На фасаді одного великого монастиря Картузіянів вирізьблений герб цього монашого чину а на ньому – хрест з написом: «Тоді як світ обертається, над ним стоїть хрест». Хрест над світом – це і знак перемоги, і символ терпіння. Життя священика – це також водночас перемога і терпіння. За своїм покликанням священик продовжує жертву Христа для спасіння світу. Він мусить знати із свого досвіду, що значить терпіти. Це насамперед терпіння тіла. Адже недільного відпочинку для священика не існує. Готовність до послуг кожному, хто його потребує, незалежно від самопочуття і стану здоров’я самого священика, є типовим прикладом тілесного терпіння.
Терпіння серця – це відчуття розбіжності між вимріяним ідеалом і дійсністю. Це духовне усамітнення, непорозуміння, вуличні обмови і плітки, розчарування людей, яким священик зробив найбільше добра, байдужість тих, на яких він найбільше надіявся. Серце священика мусить часом так багато терпіти! Терпінням серця є усвідомлення того, як мало люди люблять Христа Спасителя. Кожного з нас стосуються слова молитви «Отче наш». Які далекі ми часом від того, щоб Його ім’я святилося! Які ми далекі від того, щоби царство Його могло прийти! Які далекі ми від того, щоб Його воля була сповнена!
Священик знає краще за інших, як далеко можуть сягати невдячність, боягузтво і злоба людей. Священик стоїть на роздоріжжі людських потреб і повинен у своєму серці відчувати всі фізичні й моральні терпіння тих, хто йому повірений.
Почуття обмеженості, неспроможності зарадити біді спричиняє у священика терпіння духа. У комусь зроджується якась несміливість, у комусь – паралізуючий страх, болючі хвилини духовної вичерпаності, коли, здається, Сам Бог полишив священика саме тоді, коли треба Бога любити, але не відчуває, що любить Його. Серед ночі добре думати про світло. Але як ніч тягнеться без кінця, то вона стає тягарем, як ото ніч у Гетсиманському саду для Ісуса. І тоді хочеться скрикнути: «Боже мій, Боже мій, навіщо Ти мене покинув?».
Нелегке покликання священика. Він бо – чоловік болів. Він несе тягар людських душ. Бути священиком – це бути вибраним через Духа Святого, тобто наслідувати Христа в терпіннях Гетсиманського саду, ступати разом з Божественним Учителем на Голгофу.
Перервімо наші роздуми і погляньмо з довір’ям на хрест Розп’ятого, щоб відновити свою жертву так, як це ми розуміли під час свячень. Віддаючись Ісусові розважмо: терпіння є наукою.
Людина є учнем, а біль – учителем. Ніхто не знає себе, доки сам не терпів. Терпіння свідчить про велич людини, яку Бог обдарував правом вибирати. Бог міг створити світ, в якому не було б ніякого терпіння. Але це було б заслугою безустанного чуда. Чуда, яким би Бог беріг нас від трудів і хвороб. Чуда, яке охоронило б нас від гріхів і помилок, які здебільшого є причиною наших терпінь. Чуда, яке б скасувало зловживання і переступи. Такий світ не був би на нашу міру. Людина не була б людиною, а лише автоматом. Це правда, що на землі не було б ані смутку, ані сліз. Але ми втратили б те, що становить нашу гідність, що надає вартість нашому життю, – ми втратили б нашу свободу.
Бог не трактує нас як невільників, а як синів, які втішаються свободою. Як писав один Святий, Бог найбільше тішиться щирим схиленням коліна вільної людини. Даючи нам волю, Бог довів нам Своє превелике довір’я! Ми мусимо стерегти це довір’я і заплатити вірністю.
Терпіння – це наука про гріх. Виявити Богові непослух є небезпекою для щастя людини. Для своєї власної користі людина потребує практичної науки про наслідки поганого вибору. Бог є світло, Бог є радість, Бог є життя. Вибір шляху проти планів Божих означає свідомий вибір терпіння і смутку.
