Що таке пильність?
Пильність – це чеснота, яка керує нашими схильностями або бажаннями знання згідно з керуванням правильного розуму. Людина має природне бажання знання, шляхетне й правильне. Цей природний нахил може бути звернений до того, що не дозволене або грішне. Щоби впорядкувати і керувати природною схильністю за знанням, згідно з правилами розуму й віри, нам треба чесноти пильності й старанності.
Чому? Бо чеснота пильності схиляє особу докладати свого розуму до здобуття і поширення знання. Чеснота пильності – це чеснота честі й поміркованості, бо до діяння поміркованості належить стримуватися, запобігати надмірності в уживанні матеріального добра.
Хто ж тоді пильний? Пильною є та людина, яка виконує обов’язки свого стану добре, старанно, совісно, досконало, у належний час. Залежно від того, що ми робимо, добре чи зле, можна сказати, хто ми. Бо ми – наче дерево, а наша праця – плоди, тож яке дерево – такі й будуть плоди. Пильна людина не дозволить собі нудьгувати. Пильна людина не дивиться на те, чи подобається їй та праця, чи ні, легка вона чи тяжка. Її розум спрямований на виконання своїх обов’язків. Найліпша покута за наші гріхи – пильне виконання своїх обов’язків. Пам’ятаймо, що наші дії є досконаліші, коли чистіша наша любов до Бога. Щоб зробити щось добре, потрібен благий намір і велике бажання подобатися тільки Богові, тоді ми гідно виконаємо свої щоденні обов’язки. Сповняймо сумлінно все те, що Бог вимагає від нас, кожної хвилини, а решту залишмо Йому.
Наполегливість духа – друга вимога для чесноти пильності.
До набуття матеріального можна дійти по-різному. Майно, гроші, достаток можна отримати як спадщину від родини, можна й нечесно доробитися. Але ж надбання духу, знання, науки дістається нам тільки завдяки власній пильній праці та особистим зусиллям. Ми самі маємо вчитися, бо ніхто й ніщо знання в голову нам не вкладе. Людський розум – це рілля, яка потребує постійного плекання. Якщо на ній нічого не посіємо, то й плодів жодних не зберемо. Бо що Івась не навчився, того й Іван не знатиме. Тому добре роблять ті батьки, які змушують своїх дітей іти до школи чи й до Церкви, бо вони зможуть колись стати багатими і матеріально, і духовно, адже сама матерія Царства Божого не здобуде.
Чому пильність і особиста працьовитість такі потрібні людині? Вона бо приносить людині великі блага як духовні, так і матеріальні; подобається Богові і людям; дарує радість духа й допомагає робити поступ у чеснотах. Пильність дає успіх у родині й громаді. Вона виробляє шляхетність людини і приносить їй заслуги. Щирою і пильною працею спокутуємо не одні наші гріхи. Поступ у науці й техніці часто є плодом пильності деяких осіб.
Маємо бути свідомі й того, що праця – це обов’язок, який Сам Бог поклав на кожну людину. Так як риба для води, птиця для повітря, людина народжується для праці. Ще в раю Господь проголосив цей наказ людині: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб» (Бут. 3:19).
Праця – це зміст людського життя. Святий апостол Павло каже до нероб солунян: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» (2Сол. 3:10). Від совісного, старанного і ревного сповнення обов’язків залежатиме добробут і щастя усіх людей. Належить також пам’ятати, що всяка праця ушляхетнює людину і робить її чесною.
Ось мурашка, бджілка дають нам приклад пильності. Святе Писання каже: «Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу» (Пр. 6:6-8). Праця ніколи не принижує, а навпаки, ушляхетнює людину.
Добре виконана праця заслуговує також на винагороду перед Богом і перед людьми. «Коли інше що робите, усе на Божу славу робіть» – навчає святий апостол Павло (1Кор. 10:31). Щоб мати Божу поміч і благословення, нехай наша праця виходить із чистого серця і доброго, шляхетного наміру. А людське серце чисте тоді, коли живе Божою благодаттю, коли в ньому нема лукавства й спротиву, бунту проти Бога і Його законів. Людина безгрішного, чистого серця постійно працює і з’єднана з Богом.
Друга умова успішності праці – шляхетний і добрий намір, який є актом нашої волі. Щира праця приносить людині душевне задоволення. Наш великий поет Іван Франко заохочує народ до праці, кажучи: «Праця єдина з недолі нас вирве, нумо до праці, брати». У всьому слід оминати поспіх, бо це перешкода для справжньої побожності й працьовитості. Праця для Бога виконується поступово. При тім оминаємо сильне стривоження. Не бажаємо виконувати забагато. Стараймося все робити з любов’ю та запалом, перебуваючи наче в очах Божих.
