ХРИСТОС СЬОГОДНІ ПОСЕРЕД НАС

Дорога в Еммаус, Роберт Цюнд

Христос після Свого воскресіння стає абсолютним володарем. Він посилає Апостолів до Своїх народів, обіцяючи їм і їхнім нащадкам повсякчасну присутність, Свою поміч.

Щоб краще переконатися в цій правді, поміркуймо над текстами Святого Письма. Євангеліст Іван у розділі 14 пише, як Христос готує Своїх учнів до життя віри, особливо тоді, як Його не стане тілесно тут, на землі. Він готується полишити Своїх учнів та повернутися до Бога Отця. Смуток огортає Його учнів, навіть тривога, туга, змішана з розчаруванням. Це видно з усіх заходів, які вони роблять, щоб Христос не відходив від них. Петро заявляє: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?.. Ти повік мені ніг не обмиєш!» (Ів. 13:6). Хома: «Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу?» (Ів. 14:5). Пилип кличе: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам!» (Ів. 14:8). А Юда, не Іскаріотський, мовить: «Що то, Господи, що Ти нам об’явитися маєш, а не світові?» (Ів. 14:22). Апостолам здається, що все завалюється. Всі їхні мрії, сподівання рухнули. Якщо Христа не стане між ними, якщо Його не буде, що вони робитимуть? І до цих стривожених, стурбованих сердець Христос звертається не зі Своїм повчанням, а радше з лагідним зверненням і запевненням. Вже перші Його слова вказують на це: «Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!» (Ів. 14:1).

Найперше Ісус наставляє, щоб мали віру: «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!». Учні Христові у вірі знайдуть свій мир, силу і спокій. Христос заспокоює їх, щоб не тривожились. Коли Його не стане між ними, вони житимуть вірою. Ісус сповіщає їх, що йде до Свого Отця, щоб приготувати їм місце і взяти їх із Собою: «Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви». Опісля Ісус запевняє Своїх учнів: «Я не кину вас сиротами, Я прибуду до вас! Ще недовго, і вже світ Мене не побачить, але ви Мене бачити будете, бо живу Я і ви жити будете!». Ці слова наче показують появу Христа після воскресіння. Поява воскреслого Христа не буде чисто тілесна, а також духовна: «Того дня пізнаєте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас» (Ів. 14:20). Від тієї хвилини учні Христові житимуть новим життям: «Ви Мене бачити будете, бо живу Я і ви жити будете». Зродиться особливий зв’язок між Христом і Його учнями. Ісус явиться їм таким, яким є: «А хто любить Мене… Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ів. 14:21). «Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!» (Ів. 17:26). Ісус невіддільний від Отця. Отець із Сином перебуватимуть у тому, хто вірує: «Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів. 14:23). Віруючий християнин буде святинею для Божих Осіб.

Ісус поступово заспокоює Своїх учнів. Від обітниці: «А коли відійду… Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви». Ісус переходить до запевнення, що по воскресінні перебуватиме в них і в усіх тих, хто увірує в Нього, даючи їм нове життя: «Того дня пізнаєте ви, що… ви в Мені, і Я в вас». Саме тоді, як Ісуса не стане поміж живими людьми, цю розлуку Христос представляє їм як необхідну передумову нової злуки з ними – через духовну присутність Свою по воскресінні. Ісус запевняє: «Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця» (Ів. 14:28). Будьмо переконаними в цьому. Молімося за силу любові.

Присутність воскреслого Христа посеред нас бачимо в другій євангельській події, тобто під час явлення Ісуса Марії Магдалині біля гробу Господнього в неділю Пасхи. Тут ще ясніше бачимо, як воскреслий Христос присутній з нами. Іван Богослов описує, як Марія Магдалина, вся в сльозах, розмовляє біля гробу з Ангелами, а опісля з Ісусом: «Чого плачеш ти, жінко?» – «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали», – відповідає Магдалина. «Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?» – знову питає Ісус. «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму!» – наполягає Марія Магдалина (Ів. 20:13-15).

Здається, що Іван Богослов побачив у Марії Магдалині, яка плакала біля гробу Христового, Обручницю Церкву, або обручника Христового, тобто кожного християнина, який шукає Христа на світанку Пасхи.

