Дорогі в Христі, треба знати, що суттю християнства є не пусте звучання, а гідне людське життя, повне жертв, бо християнство за своєю суттю – це наслідування Христа, прагнення душі до досконалості в праці й боротьбі зі злом і беззаконням.
Наслідувати Христа – нелегко. Іти за Христом – це вести неустанну боротьбу з пристрастями за чистоту своєї душі. Наслідувати Христа – це завжди остерігатися гріха й усякого свідомого беззаконня, постійно дбати про ласку Божу освячуючу і з неї брати силу для неустанного чування над собою. Наслідувати Христа – це завжди пам’ятати Його осторогу: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, бадьорий бо дух, але немічне тіло» (Мт. 26:41); «Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Мт. 11:12); «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!» (Лк. 9:62). Це прості слова, але вони містять у собі невичерпні скарби знання. Служіння Богові й гріхові ні до чого не доведе нас. Щоб осягнути остаточну ціль – вічне життя, – Христос каже, що жодна жертва не є надто велика. Якщо нам хтось чи щось стоїть на перешкоді до осягнення нашої найвищої мети – вічного життя, – то ми маємо зламати, усунути їх. Про це Христос виразно нас повчає: «Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене» (Мт. 5:29). Тут Христос мав на увазі не позбавити себе зору чи рук, але те, що ми повинні відмовитись від злих приятелів, знайомств, читання поганих видань, непотрібних знань, тобто всього, що поглинає нашу душу зі шкодою для вічного життя в Бозі й веде нас до тяжких гріхів. Ми маємо відмовитися від великих матеріальних дібр, розірвати грішні знайомства, навіть з найбільшою прикрістю, бо «яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Мт. 16:26). Тому будьмо готові зробити не одну болючу жертву зі свого себелюбства, прив’язання чи вигоди ради вірного наслідування Христа Ісуса – первовзору нашого життя.
Чи наслідування Христа і християнство віддаляє людину від нашого світу?
Дорогі в Христі, тут належить визнати, що християнство таврує, засуджує життя, яке обмежує своє діяння, ідеали виключно до дочасних, земних справ. Бачимо наочно, як це людське «вживання життя» призводить до страшного спустошення в індивідуальному і суспільному житті та жахливих наслідків. Незаперечне те, що більшість людей розчаровані своїм життям і не бачать у ньому жодного сенсу й цілі. Кожне створіння прагне до свого призначення, тільки людина, оскільки має свобідну волю, противиться законам світобудови. Ніколи ціллю людського життя не була і не буде лише їжа, пиття чи уживання земної розкоші. Такий світогляд не передбачив Творець людини – Бог, ні Христос, ні Його Церква. Христос Богочоловік не осудив потреб тіла людини: заробітку, вживання їжі, пиття, спочинку, але Він наголошує, що «не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мт. 4:4).
Нам слід пам’ятати, що мета життя людини – стати подібною до Бога. Брати участь у Його житті. Тож стараймося про те, щоб Бога пізнати, Його волю чинити через здійснення науки Христової: «Бо Царство Боже є між вами» і це «Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім. Хто цим служить Христові, той Богові милий і шанований поміж людьми» (Рим. 14:17-18). Христос виразно навчає, що християнин має турбуватися світом, його культурою, добробутом та матеріальними добрами, але Христос забороняє робити це все коштом безсмертної душі людини, турбуватися надміру про матеріальний добробут. «Отже, говорю я це й свідкую в Господі, щоб ви більш не поводилися, як поводяться погани в марноті свого розуму, вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець» (Еф. 4:17-18), навчає апостол Павло: «Отож, благаю вас я, в’язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас» (Еф. 4:1). Святий Павло напоминає: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму» (1Кор. 6:19-20).
Ось, дорогі в Христі, чому ми маємо наслідувати Христа Спасителя нашого, чому маємо любити Бога понад усе на світі. Треба перейти через час нашого життя, але не пити з отруйних джерел приман цього світу, не їсти заборонених плодів, не повертати ні вправо, ні вліво, а йти дорогою, яку вказав Христос. Пам’ятаючи, що «тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Мт. 7:14). Так учить нас Христос Бог. Молімося щоденно, благаючи: «Ісусе, допоможи нам ходити вузькою дорогою, щоби через Твою тісну браму ввійшли ми до нашого вічного життя в Бозі і з Богом». Ось, чому ми маємо наслідувати Христа! Він бо – наша Дорога, правда і життя! Ідімо вірно цією дорогою, правдою і життям! Амінь.
Як нам, християнам, наслідувати Христа?
Дорогі в Христі, у попередньому повчанні ми розважали про це, чому ми повинні наслідувати Христа – Втілене Слово Боже. Тож лишається нам ще розважити важливе питання, як нам, немічним людям, наслідування Христа реалізувати і в який спосіб це робити?
У відповідь скажемо, по-перше, що наслідування Христа має проявлятися в наших словах. По-друге, нехай воно проявляється в наших ніжних почуттях. І по-третє, наслідування Христа має охопити ціле наше життя.