Із плодів своєї праці маємо догоджати не лише собі й рідним, але за спромогою вміти дати милостиню тому, хто в біді та в більшій потребі, ніж ми. Для цього є виразний наказ Христовий: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40). «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мт. 25:35-36). Христос навчає не надто журитися про себе самого: «Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся.., бож усього того погани шукають» (Мт. 6:25,32). Таким чином уникнемо засуду себелюбства й отримаємо особливе Боже благословення, яке торжественно обіцяв Христос: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40). Тож не ухиляймося від тяжкої праці, вона бо нам потрібна для сповнення любові до ближнього, щоб Бог через нас давав немічним братам те, чого треба, за прикладом Апостола, який каже: «Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим» (Дії 20:35). «Щоб мати подати нужденному» (Еф. 4:28). І так удостоївся почути ось ці слова: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене…» (Мт. 25:34-35).
За таку працю нас жде велика нагорода Божа тут, на землі, а особливо у вічності.
Працю має супроводжувати молитва. «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом» (Проп. 3:1), але для молитви і псалмодії, як для багатьох інших речей, кожна година відповідна, бо коли рухаються руки при праці, можемо прославляти Бога або устами, коли це можливо, або серцем та умом, а чи духовними піснями (Кол. 3:16) і так молитися під час праці.
Головні вади, що противляться пильності
Є дві головні вади, які противляться пильності: по-перше – надмірна цікавість; по-друге – лінощі або недбальство. Це невпорядковане бажання інтелектуального знання через вживання для цього поганих засобів (хабарі й т. п.), не звертаючи свого знання до Бога, або коли хтось хоче здобути знання, яке є понад його сили чи здатність.
Щодо чуттєвого знання приходить блуд надмірної цікавості, тобто це блуд очей.
Блуд лінощів або недбальства
Як кожній людині потрібна щоденна пожива, так само необхідною є праця, що відповідає її силі. Соломон каже: «Хліба з лінивства не їсть». Апостол Павло пригадує: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть». Сам Господь ставить лінощі поряд зі злобою, коли каже: «Рабе лукавий і лінивий!» (Мт. 25:26). Пам’ятаймо і це опімнення Христа: «Від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:48). Лінощі ж можуть бути матеріальні й духовні. Вони бо є вдоволенням тіла, вільністю від турбот, вигадництвом – аж так, що людина забуває про свої матеріальні й духовні обов’язки. Ледарство – це найгірша вада і часто гріх. Недбалого лінюха ніхто не любить, ним часто погорджують. Нерідко байдужий розум є іграшкою для диявола. Ледачість – це корінь усякого лиха.
Духовне ледарство – ще більша небезпека. Ми можемо бути дуже активні фізично, але ледачі духовно. Часто маємо сотні виправдань, щоби не піти в неділю чи в свята до Церкви, помолитися або допомогти іншому, лінуємося постити й творити добрі діла. Ми здебільшого лінуємося, бо втомлені, обтяжені, перепрацьовані й т. д. Ми хворі, без енергії і здоров’я, хотіли б, але не можемо, безсилі й неспроможні. Нам достатньо будь-якої відмовки, доброї чи злої, щоби відкласти спілкування з Богом на пізніше, – і так диявол завжди виграє.
Як розпізнати ледачу дитину Божу?
Зазвичай ледар занедбує свої обов’язки, бо несерйозний, недбайливий, занехаює працю без поважних причин. Ледацюгу пізнаємо за такими прикметами: загалом, така людина недбайлива до духовних речей, як до молитви, зосередження духу, побожного читання, умертвлення, розважання. Ледар уникає тих, хто любить працювати, наче відразу має до них. Ледащо виконує свої обов’язки дуже поверхово, відкладає або пропускає без найменшої причини, марнослівний, віддає перевагу зайвим довгим розмовам. Лобур любить займатися непотрібним.
Чому слід остерігатися лінощів?
Лінощі ведуть людину до безлічі гріхів, особливо до багатомовності, скандалів, нечистоти і поступово доходить до байдужості та затверділості серця. Саме через лінивість занедбуємо добро, особливо добро нашої безсмертної душі, її спасіння, добро в Церкві й у світі.
Лінощі забирають у нас внутрішній спокій та справжню радість у житті. Лінивство – це початок усякого лиха, гачок, на який диявол ловить багато людей. Тож силою своєї волі й Божої ласки належить остерігатися остиглості й духовних лінощів, байдужості та літеплості.
Як боротися з лінощами?
Із лінощами треба боротися, оцінюючи дорогоцінний час, даний нам Богом для повноцінного життя. Світ каже: «Час – це гроші!» Тож слід щоденно просити Бога про ласку і силу духа, поборювати в собі лінощі й знеохочення до праці чи навчання. Маємо необхідно призвичаїти себе дотримуватися точно приписаного ладу, бо збереження ладу збереже і нас.
Кожна родина, кожна особа повинні мати точний розклад свого дня, тобто коли вставати зі сну, коли обідати чи вечеряти, коли працювати, вчитися, а коли відпочивати. Святе Письмо каже: «Пожадає душа лінюха, та даремно» (Пр. 13:4). А приповідка твердить: «Ледачий воліє три дні не їсти, як з печі злізти»; «Ледачий гірший, ніж слабий»; «У ледачої Хими – свято щоднини»; «Будеш хліба просити, як будеш дарма сидіти!»; «Де ліниво працюється, там пожитку не чується!»; Приповідки ж Соломона кажуть: «Хто оброблює землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму» (Пр. 12:11).