Гріх і бунт є чимось недоречним. Якщо сьогодні так багато людей не розуміють гріха, то це тому, що втратили розуміння Бога або ніколи його не мали. Ніколи не розрізняли правди, про яку сказав блаженний Августин: «Сама людина не може дійти до повного свого розвитку, тільки в Бозі». Той, хто противиться Богові, сам себе грабує, сам себе калічить. Гріх ніколи не оплачується, бо грішник – жертва власного неладу. Хочемо чи ні, ми завжди є істотою суспільною, людиною якоїсь спільноти. Кожний гріх, навіть найприхованіший, є гріхом суспільним, бо спільнота дозволяє гріхові розвиватися в кожній людині. Вже тому спільнота зобов’язує і до покути.
Терпіння вчить нас про корисність любові. У годинах терпінь відчуваємо найбільшу потребу в співчутті. Навіть Сам Христос у Гетсиманії просив Своїх Апостолів, щоб не спали і підтримували Його. Щоб це зрозуміти, треба самому пережити терпіння духа і тіла. Як же вміти потішати інших, коли самі не перейдемо через пробу терпіння? Ніщо не може замінити власного досвіду. Священик – як продовжувач справи Ісуса – повинен розуміти терпіння світу, не допускаючи байдужості до тих, хто тяжко терпить.
Особисте терпіння допомагає нам розуміти і відчувати терпіння людей усього світу. Воно пробуджує любов до людей при кожній зустрічі з хресною дорогою всього людства.
Терпіння є закликом відірватися від спокус світу щоб піднестися над самим собою, глибше й більше з’єднатися з Христом. Терпіння кличе нас відірватися від речей тимчасових і від спокус світу. Чи не зродилося б у нас бажання залишитися назавжди тут, на землі, якби болюче терпіння не гнітив нас? Але пережиті терпіння переконують нас, що на землі нема справедливості, що тут нема правдивого раю, що не тут наша постійна оселя перебування.
Терпіння має ту цінність, що дозволяє оцінювати всі речі за їхньою правдивою вартістю і звільнитися від матеріальних земних бажань. Воно вчить нас, які речі є необхідні, справжні. Священик часто може жити ілюзією, вірячи в силу свого слова, у вартість своєї діяльності. Не одна річ, яка здається нам вартісною, у години терпіння втрачає цю вартість.
Терпіння кличе нас піднестися над самими собою. Воно змушує нас перевірити наші цінності. Терпіння робить нашу душу ніжною, збуджує в нас віру, надію, любов. Відриває нас від легкого життя. Змушує до напруження сили, звертає нас до Небесного Отця, Який може дати силу. Терпіння пригадує нам, щоб ми пам’ятали про обережність. Але, водночас і виявляє нам наші приховані можливості. Є душі, подібні до фіалок, які дають чарівний запах лише тоді, коли їх зірвати. Оливки і виноград віддають із себе сік тоді, коли їх покласти під прес.
Терпіння кличе, щоб ми тісніше з’єдналися з Христом. У години терпіння, коли нам здається, що все в нас і навколо нас одцуралося нас, Божий Промисел зміцнює Свою дію в нашій душі. Маємо багато доказів цього. Пригнічена душа набуває дивовижної сили, яка тягне нас до Ісуса. Воля з’єднатися з Христом, Який так багато витерпів, є таємною поміччю, завдяки якій ми не залишаємось у пригніченні. Дуже тяжко терпіти, не знаючи, чому терпиш. Але щасливий той, хто терпить і знає, чому терпить. Терпіння відчиняє Христові скарбниці і замкнені двері нашої душі. А коли перед Ним ми широко відчиняємо свою душу, Христос входить у неї і ми бачимо Його в усій повноті.
Терпіння – джерело очищення, сили і радості. Хоча воно постає як наслідок зла, однак доброта Бога нескінченна, як і Його мудрість. Тож терпіння, будучи логічним наслідком неладу, який приніс із собою гріх, Бог перетворює на інструмент нашого відкуплення. Гріх – це «ні», сказане Самому Богові. А всяке «так» Богові може поєднати цей розкол. Отже, це «так» ніколи не є таке певне, як тоді, коли єднається із сильним «ні» щодо власного самолюбства.
