Дорогі в Христі, перед нами стоїть питання: Що нам дала наука Христа Спасителя, котра протиставила назавжди два світи: добра і зла, довкола яких уже дві тисячі літ кипить безперервний бій.
Передусім, Христос Богочоловік відкрив для нас, людей, тайну Бога. Що це означає? – Те, що перед приходом Христа на наш світ людство повністю підлягало первісним силам природи, визнаючи матеріалізм: чи то єгиптяни, вавилонці, римляни, греки, як і ми, слов’яни. З історії знаємо, що навіть найблагородніша віра поганських народів була сповнена туманних, хаотичних понять про Бога, котрому складали щедрі жертви, навіть людські, й почитали Його тільки задля свого зиску й користі. Часто божество слугувало людським пристрастям. Такі помилкові поняття про Бога зруйнував саме Ісус Христос, даючи людству ясну, чудову ідею правдивого Бога в Трьох Особах: Отця, Сина і Духа Святого. Майже всі філософи світу твердять, що з природи людина має заложення релігійне. Серед багатьох інстинктів, які є в людині, проявляється також прагнення Бога, блукаючи часто манівцями зла, бо наше людське пізнання є слабке, туманне й обмежене. Тільки Христос Спаситель відслонив нам справжнє обличчя Боже і показав нам Бога таким, яким Він воістину є. Тільки Христос Богочоловік міг нам мовити: «Я – дорога, і правда, і життя». Що ж каже нам Христос про Бога? Христос виразно навчає, що Бог є Буттям. Він Творець усього видимого і невидимого світу. З Нього все бере свій початок і до Нього повертається. Тож не Бог є для людини, а радше людина є для Бога. І якщо я є для Бога, то мета мого життя – виконувати завжди Його святу волю. Ось суть досі нечуваної науки Ісуса Христа. Він каже: «Я прийшов з неба, щоби чинити волю Того, Хто Мене послав» (пор.: Ів. 6:38). «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21). «Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мт. 12:50). У Христа Спасителя навчився правди св. апостол Іван: «Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1Ів. 2:17).
Коли Апостоли просили Ісуса, щоб навчив їх молитися, то Христос у молитві «Отче наш» умістив усе те, що людське серце може просити в Господа. І справді, ніхто не придумав сердечнішої і змістовнішої молитви, як: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого» (Мт. 6:9-13).
Дорогі в Христі, пам’ятаймо основну засаду, що не Бог є для людини, але людина – для Бога. Це головна наука Христова. Саме від того часу людське життя на землі стало теоцентричним і всі наші наміри, прагнення, устремління мають бути спрямовані найперше до Бога.
Саме цей принцип Христової науки став основою всього християнства. На теоцентричній науці Христа збудована християнська віра, мораль, наше ставлення і любов до Бога та ближніх. З цієї науки черпаємо душевну снагу до боротьби зі спокусами, терпіннями, з усіма труднощами і гріхом. Коли Бог наш Отець, тоді будьмо певні, що в нас найпевніший, найсильніший, найнадійніший охоронець і маємо силу проти нападів диявола, лукавого світу й гріха. Тож про Бога завжди і всюди пам’ятаймо, від Нього не втікаймо і не забуваймо, що в Ньому живемо, як пташка в повітрі, як рибка у воді. Він є віддихом нашої безсмертної душі. Бог – наш Отець Небесний і нескінченна любов. Християнська любов до Бога має основну і єдину, найбільшу заповідь: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою… Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39) Отже, розумом любимо Бога, якщо в Нього несхитно віримо. Серцем любимо Бога, якщо відчуваємо до Нього прив’язаність. А з цілої душі любимо Бога, якщо всі свої терпіння, труднощі й нарікання, всі прагнення, радості й смутки, ціле своє життя присвячуємо Йому Єдиному з любов’ю. Ось чого нас Христос навчив про Бога, нашого найулюбленішого, найсвятішого і наймогутнішого Отця.
Христос, живучи на землі, у всьому уподібнився до нашого людського життя, окрім гріха.
Біля криниці Якова Ісус, спочиваючи, жінці самарянці об’явив велику правду, що «кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:13-14).
Тож і ми молімося щиро, щоб Ісус, наш Спаситель, допоміг і нам пізнати нашого Отця Небесного й Бога та влив у наші серця й душі вогонь любові, щоб ми, люблячи Його, пили з джерела ласки, потрібні для нашого спасіння.