З навчання Ісуса Христа знаємо, що недостатньо наслідувати Його тільки зовнішньо. Христос часто осуджував зовнішню побожність фарисеїв, які «усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди» (Мт. 23:5), і далі каже Ісус: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди!» (Мт. 23:25). «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости!» (Мт. 23:27). Ці слова Христові влучно вказують нам, що ми, християни, не повинні задовольнятися тільки зовнішніми формами Божих і церковних заповідей, зовнішніми Богослужбами, хрестами, поклонами і т. п. І нині багато християн скрупульозно зберігають приписи віри, але роблять це радше з пересадної ревності і зовнішнього опису, ніж зі щирості наслідування Христа. Пам’ятаймо слова Христа: «Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!» (Мт. 5:20). Відмовляння багатьох молитов, сповідь, Святе Причастя, слухання Служби Божої та інших Богослужб, піст – ще не наслідування Ісуса Христа. Цього замало. Наслідування Христа, у повному значенні цього слова, внутрішнє вироблення, а зовнішні прояви побожності мають бути наче природні знаки нашої внутрішньої віри й любові до Христа Бога. Пам’ятаймо ці грізні слова Христові, що «не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21). Пам’ятаймо, що наслідування Ісуса Христа не в гарних словах. Наслідування Христа, нашого Спасителя, не полягає також і на наших відчуттях.
Бувають миті в житті людини, коли душа наче попадає в захоплення, мовби відчуває передсмак вічної щасливості – вона відчуває тепло Божої ласки, подібно, як троє Апостолів пережили це на горі під час Переображення Господнього. Але ми в своєму щоденному християнському житті не шукаємо таких емоційних первнів і миттєвостей. Наша християнська віра – це не акт перехідних емоцій. Дорога наслідування також не є вистелена рожами. Блаженні були хвилини споглядання переображенного Христа, але їх удостоїлися лише троє Апостолів, а дев’ять того не пережили і вели звичайне життя. Тож і ми ніколи не нарікаймо, що Бог веде нас невдячною дорогою серед сумнівів і болів, аби загартувати до терпінь, упокорень і вірності Христові. В оспалості свого духа пам’ятаймо слова Христові: «Я не мир принести прийшов, а меча» (Мт. 10:34). Не журімося оспалістю своїх душ, це бо тільки доказ зростання нашої духовної досконалості. Пам’ятаймо, що суттю наслідування Христа є не відчування, ані почуття задоволення. Коли нашу душу мучить оспалість, байдужість і терпіння, дає нам у цьому науку святий апостол Павло: «Через те ми відваги не тратимо… Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги» (2Кор. 4:16-17).
Ісус Христос показався лиш на хвилину у Своїй славі. Він не дозволив трьом Апостолам будувати три намети, які пропонував Петро. Христос наказав їм: «Встаньмо і ходімо!» Можливо Апостоли спитали куди. А Ісус їм сказав, що в Єрусалим! Чому? Щоб бачити Його криваве мучеництво і страшне розп’яття, смерть Ісуса на горі Голгофі для спасіння людства.
Так і ми, дорогі в Христі, кожної неділі чи свята, йдучи до церкви на Святу Літургію, переживаємо наче Переображення. Воно нам має дати наснагу перенести всі клопоти, хрести, терпіння сірих буднів нашого життя, наслідуючи Спасителя Ісуса, приймаючи все те, що Боже Провидіння і воля нам пішле. При кожній Святій Літургії вкінці нас взиває: «У мирі вийдім», – так і ми з Божим благословенням у мирі йдімо на стрічу своїм щоденним обов’язкам і хрестам, виконуючи їх з радістю, з любові до Бога, наслідуючи Христа у своєму щоденному житті.
Наслідування Христа – наше життя
Дорогі в Христі, попередньо ми розважали, що Христа не треба наслідувати словами й почуттями, бо до досконалості наслідування Христа треба віддати все наше життя. Без того наше наслідування Ісуса буде нещире, непевне й сумнівне. Щоби наслідувати Христа у своєму християнському житті, необхідно бути людиною, повною посвяти, жертвенності, всеціло віддати себе Божій волі.
Наслідувати Христа означає відчувати Його присутність у своїй душі, заохочувати своїх домашніх, близьких осіб прийти й разом із нами наслідувати Його науку і життя. Те, чи відчуваємо в душі присутність Божу, видно з того, як ми боремось з життєвими труднощами, як переносимо допусти Божі, терпіння, нещастя і т. д.
Наслідування Христа дає нам силу поборювати життєві труднощі. Наша душа повна Божих ідей, але їх треба оживляти проміннями – наслідуванням Христа, яке полягає в трудах, боротьбі з пристрастями і мужньому, терпеливому знесенні терпінь. Наслідування Христа хоче від нас щось більше. Замало того, щоб ми самі дійшли до Бога, належить привести до Нього інших. Правдивий християнин, повний Божої любові, старатиметься бути промінним світлом для інших.
Що більше ми перейняті присутністю Христа, то сильніше стараймося притягнути до Бога наших ближніх чи остиглий світ. Саме тоді наша душа засяє світлістю наслідування Христа і доброго християнина.
Як нам наслідувати Христа?
Передусім пізнаймо й полюбімо Христа над усе в світі. Спілкуймося з Ним думкою, мовою, ділами. Просімо в Нього поради. Будьмо щирими й вірними Христові в усіх обставинах свого життя. Ісус каже: «Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!» (Лк. 12:49).
Ходімо слідами Христа – Він і нас просить: «Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:29-30).
Христос як Людина дає нам приклад, як Бог уділяє нам сили Своєї ласки. Той, хто раз полюбив Христа, не може опертися діянню Його ласки. Той, хто пізнав Віфлеємське Дитя, Його ніколи не забуде. Тож наслідуймо Христа в усіх обставинах свого життя, особливо в терпіннях і пробах нашої віри.