Але самою присутністю Христа це не закінчилося. Ось лунає одне ніжне слово Христове: «Маріє!». Розгублена овечка впізнала свого Пастиря. Із серця, переповненого горем і болем, несеться короткий, але змістовний оклик: «Учителю!». На цей вислів віри і любові зболілого серця Магдалини Ісус відповідає: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця». Правдоподібно, Марія кинулась до ніг Ісуса та цілувала їх, думаючи, що Христос житиме далі з ними, як воскреслий Лазар, і що вона зможе Йому далі служити та слухати Його наук. Вона вірить, що Христос живе наново. Однак це не так. Він відходить до Отця. Магдалина помиляється, коли хоче затримати Його тут, на землі. Ісус переходить у нову стадію життя. «Він є з висоти» (Лк. 8:23-26). Обійми Марії не охоплюють вже більше воскреслого тіла Ісуса. Хоч яка велика її любов, вона мусить визнати свою обмеженість і прийняти те, що Христос їхній зникає саме в той момент, коли вона Його з таким трудом знайшла. Спитаймо: а може воскреслий Христос утікає від Своїх улюблених? Може, воскресіння перемінило Його так, що назавжди залишиться невидимим і невловимим для людей? Чи Він вже назавжди перервав Свою реальну присутність поміж людьми? Ні! Пояснення, що його дав Христос Марії Магдалині, свідчить, що річ в іншому. Ісус вийшов живим з гробу і повертається до Отця. Вертається туди, звідки прийшов. Він полишає Своїх, Він зникає з-посеред тілесних очей саме тоді, коли так близько до них, але для того, щоб скоро повернутися і бути з ними набагато інтимніше (Ів. 17:26). Нам не потрібно жодних інших сеансів, молінь і з’являнь попри присутність Святої Євхаристії, в якій реально перебуває Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Пресвяту Євхаристію оживляє Дух Святий, в ній і через неї говорить до нас Дух Святий. Нам лише треба вміти відповідно налаштувати радіоприймач своєї душі через антену живої і сильної, а незаржавілої віри. Віри, яка не шукає сенсацій, нервових подразнень. Декому не обійтись без ейфорії, але пам’ятаймо, що це ненормальний шлях діяння ласки, бо ласка Божа завжди спонукує зрівноважену і досконалу людську природу і не потребує фанатизму, екзальтації, потрясінь, якихось спеціальних приготувань. Марія Магдалина пасхального ранку відчула цю таємничу присутність Христа у своїй душі. Ця присутність воскреслого Христа в нас також невловима, духовна, хоч ми б хотіли стиснути й обняти об’єкт своєї любові – Христа.

Магдалина – прообраз Церкви. Вона мусить погодитись з новою дійсністю присутності Христової по воскресінні. Ця присутність сягає понад нашу уяву. Мусимо прийняти її лиш чистою вірою. Які ми щасливі, що Христос на прикладі Марії показав нам велику тайну Свого перебування в нас і з нами. Ми сміливо можемо сказати: «І живу вже не я, а Христос проживає в мені».

Щоб краще переконати нас у новому способі Свого життя між нами після Свого воскресіння, Ісус Христос також з’явився Своїм учням, які йшли в Еммаус (Лк. 24:13-35).

Ісус являється учням, що люблять Його. Але події останніх днів стривожили і пригнітили їх. Двоє учнів, як і Магдалина, спершу не впізнають Христа. В обох випадках Ісус дає Себе впізнати: Марії Магдалині через ніжне слово: «Маріє», учням – через відомий їм родинний жест ламання хліба. В обох випадках мета євангельської розповіді однакова. І водночас вона відмінна від появи Христа Апостолам. Це приватне свідчення, яке доповнює загальне свідчення Апостолів: «Христос воскрес, Він живий, і ми бачили Його». Присутність воскреслого Христа тут, в Еммаусі, хоч і реальна, але інша, не така, як це бувало під час туземного життя Ісуса. Вона вимагає досконалішої віри, інтимніша, духовніша, діяльніша.

Подія з учнями в Еммаусі має два моменти, гідні нашої уваги. Під час подорожі учні розмовляють із Христом, Який тлумачить їм значення останніх подій в Єрусалимі, нагадує їм, а вони все ж таки не впізнають Його. Ця подія, здається, повторюється протягом усієї історії спасіння людства. Як часто Христос приступає до нас у вигляді подорожнього, розпочинає з нами розмову, підходить до нас під виглядом різних обставин чи подій, об’являє нам Свою природу в словах Євангелії, навчає, підбадьорює нас, не даючи пізнати Себе. Лиш згадуємо потім, як горіли наші серця, коли Він розмовляв з нами чи то під час навчання в Духовній Семінарії, чи під час духовних роздумів і молитов, добрих вчинків.

