Шлюб, розлучення, повторний шлюб…

Частина 1

Законних причин для розлучення в Біблії лише дві: це випадок зради і коли невіруючий з подружжя не хоче жити з віруючим. Ці обидва варіанти законного розлучення залишають за потерпілою стороною право на повторний шлюб.

Щоб це кваліфіковано довести, розділимо 2 випадки шлюбу: коли один з подружжя віруючий і коли обоє віруючі.

Кожен випадок має свої особливості. Ситуація, де обоє невіруючі, нас із зрозумілих причин не цікавить.

У повністю віруючій парі один з подружжя має право розлучитися, тільки якщо йому зрадили. У цьому випадку потерпіла сторона має право на повторний шлюб. От звідки ми це дізнаємося: “Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб” (Мф. 19:9).

Те ж висловлювання, хоча і не повне, є в Євангелії від Луки: “Усякий, хто розведеться з жінкою своєю і одружиться з іншою, перелюбствує; і кожен, хто жениться на розведеній з чоловіком, чинить перелюб” (Лк. 16:18).

Не потрапте тут у пастку. Лука пропустив “за винятком вини перелюбу“. Не повна інформація в цього євангеліста як би не надає права на розлучення за жодних умов, а це не так. Тільки на вірші з Луки не можна зводити доктрину. Треба враховувати, як про те ж саме говорять інші євангелісти. Зокрема Матфей.

Ясна річ, недомовленість такого роду не дискредитує Священне Писання. Допустимо опускати якісь деталі чи факти. Іоанн пояснює, “коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг” (Ін. 21:25).

Наприклад, Матфей пише про двох біснуватих, при звільненні яких потонуло стадо свиней, а Марко і Лука лише про одного. Скільки біснуватих зустрів Ісус насправді, зрозуміти не складно: двох. Просто Марко і Лука не згадали ще одного. Аналогічний приклад в Іоанна. Він стверджує, що до гробу Господнього побігли Петро та Іоанн, а Лука – що побіг Петро.

У цих невідповідностях немає протиріччя. От якби Лука уточнив, що до гробу побіг лише Петро, воно б було присутнє. Так само треба розглядати і пропуск “за винятком вини перелюбу” у Луки.

Отже, якщо не можна розлучатися не за виною перелюбу, скоєного чоловіком (дружиною), то за виною вже можна. Спираючись на логіку 1-ої половини вірша про розлучення, наведеного Матфеєм, його 2-у половину слід розуміти так: хто одружується на жінці, яка розлучилася не за виною перелюбу, той перелюбствує, а хто одружується на жінці, яка розлучилася за виною перелюбу (тобто з причини, що їй зрадили), той не перелюбствує. Усе ясно і просто.

Частина 2

Звернемося до інструкції Павла віруючим Коринфу.

Відносно шлюбу і розлучення він пише: “А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися, – якщо ж розлучиться, то нехай буде безшлюбна або помириться з чоловіком своїм, – і чоловікові не залишати своєї жінки” (1Кор.7:10,11).

Заповідаю не я, а Господь“. Павло посилається на всім відоме висловлювання Господа з Євангелій, яке ми розбирали вище. Тут потрібно побачити от що: у своєму Посланні апостол розглядає заборону розлучатися віруючим парам НЕ ЗА перелюб. Просто як і його друг Лука, Павло не обумовлює, опускає це виключення, і в повній відповідності з велінням Господнім робить наступний безпомилковий висновок: жінка, яка розлучилася з невідповідної причини, якщо не хоче потрапити під спокусу перелюбу, що загрожує їй втратою спасіння, має залишатися безшлюбною, або примиритися з чоловіком своїм.

У зверненні до чоловіків Павло обмежується коротким “і чоловікові не залишати своєї жінки“, що повинне мати на увазі ті ж напучення: інакше він повинен залишатися безшлюбним, або примиритися зі своєю дружиною.

Уточнимо ще раз: у віруючого НЕМАЄ ПРАВА на розлучення з віруючим, якщо йому не зрадили. Але навіть якщо і зрадили, є можливість простити. У разі хронічних зрад прощення теж ніхто не скасовує, але воно вже не припускає обов’язкового збереження сім’ї. Не правильно спокушати Господа, залишаючись під постійним ризиком зараження різноманітною статевою інфекцією, переносником якої з великою вірогідністю є розпусник.