Терпіння – це стовп, на якому сумління людини мусить зробити вибір. Христос – єдиний, Хто відкупив усе людство. Кожний з нас, щоб брати участь у викупленні, мусить сам дати власну частку у вибір любові. Знаємо, що кару за провини мусимо спокутувати або тут, на землі, або на тім світі за законом справедливості.
Терпіння є джерелом сили. Покликані до наслідування розп’ятого Спасителя, ми маємо таку вартість, як наша сила проповіді Його жертви. Велич нашого хреста – це терпіння. Велич хреста показує і нашу власну велич. Прийняття хреста є в очах Бога мірилом правдивої любові. Про це знали всі ті, які посвятили себе наверненню душ. Чого не може осягнути молитва, осягає терпіння. Один священик писав: «Якби ми могли провести хоч би один тиждень на небі, ми зрозуміли б істинну вартість терпіння. І ніякий хрест не був би для нас тяжкий. Душі навчаємо словом, а спасаємо – терпінням».
Сила контакту, яка єднає нас з Христом і нашими співбратами, спрямовує наші терпіння до людей, яких маємо виховувати. Так само і світло ласки, яке удосконалює наші упущення. Поступ може бути помилковим, але терпіння – ніколи.
Терпіння є джерелом радості. «Через терпіння – радість», – сказав композитор Бетховен. Це виглядає як парадокс. Але насправді терпіння в доброї душі може бути джерелом глибокої радості. Бо життя наше в час терпінь є найбільш успішне. Саме тоді завзятіше стараємось боротись із темними сторонами і наближаємося ближче до Бога. Терпіння очищує нас, допомагає нам очищувати інших. Через терпіння даємо Христові можливість продовжувати справу відкуплення, дозволяємо Йому через нас пізнавати болі, які Він сам на землі зазнав і таким чином придбати для нашого тіла те, чого бракувало в Його муці для Його тіла. Терплячи, готуємо собі на небі радісне завтра. Христос не мав на думці відмовити нам у тому багатстві, яке несе в собі хрест. Від хреста не була вільною Його Мати, Апостоли, численні святі Мученики. Коли Ананій непокоїться поведінкою наверненого Павла, Христос ніби каже: «Ось дам йому пізнати терпіння, яке буде нести задля Мого імені». Усі Святі були назнаменовані кров’ю Агнця. Здається, що до всіх, включно зі священиками, Христос звертається устами однієї святої з Алякоку: «Прийми хрест – найцінніший вияв любові Моєї, який можу дати в цьому житті». Розуміють ці слова правдиві священики, які приймають терпіння з любов’ю – як правдивий скарб. Вони розуміють, що Христос потребує деколи більше нашого терпіння, ніж активності, а деколи навіть, може, більше, ніж молитви.
Світ є хворим. Але його стан не є безнадійним. Якби то всі вибранці Христові долучилися до справи викуплення, звершили своє посланництво, то оздоровили б світ. Священики і всі люди ласкою Божою покликані до справи спасіння світу, тож мають терпінням спасати себе і світ. Цінним є наше покликання. Великою є наша сила. Страшною є наша відповідальність. Від нашої вірності залежить діяння Божої благодаті в багатьох душах. Тільки ми на землі можемо допомогти Христові в спасінні душ наших співбратів. Любов, яка ніколи не виявляється виразніше, як у хвилини терпіння, багато може допомогти в оздоровленні наших братів і нас самих.
Шукаймо Христової любові. Шукаймо Його волі, шукаймо Його у всім і у всіх, а все інше буде нам додане. Проголошуймо нашим життям більше, ніж нашим словом. Тоді Христос буде нашою силою і нагородою.
