Дорогі в Христі, у нашому людському житті часто стрічаємось з чарівним словом чеснота. Ми також часто чуємо, що люди є чесні й нечесні, добрі і злі. Буває й таке, що всі чесні, а сокира таки пропала. Тож нам, духовним особам, необхідно також застановитися зріло: що ми розуміємо під словом чеснота?
Чеснота – це добра звичка душі, яка схиляє її легко робити добро. Великий богослов св. Тома Аквінський каже, що чеснота – це звичка, що узгоджується з людською природою, надаючи їй сили, вправності і готовності до дії. Чеснота – це добра звичка в інтелектуальному або моральному значенні. Це слово походить від латинського слова «virtus», що означає силу, міць, відвагу чи мужність.
Отже, чеснота – це діяльна звичка. Вона пов’язана з дією, вчинком, а не з буттям. Тому фізичні дані ми не називаємо чеснотами, як ось, наприклад, здоров’я. Чеснота, якої Бог вимагає від людини, це добре застосування Божих дарів за Божою заповіддю. Святий Василій Великий каже, що для дотримання заповідей Господніх одержуємо від Бога таку вроджену силу, що не можемо нарікати, що Бог чогось вимагає, щоб ми щось більше давали, ніж одержали. Діючи праведно і належно з тими силами душі, живемо побожним життям чесноти. А коли нищимо силу Божого дару, звертаємось до злого. Ось таке поняття морального зла. Навіть погани цінують чесноту. Демостен, скажімо, вчив, що «найбільша окраса молодих – це скромність». Велич чесноти в тому, що вона навіть ворогам замикає уста і приборкує язик. «Так, як ті, що мають хворі очі, не наважуються дивитися на сонячне проміння, так і гріх ніколи не може дивитися на чесноту, а швидко відходить і визнає себе переможеним», – каже св. Іван Золотоустий.
Що є предметом чесноти?
Святий Тома Аквінський навчає, що чеснота належить душі людини. Це досконалість душевної сили – розуму чи волі людини.
Чеснота є природною звичкою розважливості або міркування, що містить у собі волю, коли йдеться про практичну розважливість. Усі чесноти є або інтелектуальні, тобто розумового порядку, або моральні, тобто порядку волі.
Чесноту можна набути або примножити перемаганням себе самого і боротьбою зі самим собою. Бо на заваді чесноті стоять внутрішні злі пристрасті та зовнішні погорда і переслідування – перепони з боку людей. Мусимо пам’ятати, що дорога чесноти не збігає вниз, а йде під гору. Тому Христос навчає: «Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Мт. 7:14). Найперше: перепони треба долати з самого початку, пізніше піде легше. Пам’ятаймо, що чеснота і терпіння – дві невіддільні речі. Святий Іван Золотоустий зауважує: «Не на те треба дивитися, що чеснота важка, а на те, що завдяки їй можна вдосконалитися, а якщо докладемо старання, то все буде для нас легким і вигідним» (Іван Золотоустий, Бесіди 12: Рим. 6:19).
Чеснота дає нам визначні прикмети. Вона робить нас душевно багатими, цінними в очах Божих. Чеснота є матір’ю слави. Через чесноту сподобляємося слави, якої не може нам дати жоден володар цього світу і яку не можна купити за жодні гроші. Багатство минає, чеснота залишається. Справжня, найвища краса – це чеснота. Цієї краси не видно на землі, та вона колись явиться на небі. Ніщо так не допомагає дотриманню чесноти, як часта розмова з Богом, постійна подяка Йому і прослава Його. Після смерті отримає нагороду лише досконала чеснота, така, якої дотримується праведник з огляду на Бога.
Чеснота, яку людина має і виконує в стані ласки, зветься досконалою чеснотою. З допомогою чесноти нам треба йти до вічного життя в Бозі і з Богом. Прищепити молоді нахил і звичку до чесноти – це важка справа і місія Церкви. Лише чеснота достойна прослави, бо тільки вона творить безсмертне вдовілля і володіння, робить блаженними своїх учнів. Слава чеснотливих людей не згасне ніколи.