Те, що Павло досі розглядав шлюб саме серед віруючих, з’ясовується з його подальших слів: “Іншим же кажу я, а не Господь: коли який брат має жінку невіруючу, і вона згодна жити з ним, то він не повинен залишати її; і жінка, яка має чоловіка невіруючого, і він згодний жити з нею, не повинна залишати його” (1Кор. 7:12,13).

Інші – це половинки, які увірували в невіруючих сім’ях. Раз вони “інші”, означає попередні напучення стосувалися повністю віруючих сімей – 2-ої можливої категорії шлюбів за участю віруючих (оскільки Писання для віруючих).

Далі. Що означає вираз “не повинен залишати її“?

Це відповідь на питання “повинен або не повинен”? Тобто пропозиція Павла представлена у формі дозволу, не директиви. Це важливо побачити. Павло дає пораду на нерозуміння, що виникло в церкві: чи в усіх випадках потрібно розлучатися з невіруючими?

Звідки виникло таке питання? З історії Божого народу. Бог забороняв Ізраїлю сходиться в шлюбі з язичниками, щоб ті не розбестили віруючу половинку. У нашому випадку – половинку, “яка увірувала”. Зокрема Ездра описує такий досвід масового розлучення: “За порадою господаря мого і тих, що благоговіють перед заповідями Бога нашого, ми відпустимо від себе усіх дружин і дітей, народжених ними, – і нехай буде за законом!” (Ездр.10:3)

Якщо Господь не залишив у Новому Завіті заповіді регулювати випадки шлюбних стосунків з невіруючими, відповіді шукалися в Старому. У Старому ж Завіті розлучення з невіруючими заохочувалося. От чому залишалося це нерозуміння.

Перш ніж рухатися далі в наших міркуваннях, треба уточнити, що Послання Нового Завіту написані в основному апологетично, тобто на нужду, як відповіді на проблеми або питання, що виникали в першоапостольській церкві. У такому дусі Павло і роз’яснює, як вчинити в подібній ситуації: “Іншим же кажу я, а не Господь“.

Зауважте, якщо Господь повеліває в попередньому уривку, то тут Павло просто каже. Характер звернення Господа віруючим парам – наказ, Павло ж просто радить тим, хто пов’язаний шлюбними узами з невіруючими.

Сенс його особистої вставки в тому, що для того, хто перебуває в шлюбі з невіруючим не обов’язково автоматично розлучатися за зразком Старого Завіту. Якщо невіруючий “згоден жити” з віруючим, нехай такий шлюб триває, нічого страшного. Є шанс, що 2-а частина пари так само спасеться. Та і діти, відійди вони після розлучення до невіруючого, були б нечисті від згубного впливу, а так, живучи в сім’ї, де хоч би один з батьків знає Бога, вже святі: настільки світло в одному з батьків сильніше за пітьму в другому.

Бо невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, невіруюча жінка освячується віруючим чоловіком. Інакше діти ваші були б нечистими, а тепер святі” (1Кор.7:14).

От чому є ця можливість продовжувати жити в шлюбі з невіруючим у Новому Завіті на відміну від Старого. Слава Нового Завіту незрівнянно вища за славу Старого, і якщо за часів Старого чистий осквернявся від нечистого, то в Новому вже нечистий освячується від чистого. Наприклад, прокажений у Старому Завіті вважався нечистим, і дотик до нього робив чистого нечистим. У Новому Завіті вже чистий очищає нечистого: “Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази” (Мф. 8:3).

Таким чином, ми розглянули випадок, коли невіруючий згоден зберегти сім’ю. А якщо не згоден?

Частина 3

Якщо ж невіруючий хоче розлучитися, нехай розлучається; брат чи сестра в таких випадках не зв’язані; до миру покликав нас Господь” (1Кор. 7:15).

Давайте тут уточнимо що означає “згодний жити з нею” і що означає “хоче розлучитися”? Я дотримуюся трактування, що своє бажання розлучитися невіруючий може і не озвучити вголос, якщо вже демонструє це своєю поведінкою. Якщо, наприклад, бешкетує, розпускає руки чи опирається вірі своєї дружини. Цим він вже свідчить, що не згоден жити з нею. Просто ще не висловив своє небажання. Згода жити сім’єю невіддільна від непосягання на атмосферу, де віруючому збережена можливість спокійно вірити і служити Богові.

Якщо в змішаному шлюбі невіруюча сторона хоче розлучитися, пише Павло, то нехай так і станеться. “Нехай” – наказ для віруючої сторони, яка не має права перешкоджати такій ініціативі невіруючої сторони, і апостольський дозвіл продовжувати зберігати сім’ю з віруючого в такому разі знімається. Людина вже не пов’язана колишніми шлюбними зобов’язаннями з невіруючим.