Не дивуйтесь, коли в вашому житті будуть терпіння. Не драматизуйте їх, не сприймайте їх трагічно, а старайтесь, щоб вони послужили для спасіння світу. Але при цьому уникайте язичницького стоїцизму – нечулості, як і хворобливої нетерпеливості. Небезпечні також велика певність у собі, зарозумілість. Не цурайтесь використовувати різні засоби обережності, безпеки і допомоги іншим. Дуже цінним є просити Бога, щоб віддалив від нас чаші надмірного терпіння. Але якщо прийде хрест терпіння, приймімо його великодушно, разом з Христом.
Пам’ятаймо, що тільки на землі можемо дати Богові доказ любові, яким є гідне прийняття і знесення терпіння. Уникаймо непотрібних нарікань і скарг, коли терпимо. Часто жалі і нарікання роблять терпіння ще більш прикрими, не приносячи жодної користі. Потрібно думати не так про своє терпіння, як про Бога.
У думках про терпіння Христа і про плоди терпіння маємо черпати силу знести їх без жалю, а з радістю. Ось свідчення святої Терези: «Коли багато терплю, коли зустрічають мене речі прикрі і неприємні, я приймаю їх не з пригніченням, а з усмішкою. Напочатку не завжди мені це вдавалося, але тепер це вже для мене є звичайним. І чуюсь від того щасливою».
Знаймо, що терпіння минеться, але факт, що ми терпіли, триватиме вічно. У кожному випробуванні вбачаймо дію любові. Не забуваймо про те, що винагорода за наше терпіння залежить від ступеня любові, з якою ми його зносимо. Коли терпимо духовно або тілесно, зносьмо скорботу мужньо, стараймось терпіти з чистою любов’ю. Багато людей зменшують свою заслугу через постійне наголошування про свої терпіння. А якщо навіть не скаржаться, то бажають, щоб інші знали про їхнє терпіння. Це не є мило Богові. Бог на те дає терпіння, щоб ми прийняли їх, підкорившись Його святій волі, і без нарікань зносили усі випробування. Дехто сподівається полегшити собі терпіння, коли переповідає його іншим. Однак це справляє полегшення лише нашій тілесній природі, але послаблює духа.
Охопімо біль всього людства, з’єднаймо людські серця своїм власним серцем, а своє серце з’єднаймо з терпінням Христа – так зможемо виконати завдання посередника: щоб терпіння Христові освятили і перемінили терпіння людей всього світу.
Працюймо над тим, щоб зміцнити в собі переконання, що з терпіння будемо мати цінний досвід, якщо приймемо його із вдячністю Господові.
Любімо роздуми про страсті Христові, співпереживаймо з Ним. Несімо поміч і потіху тим, хто терпить. Ніщо не допомагає тим, хто терпить, так, як співчуття. У проповідях не треба боятись порушувати проблеми терпіння, а тактовно і делікатно роз’яснювати людям велич терпінь і нагороду тим, хто потерпає. Терпіння, коли знаємо, що воно для чогось служить, легше зносити, ніж те, яке вважаємо безцільним.
Молімось за тих, що потерпають, щоб їхні терпіння перемінилися на щедрий дощ ласк відкуплення для терплячих, для всього людства. Молімось про це постійно, молімось так:
«Вірю, Господи, що Ти дозволив нам терпіти з превеликої Твоєї любові і милосердя.
Вірю, що Христос перемінив і освятив терпіння – як шлях до мужності, до перемоги. Вірю, що терпіння є для душі вчителем відкуплення і освячення.
Вірю, що терпіння – успішніше за слова і навіть діла. Бо терпіння Христа безцінні, як і Його навчання і діяльність на землі.
Вірю, що між душами людей на землі і душами тих, які осягнули вічне життя на небі, існує могутній струмінь зв’язку, складений з терпінь, заслуг і любові.
Вірю, що у вічності знайдемо наших рідних і близьких, які розуміли й любили хрест і жертви. Вірю, що їхні й наші терпіння з’єднаються в Божій любові, у радості з’єднання в раю.
Вірю, що Бог любить нас, що терпіння є знаряддям у руках Божих, щоб ним удосконалити і спасти нас».