Другий момент події воскреслого Христа з учнями в Еммаусі – це знак, яким Христос дає Себе впізнати, тобто ламання хліба. Ісус наперед тлумачить їм Священне Писання, яке стосується до Христа. Все Святе Письмо передбачало, що Христос народиться, терпітиме, помре, але й воскресне. Це все готує учнів, щоб вони переконалися про Христа живого і присутнього між нами. Але щоби вони Його впізнали, треба було якогось очевидного знаку, до чого й прислужилося ламання хліба. Так і нам Святе Письмо дає свідоцтво про Христа воскреслого. А Євхаристія є тим видимим знаком, який дає віруючим свідоцтво про Христа воскреслого – живого і присутнього між нами і в нас. Для християн Євхаристія – це найбільший знак присутності воскреслого Христа, знак, за яким пізнаємо, що Христос посеред нас. Ісус приходить до нас за посередництвом Слова Божого, Святого Письма. Його засвідчує віра. З допомогою ламання хліба у Євхаристії Христос постає воскреслим, нашим вірним товаришем на дорозі земного життя. Нам лише потрібно відкрити очі нашої душі, щоб побачити Його у Святих Тайнах і почути Його слово у Святій Євангелії. Від нашої сердечної зустрічі з воскреслим Христом залежить все наше щоденне життя і освячення, наше щастя, яке завершується у вічності.

Що ж ми на це? «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!». Тож відновім у собі живу віру щодо присутності Христа воскреслого між нами. Він і сьогодні запевняє нас: «Я буду з вами до кінця віків! Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога! Віруйте і в Мене». Христос воскреслий дивиться на нас, Магдалин сучасних днів, прибитих горем, у сльозах, які шукають побитого і розп’ятого Христа. А Він іде нам назустріч, питаючи: «Чого ти плачеш, кого шукаєш?». «Шукаємо Христа, і то розп’ятого!». Він відзивається до нас ніжним словом: «Маріє». Чи із нашого серця не понесеться тоді короткий, але змістовний оклик: «Учителю! Ісусе, це Ти? А я Тебе не впізнав. А я не знав, що в моєму горю, у моїх болях Ти так близько при мені!».

Христос воскреслий не втікає від нас, як не втік був від Магдалини, коли казав: «Не торкайся до Мене». Лиш Він по воскресінні стає невидимим, невловимим для наших органів чуття, які хотіли б стиснути, обійняти об’єкт своєї любові. Зате душевно ми легше, і то не десь-хтось, а всі живі люди, можемо з’єднатись з воскреслим, одуховленим тілом Ісуса. Христос полишив нам знак Своєї присутності, з якого впізнаємо його, як учні в Еммаусі, тобто в Євхаристії. Саме тоді, як Його учні, що йдуть геть з Єрусалиму, – воскреслий Христос наближається до них і, розмовляючи з ними, наповнює їхні серця радістю. Учні з Еммаусу просять дивного Подорожнього зостатися з ними, бо ніч надходить. І саме тоді, коли цей Подорожній поблагословив і переломив хліб, вони впізнали, що це Христос. Але Він тієї ж миті постав перед ними у вигляді воскреслого одуховленого тіла. Учні повертаються до Єрусалиму, щоби сповістити іншим, що вони бачили воскреслого Христа і розмовляли з Ним, але довідуються від них, що і їм явився Христос воскреслий, і вони бачили Його і розмовляли з Ним. Отже, Він між ними, Він діє між ними. Він живе і дає Себе пізнати кожній християнській душі в Пресвятій Тайні Євхаристії, при ламанні хліба. «Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли Тобі віри?» (Ів. 6:30). «Я – Хліб Життя…».

Пам’ятаймо, що лиш при ламанні Євхаристійного хліба ми пізнаємо Христа Бога. Лиш споживаючи цей Хліб, ми злучимось з духовним тілом Ісуса. Лиш за посередництвом цього тіла ми й одержимо Духа Святого, Який говоритиме до нас зрозумілою мовою наших чеснот, наших добрих вчинків, нашого святого життя.

Лиш той, хто споживає Його тіло і п’є Його кров, має в собі життя вічне, і Він воскресить його останнього дня!

З Тобою, Ісусе, ми одержимо мир, ми сподобимося життя вічного і запевнення нашого воскресіння. Тож дозволь нам щодня єднатися з Тобою аж до останнього подиху нашого життя, зростаючи у вірі, у злуці з воскреслим та одуховленим тілом Ісуса, Який надприродним способом живе в нас, а ми – в Ньому. Ми щодня дякуємо Йому за любов до нас. З Христом воскреслим ми почали вже наше безсмертя і вічність. Хто цей Хліб споживає, має в собі життя воскреслого Ісуса.

Попередній запис

СИЛА ЛЮБОВІ (ЗАКІНЧЕННЯ)

Павлова проповідь, храмова мозаїка По-своєму висвітлює тему християнської любові апостол Павло. Павла теж можна назвати Апостолом ... Читати далі

Наступний запис

ПРО ВИТРИВАННЯ В ДОБРІМ

У березні 1974 року американські й світові засоби масової інформації повідомили сенсаційну новину: «офіцер» японської армії Гіроо Онода майже 30 ... Читати далі