Які ж є умови та вимоги до героїчних чеснот? – Ось важливе питання на яке нам треба мати ясну, зрілу відповідь.
Деякі заповіді Божі не вимагають від нас героїчних чеснот, але заповідь святої віри зобов’язує навіть за найтяжчих обставин, навіть під загрозою смерті не зрікатися нашої віри.
Ми повинні часто сповняти геройські акти чесноти, тому що тоді ми дуже подобаємося Богові, від Нього одержуємо надзвичайні ласки і заслуги, роблячи найбільший поступ у вірі й чесноті. Церква проголошує Святими тільки тих, що героїчно практикували три богословські чесноти – віри, надії і любові. Для правдивої досконалості необхідна велика любов, яка мусить перемогти всі спокуси й немочі людини.
Список богословських чеснот, дарів і снаг
| Чесноти | Дари | Снаги |
| Віра | Мудрість | Воля |
| Надія | Розуміння | Розум |
| Любов | Знання | Пам’ять |
| Мудрість | Рада | Розум |
| Справедливість | Побожність | Пристрасті |
| Мужність | Мужність | |
| Поміркованість | Страх Божий |
- Віра – це корінь, – як каже св. Єфрем.
- Надія – це стовбур.
- Любов – це плід.
І найбільша з цих чеснот є любов. Любов налагоджує святі почуття між нами і Богом. Ця приязнь сприяє тому, що ми вже тепер беремо участь у Його житті. Тут, на землі, любов Бога завжди містить дві інші богословські чесноти: віру й надію, бо без любові віра й надія мертві, вони залишаються недосконалими, бо лише любов їх оживляє та удосконалює.
Завданням богословських чеснот є злука людини з Богом через Ісуса Христа, щоб людина мала участь у Божому житті. Отже, вони є чеснотами, які єднають нас з Богом та водночас змінюють. За вченням святих богословів, св. Томи Аквінського та інших богословські чесноти, які ведуть і спрямовують нас до Бога – віру, надію і любов, не можемо здобути жодною нашою дією, жодними нашими стараннями. Ми знаємо про ці три чесноти: віру, надію і любов – з Божого Об’явлення. Вони в нас надприродно влиті зі святою тайною Хрещення. Всемогучий Бог їх Сам вливає в нашу душу. Тому ці три чесноти суттєво відрізняються від моральних та інтелектуальних чеснот, які ми здобуваємо вже нашим пізнанням, трудом і зусиллями самовдосконалення.
Три Божі богословські чесноти – це здатності душі, які одержуємо разом із освячуючою ласкою нашого Хрещення і прийманням святої тайни Євхаристії та розрішень під часто він просвічує сили нашого духу так, що вони легко можуть підноситися до Бога. Коли вкладаємо залізо у вогонь, воно починає світитися та жаріти. Подібно діється і тоді, коли Святий Дух сходить на нас та уділяє нам освячуючу ласку. Тоді запалюється і в нас світло, яке схиляє нас до віри й надії (пор.: 2 Кор. 4:6) та розпалюється вогонь, що спонукає нас до Божої любові (пор.: Рим. 5:5). Цей вплив Святого Духа на душу називаємо влиттям трьох Божих чеснот. Бог не примушує нас до цих трьох Божих чеснот, бо ми маємо свобідну волю: користати з них чи ні.
Здатність до Божих чеснот: віри, надії й любові, – як ми вже згадували, одержуємо у святій тайні Хрещення або у святій тайні Сповіді – покути, яка відновлює втрачену освячуючу Божу ласку Так, як зерно, насіння дрімає в лоні землі, поки під впливом сонця й дощу не починає проростати, так і три Божі чесноти дрімають спочатку в душі людини, дитини, а коли вона врешті стає свідомою, розвивається під впливом ласки християнської науки і виявляється у вчинках. Охрещене дитя – наче людина, що спить. Людина, яка спить, не бачить, але має здатність бачити, тож коли вона прокидається, ця її здатність виявляється. Так само дрімає в душі дитини здатність віри, надії та любові. Ці чесноти виявляються, коли дитина почне усвідомлювати себе. Сама здатність ще не дає людині права на якусь нагороду Людина спочатку повинна правильно застосовувати ці здатності, які посідає. Ці чесноти – віру, надію і любов – називаємо Божими, бо Сам Бог є їх предметом, спонукою і Творцем.
