Христос Богочоловік – це справжній і найкращий учитель. У нинішньому світі чимало християн, які живуть без Христа. А християнська віра – не лише форма, а й набута нами духовна сила, якою реалізуємо своє християнське життя. Про це виразно каже Христос у розмові з Никодимом: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:5). Те саме говорить святий апостол Павло, згадуючи про нове створіння в Христі: «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове… бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення» (2Кор. 5:17,19). Апостол Петро навчає, що ми стаємо учасниками Божої природи: «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою» (2Пет. 1:3). Але нині дуже багато християн, для яких віра і життя не є гармонійною цілістю, та ще й часто суперечать собі. Сьогодні чимало християн ходять до церкви, моляться, слухають Святу Літургію і проповідь, б’ють поклони, багато хрестяться і постять. Та в родинному житті, у розвагах, бізнесі, у праці нічим не відрізняються від невіруючих – не християн. Одне – віра, а зовсім інше – життя, – так часто кажуть сучасні люди. Ми ж повинні знати, що кожне наше слово, вся наша поведінка в житті має свідчити, що ми – християни.
Коли Христос є учителем християнського життя і ми як християни є наслідувачами Його, то вірмо, що всі наші просьби будуть вислухані. Але здебільшого християни не розуміють, у чому полягає наслідування Христа.
Немало людей, щиро відданих Богові, але якщо Бог не вислуховує їхніх прохань і не виконує їхніх бажань, то вони відразу відвертаються від Бога, кажучи, що віра їм не допомагає. Таким християнам треба сміливо сказати, що Христос не прийшов у цей світ, щоби заснувати товариство запоруки і Своїх послідовників охороняти від клопотів і життєвих пригод. Належить пам’ятати, що «Царство Боже – не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17).
Христос є учителем нашого життя, тому що запевняє нам непохитність і віру в Себе, духовну силу й мир.
Так, як моряк, пливучи вночі по морю, орієнтується по зірках небосхилу, куди має плисти, і християнин на морі свого життя має дивитися, орієнтуватися на Христа – полярну зорю свого життя. Маючи сильне переконання, що на небі маємо Небесного Отця, без відома Якого жодна волосина з голови не впаде, наша свідомість, що кожну працю зробимо в Його ім’я, кожне наше терпіння, переслідування задля Нього є дорогоцінними перлинами, які будуть прикрашати наш вінець перемоги. Коли знатимемо, що кожний обов’язок, кожне завдання, яке виконуємо совісно, веде до Бога, наповнює нас дивним спокоєм, додає нам сили і стає пробудженням до подальшої праці. Всього цього навчив нас наймудріший учитель – Христос, тому називаємо Його правдивим і праведним учителем нашого християнського життя.
Історія показує, що в часи тривалого добробуту люди чинять багато зла й гріха, яких біда, нужда й горе усувають.
Чи ж і тепер не переживаємо сутінків ідолопоклоніння і мамони? Хто витримає ці катаклізми? – Тільки правдиві віруючі в Бога й вірні наслідувачі Христа.
Одного 85-літнього старця запитали: «Як можна дожити до такого віку?» Він відповів: «У міру старіння їж половину того, що ти їв колись, спи вдвічі довше, пий втричі більше води і смійся в чотири рази більше від того, скільки сміявся в молодості». Але хто нині, навіть із старших людей на це здобудеться?
Попри все, ніхто не може абсолютно забути Христа, всі Його шукають. Шукають Його вірні душі, спраглі правди й справедливості, душі, які жертвенною любов’ю заперечують себе, дисциплінованим життям ідуть стрімкими і тернистими стежками Заповідей Божих і Церковних.
Шукаймо й ми Його нині, повні сумнівів, котрі спробували великого знання людської мудрості, філософії різних світоглядів, але не знайшли ні правди, ні світла. Шукаймо далі, то напевно знайдемо Того, Який сказав про Себе: «Я – дорога, і правда, і життя».
Шукайте Христа й ви, жертви грішної люб’язності, переможені мамоною, багатствами землі, інстинктами своїми. Шукайте Христа Ісуса, коли по прогуляних ночах ваші грішні душі корчаться від болю і терзання совісті. Шукайте Христа ви, зламані життям, шукайте Того, Хто люб’язно сказав: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Пам’ятаймо про те, «ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос», – так каже святий апостол народів (1Кор. 3:11), а Ісус навчає: «Я – Виноградина, ви – галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на огонь, і згорять» (Ів. 15:5-6).
Людина, що у світлі Євангелія і життя Христа оглядає історію, знає, скільки сухих гілок залишилося на дорозі життя: люди, установи, великі починання зійшли на ніщо, бо мали фальшиву, хитку основу, не оперту на вірі Христовій, її принципах та навчанні.
Дорогі в Христі, у цих безнадійних часах, коли корифеї песимізму при сутінках й заході, ми, християни, діти Божі, піднімаємо вгору наші очі та в ім’я Боже, не закриваємо очей на ввесь суспільний розлад. Хоч страхом наповняє нас страшний моральний занепад, але це тільки один бік людського життя. На другому ж бачимо велику надію. Бо багато людей, які блукали манівцями, шукаючи щастя поза Богом, повертається до Христа, свого Спасителя, до єдиного правдивого Учителя життя людини – і це наповняє нас радістю. Втішаючись, нині можемо дивитися на нашу сільську й частинно міську молодь, тих ревних борців Бога й моралі, лави яких із кожним днем поповнюються. Наші переповнені церкви свідчать, як щоразу більше людей опускають табір невіруючих і приходять до світла віри Христової. В ім’я Бога йдемо нелегким шляхом життя, але пам’ятаємо слова псалмопівця: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!».
