного друга, на якого покладався псалміст, чи його ворогів над мовцем має дуже помітний зв’язок і Пс. 38 (41:10//38:17).

Псалми 38-41 пов’язані за допомогою вступу до промови, «я мовив» (38:17 // 39:2 // 40:8 // 41:5), і темою «гріха» (38:4,6,18 // 39:2,9,12 // 40:13 // 41:5). Такі ж елементи пов’язують Пс. 30-32 («я мовив», 30:7 // 31:15,23 // 32:5; «гріх», 30:6а, 7а // 31:11 // 32:1-5).

Структура. Структурний план цього псалма не цілком зрозумілий. Базуючись на змінах напрямку звертання, ми можемо виокремити такі частини:

  1. Благословення тих, хто зважає на бідних; слова про Бога: вв. 2-4
  2. Благання про зцілення та скарга на ворогів і тих, що ненавидять; слова до Бога: вв. 5-11
  3. Впевненість у тому, що псалміста було почуто; слова до Бога: вв. 12-13
  4. Доксологія на завершення першої книги Псалтиря: слова про Бога: вв. 14.

Тих, що зважають на бідних, названо блаженними. Бог їх рятує, охороняє і живить. Блаженство вартує уваги, оскільки воно обіцяне тим хто докладає інтелектуальних зусиль на користь бідних. Дієслово, яке тут використано, безсумнівно, також має конотацію солідарности з бідними, але воно наголошує на раціональних зусиллях на їхню користь. Здається, там і не згадується про благословення когось, хто вбачає в бідних свій власний образ і вважає їх людьми, яким Бог надає особливу перевагу. Ця частина видається незбалансованою через дві раптові зміни від слів про Бога на звертання до Бога (вв. 3а/3б і 5а/5б). Вірш 4 говорить про Божу допомогу в недузі. Мова молитви (вв. 3б, 4б) готує – і за змістом, і за формою – до цитування ламентації у віршах 5-11. Остання починається з прохання змилуватися та зцілити і, таким чином, продовжує зміст вірша 4. Опис нещастя (вв. 6-10) цілковито зосереджується на підступній і цинічній поведінці та ставленні ворогів і тих, що ненавидять псалміста, і навіть його близького друга. Прохання, яке закриває пісню плачу (в. 11), повертається до його початку (в. 5); воно неприховано спрямоване проти очікування ворогів (в. 9). Привертає увагу прохання про можливість здійснення особистої помсти (в. 11б). У багатьох псалмах відплату залишено виключно Богові (пор. Пс. 31:24; 62:13).

Підсумок псалма складає частину, в якій мовець виразив упевненість у тому, що Бог його любить, є його відчутною підпорою і поставить перед Своїм Божим обличчям (вв. 12-13). Досвідчення Божого порятунку вже в минулому. Псалміст може не покликатися на це. Усвідомлення власної провини (в. 5) й моральної правоти (в. 13) є доповнюючими контрастами в завершальній частині псалма. Недоцільно із цього контрасту робити будь-які літературно-критичні висновки щодо єдности псалма.

Вірш 14 є хвалою, відданою Богові Ізраїля в кінці першої книги Псалтиря (пор. 72:18-19; 89:52; 106:48).

Псалом 41, з огляду на його структуру, можна вважати літургійним текстом: священик скеровує благословення й повчання до людини, яка просить про зцілення, щоб заохотити до виконання умов для того, щоб бути почутим Богом (вв. 2-4). Далі слідує молитва хворого (вв. 5-11). Упевненість у тому, що псалміст отримав Божу благодать, надана прохачеві через священицьке віщування. Священик проголошує від імени Бога, що Бог почув прохача. Звісно, це просто реконструкція різних частин обряду на випадок недуги. Існування «священицького віщування» є особливо проблемним поняттям для екзегези. Впевненість у тому, що мовця було почуто, можна також виявити через процес молитви. Як текст обряду для хворих, цей псалом може походити з періоду до вигнання.

Попередній запис

Псалми 38-39

Псалом 38 Контекст. Псалом 38, слідом за Пс. 6 і 32, є третім церковним покаянним псалмом. Він пов’язаний із Пс. ... Читати далі

Наступний запис

Друга та третя книги Псалмів

Традиційний поділ Псалтиря на п’ять «книг» є дещо штучним. Ці частини можуть відображати існування низки більш ранніх менших збірок, які ... Читати далі