Сказане особливо актуально у світлі існуючої в Тілі Христовому тенденції заохочувати особливо дружин тягнути лямку шлюбу, де язичник-чоловік погрожує, б’є, сварить віруючу дружину, забороняє їй відвідувати церкву. Скільки я не чув, плоди від таких консультацій були плачевними. Сестри, які давали такому шлюбу черговий шанс, закінчували потім переламаними носами, синцями, важкими душевними травмами, а одну сестру п’яний невіруючий чоловік побив до такої міри, що вона впала в стан афекту і зарізала його ножем. Суд її виправдав. Потім вона прийшла до нас у зібрання і довго “відмокала” від усього цього жаху. Чому вона дала довести себе до такого стану? Бо була так наставлена: “розлучатися не можна, ну вб’є тебе, проте відразу підеш на небо”. На небо вона піде, та тільки не завдяки, а всупереч такій “консультації”.

Як розглядаємо ми фразу “не повинна залишати його”: як допущення-дозвіл або ж як наказ, відповідно такі консультації вийдуть з нас до тих, хто перебуває в шлюбі з невіруючими: істинні чи хибні. Прагнути зберігати шлюб – завжди гідно і добре, але є біблійні межі, якщо це шлюб з невіруючим. Такі випадки повинні розглядатися особливо. “Іншим же кажу я”.

Якщо сестра розлучилася з невіруючим не за розпусту, а через те, що з нею не захотіли жити, їй все одно надається право на повторний шлюб. Те ж саме відносно брата, з яким розійшлася невіруюча дружина. Крім того, що такий висновок продиктований самою логікою Писання – при законному розлученні законне і право на повторний шлюб – присутній він і в подальших напученнях Павла. От, зокрема, що він продовжує говорити все тим же “іншим”:

Чи з’єднався ти з жінкою? Не шукай розлучення. Чи залишився без жінки? Не шукай жінки. А втім, якщо і оженишся, не згрішиш; і якщо дівчина вийде заміж, не згрішить. Але такі матимуть муку тілесну; а мені вас шкода” (1Кор. 7:27,28).

Підрядковий переклад цього вірша не залишає жодних сумнівів відносно того, до кого звертається апостол: “Пов’язаний ти з дружиною? не шукай розв’язування. Чи розв’язався від дружини? (тобто чи розлучився на законній підставі) не шукай дружини. Втім, якщо і одружишся, не згрішиш”.

Розв’язався від дружини, грецькою означає: розлучився з нею. У наявності прямий дозвіл на повторний шлюб розлученого з невіруючим за ініціативою невіруючого.

І останнє. Як бути, якщо вже віруючий чоловік б’є віруючу дружину? Ніби як єдина причина для розлучення – провина перелюбу чоловіка – у даному випадку відсутня. Який же вихід? Він є і він біблійний. У таких випадках до чоловіка-забіяки має бути застосована 3-хступенчата процедура з Матфея 18, залишена нам Господом:

  • Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого.
  • Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово.
  • Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар.

Якщо той, хто б’є свою дружину відмовляється прийняти викриття спочатку від неї особисто, потім при свідках, потім при всій церкві, його потрібно перестати вважати за брата, не звертаючи уваги на те, ким він там себе вважає. І вже як до язичника до нього слід вжити захід, залишений Павлом: “Якщо ж невіруючий хоче розлучитися (про це бажання він свідчить своєю поведінкою), нехай розлучається; сестра в такому випадку не зв’язана”.

Не можна ігнорувати жодну із заповідей Господніх, і процедуру, що наведена в 18 розділі Євангелія від Матфея необхідно повернути в Церкву, щоб усунути нарікання за ніби неправомірні розлучення серед віруючих. Новозавітне поняття “лжебрати” все ще в силі.

Залишається додати, що сказане вище лише підкреслює істинність веління Господнього “що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає“. Розлучає той, хто провинився, ініціатор, а не той, хто зазнав наругу і реагує законним розлученням.

Автор: Фаат Янбулат

Попередній запис

Два питання про повторний шлюб

Що каже Біблія про розлучення і повторний шлюб? У Біблії ясно сказано про розлучення і повторний шлюб. У Старому Завіті ... Читати далі

Наступний запис

Що каже Біблія про розлучення

Розлучення – одна з головних сучасних соціальних проблем. Його шкідлива дія поширюється набагато далі за подружжя, яке розлучається. Якщо в ... Читати далі