Напевно всі ми хочемо оберегти у своїх душах образ і подобу Христа, учителя життя. Хочемо, щоб він відбився в наших серцях і щоб ми жили з Ним і в Ньому.
Без Христа ми загинемо, світ без Христа – це світ без моральності, без ладу й миру. Життя без моральності лише спочатку здається чаруючим, принадним, цікавим, воно приносить хвилеве, чуттєве задоволення. Людині, яка не визнає моральності, видається, що сваволя і безправ’я вносять у життя пустоту, відбирають її зміст – і людина йде фальшивим шляхом.
Жити по-людськи означає виконувати повсякденні обов’язки. Що менше обов’язків, то більше пустоти. Кожен бачить, що цінність життя підлягає зміні, що людство, відкидаючи закони Божі, зійшло на манівці й блукає без остаточної мети. Людська душа ж із своєї природи покликана до єдності з Богом. Після відриву від Нього вона шукає замість Бога те, що замінило б її природне прагнення до вічного щастя, тому, спрагнена знань, грошей, забави, мистецтва, наркотиків, алкоголю, музики, танців у нічних клубах, шукаючи всього, крім Бога, летить, наче метелик, на полум’я вогню.
Та мусить прийти хвилина опам’ятання, коли людей не забавляють вже пікантні анекдоти, сенсації, вереск рок-концертів, атмосфера бальних салонів, запах вишуканих парфумів, алкоголь, розгнуздане статеве задоволення, а людська душа з болю й розпуки взиває про порятунок. Ось так виглядає суспільство, яке відреклося Христа Бога. І тут теж жахлива ситуація: батьки не бажають мати дітей, діти ж відрікаються і зневажають батьків.
Що діється з моральністю без Христа? Без Нього розпадається зв’язок з моральністю.
Сьогодні широко рекламується розлучення подружжя. Знайдете навіть такі установи й оголошення: «Якщо ви хочете розлучитись, зверніться до нас. Усе, чого ви потребуєте, забезпечимо. Виконуємо швидко, старанно, дешево, платити можна частинами».
Світ без Христа – це світ без ладу. Бувають і трагічні дії людства, якщо нам добре ведеться, не знаємо міри уживання, якщо нас навідує горе, то падаємо безсилі й безпомічні. Якщо настав довгий час спокою і суспільного ладу, коли могла б добре розвиватися праця, наука, мистецтво, архітектура й т. д., тоді гордість, себелюбство, егоїзм розпирає серце і мозок людей, забуваємо про Бога, про Христа, про Його науку й моральність. Ось так світ без Христа стає хаосом і не матиме миру й спокою.
Де ж шукати порятунку?
Тільки в Христі Ісусі, Який дав нам заповіді любові, взаємної допомоги та справедливості. Ісус перший дав нам заповідь любові до ближнього й взаємної допомоги та вчив бути справедливими. Треба шукати суспільного ладу в Христі. Апостол Павло вчить: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового». Будьмо впевнені в цьому. Дотримуймося цього, якщо хочемо спастися і бути справжніми християнами. Чому в світі завжди є бідні й багаті? Чому тим ведеться добре, вони все мають, а ті завжди плачуть і нарікають на тяжкі умови життя? Не дають нам на це задовільної відповіді ні філософія, ні різні світогляди, єдина наука Христа – ідея Царства Небесного – вирішує цю проблему.
У Царстві Небесному кожен отримує заслужену заплату, злочинці справедливо будуть покарані. У Царстві Небесному кожний має незаплямовану совість, чисте серце й непорочну душу. У Царстві Христовому всі почуваються вільними й ходять правильними дорогами, там не знають, що таке кривда і гріх супроти ближнього. У Царстві Христовому все інше, ніж у нас. На жаль, ми такі далекі від цього ідеалу! Та не знеохочуймося, а працюймо з повною жертвою і посвятою над здійсненням Царства Христового тут, на землі! Молімося щиро й усильно, щоби Бог вступив між нас, християн, людей бідних, усіх гноблених і доведених до розпуки, щоби свята Божа воля і закон десятьох Заповідей Божих запанували на світі.
Доки Царство Боже не запанує на нашій землі, доти не буде тут миру, любові й спокою. Людина розп’яла Христа і щоденно розпинає, однак звертається до Нього, як розкаяний розбійник, розп’ятий біля Христа на Голгофі, благаючи: «Ісусе, згадай мене, як прийдеш у Царство Твоє!» – І на це благання він почув миле слово Ісуса: «Ще нині будеш зі Мною в раю».
Дорогі в Христі, у нашому світі чуємо дуже багато кличів. Нам обіцяють мир, добробут, вічне життя, а вкінці виявляється, що це були тільки марні слова, котрі розтанули в темноті ночі.
Сьогодні ми знаємо певно, що всі балачки нашого щоденного життя може вилікувати тільки абсолютна вічна правда християнської віри.
Ми хочемо Бога, Який знає всі наші нещастя й біди і може нам допомогти. Ми хочемо Бога, Який відкупив нас Своєю наукою, працею, терпінням і дав приклад, як жити й поборювати зло.
Ми хочемо Бога, до Якого можемо звертатися в наших трудах і терпіннях. Ми хочемо Бога, Його святих законів, яким належить бути слухняними.
Хочемо Бога – Ісуса Христа – нашого Спасителя. Амінь.