Бог є предметом віри, бо ми віримо в те, що Бог об’явив і що стосується Самого Бога, Його єства, прикмет, вчинків і волі. Бог є спонукою нашої віри, бо ми віримо в те, що Бог об’явив, а Він є всезнаючий і найправдивіший. Без Нього ніщо не сталось, що сталось у Всесвіті.
Бог є предметом надії, бо ми надіємось після смерті на щасливе життя в Бозі і з Богом у вічності – в небі. Бог є спонукою нашої надії, бо ми надіємось після трудів земного життя і смерті на правдиво щасливе наше душевне життя в Бозі і з Богом у небі. Бог є спонукою нашої надії, бо ми надіємось на наше спасіння, тому що Бог всемогутній, наймудріший, найсильніший і найліпший наш Отець Небесний. Ми знаємо, кому ми ввірили наше життя.
Бог – наш Творець і Отець – є предметом нашої любові; вона бо визнає Його, тому що Він є найкращий і найлюбіший у Всесвіті: Він наш Творець, Який з любові дав нам Свій подих життя, тож усі ми – Божі діти.
Тому нашим важливим обов’язком є часто пробуджувати в собі акти віри, надії й любові до Бога нашого.
Динамічна сила богословських чеснот – мати серце, завжди сповнене любов’ю, сильною вірою і надією на Бога. Бог – найважливіша справа нашого життя. Він впливає на нас через Свою ласку. Мати серце, відкрите перед Богом, – означає усвідомлення нашої залежності, нашої людської немочі, непотрібності.
Богословські чесноти у своїй суті є динамічні, діючі, які допомагають нам осягнути нашу найвищу, найважливішу мету життя, тобто вічне щасливе життя в Бозі і з Богом. Згідно зі Святим Письмом Нового Заповіту, Бог замешкує в душі та діє в ній. Ми живемо Його подихом, Він є наша сила і життя. Це Бог викликає в нас і хотіння, і діяння за Своїм уподобанням (пор.: Фил. 2:13) для нас, яких Божа потуга вірою зберігає на спасіння, що готове з’явитися останнього часу (1Пет. 1:5).
В інших місцях Святого Письма читаємо: «Сила належить Христові». І ще: «Про нього (посланця сатани) три рази благав я Господа, щоб він відступився від мене. І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний», – каже св. апостол Павло (2Кор. 12:8-10).
«З цієї причини й терплю я оце, але не соромлюсь, бо знаю, в Кого я ввірував та впевнився, що має Він силу заховати на той день заставу мою» (2Тим. 1:12).
Святому Духові також приписується сила: «Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!» (Рим. 15:13). «А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче» (1Кор. 12:11). «Добро припоручене стережи Святим Духом, що в нас пробуває» (2Тим. 1:14).
Уся сила чеснот походить від Бога. Божу силу св. Василій Великий приписує Богу Отцеві Небесному, Христові і Святому Духові.
Бог є наш помічник, захист і твердиня. «З нами Господь Саваот, наша твердиня – Бог Яковів» (Пс. 46:8). Він – нагорода за добрі вчинки. Він – Суддя справедливий, Суддя всіх народів. Він хоче нас мати при Собі цілу вічність. Тож з допомогою цих трьох влитих у нашу душу Божих сил – чеснот віри, надії й любові – напевно здобудемо нашу вічну щасливість. Тож щиро молімося щоденно про примноження і силу нашої віри, надії й любові; при смерті віра й надія здійсниться, а любов до Бога триватиме в нашій душі цілу вічність. Про неї молімося, її ніколи не зраджуймо, у ній з дня на день зростаймо, запевнивши тим собі нашу щасливу вічність з Богом і в Бозі. Амінь.
