Кожний Апостол Христовий – це окрема особистість. Навіть з тих скупих відомостей Євангелій про того чи того Апостола можна скласти поняття про їх особистість чи характер. Отож приглянемось до трійці Христових Апостолів: Андрія, Пилипа та Варфоломія.
Андрій Первозванний згадується в Євангелії мало. Він стоїть немовби в тіні свого брата Петра, мабуть, молодшого від себе. Андрій був покликаний найраніше, бо першим пізнав Христа. Він перший Ним зацікавився, перший відчув у душі поклик Божий і перший відгукнувся на нього, та ще й привів інших до Христа.
Він був рибалкою, як і його брат Петро, як Іван та Яків, сини Зеведея. Але, мабуть, був більше чулий від них до справ Божих. Це принаймні виявилося тоді, коли над Йорданом почав проповідувати Іван Христитель. Андрій був там тоді, коли Іван Христитель вказав на Христа: «Оце Агнець Божий». Для Андрія цього було досить. Він мав просту і відкриту душу. Він зробив такий висновок: якщо такий великий пророк і святець, як Іван Христитель, проголошує про когось, що це є Боже Ягня, то тут мусить критися щось дуже велике, гідне, щоб ним цікавитися!
І Андрій відразу пішов за Христом. Христос обертається та питає його та Івана: «Чого ви шукаєте?». А ті й собі питають Його: «Учителю, де Ти живеш?». «Ходіть і побачте!», – відповідає Ісус. Вони, Андрій та Іван, пішли і перебули з Ісусом той день (Ів. 1:37-39). Цей короткий побут Андрія в домі, де перебував Христос, ця зустріч і розмова з Христом переконали Андрія, що Христос – це обіцяний Месія. Висловом того були слова Андрія до Петра: «Знайшли ми Месію». І привів Андрій свого брата Петра до Христа. Першопокликаний учень Христа був радий допомогти іншим пізнати і знайти Спасителя і стати Його послідовниками.
Інший випадок, що відкриває нам характер і особистість Андрія, – це чудесне розмноження хлібів. Тисячі людей слухали Христа і зголодніли. «Дайте їм їсти», – каже Христос Апостолам. Андрій знайшов вихід із ситуації, в якій інші Апостоли були трохи розгублені й безпорадні. Він зауважив, що серед присутніх був хлопець, який мав п’ять хлібин і кілька риб. Андрій міркує: «Але що то на безліч таку!». Але все одно приводить хлопця до Христа в надії, що Христос цьому зарадить. І цей крок Андрія немов викликав Христове чудо.
Третій випадок, де виявляється великодушність Андрія, є подія з язичниками, які бажали побачити Христа. Пилип приводить їх до Андрія, а Андрій представляє їх самому Ісусові. В усіх трьох випадках бачимо шляхетний характер Андрія. Його місією було привести до Христа свого брата Петра, хлопця і язичників. Він так повірив у Христа, такою дорогою була для нього особа Христа, що перший учень Господа використовує всі нагоди, щоб привести їх до Нього, показати Його їм, представити їх Спасителеві. І Церковне Передання свідчить, що Андрій привів до Христа цілі країни: Каппадокію, Галатію, Тракію, Скитію, тобто попередницю Київської Руси-України на споконвічних українських землях. Дорогим для нас, українців, є літописне свідчення про те, що апостол Андрій був над Дніпром у нинішній нашій Богом береженій столиці Києві, де пророкував, що на святих київських горах засяє Божа благодать, і буде тут місто, і буде збудовано багато Церков. І навіть будучи розп’ятий на хресті, як Його Божественний Учитель Ісус Христос (сталося це на острові Патросі), два дні говорив про Христа, притягував до Нього людські душі, тобто апостолував навіть з хреста.
Цей приклад святого апостола Андрія повинен бути ідеалом і чеснотою для кожного священика: приводити всіх до Христа, притягати людські душі до Бога, і то зовсім інстинктивно, безкорисно, а не тільки на веління чи наказ. А як у нас з цим? Чи в нашій душі палає правдива ревність за спасіння людських душ, за пізнання Христа Господа і з’єднання з Ним? Іспитуймо себе! Відновімо в собі постанову горіти любов’ю до Христа і приводити до Нього доручені нам людські душі.
* *
А тепер пригляньмося до постаті апостола Пилипа. Був родом з Віфсаїди, мав дуже близькі стосунки з братами Петром і Андрієм, а також з Іваном та Яковом. Він побував над Йорданом, слухав проповіді Івана Христителя. Слова цього Пророка глибоко запали Пилипові в серце. Він уже душею належав Агнцю Божому, Який взяв на Себе гріхи світу. Опісля він зустрів самого Христа і став ходити за Ним. Переконавшись у тому, що Христос – це Месія, Пилип спішить з цією радісною звісткою до Нафанаїла-Варфоломія і звіщає: «Ми знайшли Месію!». Пилип ще й додає деякі подробиці: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету».
Пилип був далекий від ентузіазму Андрія. Він поміркований, незапальний. Але коли Нафанаїл висловлює свої сумніви і застереження: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?». – Пилип не сперечається з ним, а тільки спокійно заохочує його прийти до Ісуса і самому переконатися: «Прийди та побач».
Виглядає, що Пилип наче був без інтуїції, думав повільно, був нездогадливий. Коли Христос звернувся до нього із запитанням, де б можна купити хліба для людей, Пилип не має на гадці можливості Христового чуда, але обмірковує, скільки за той хліб треба заплатити – аж 200 динарів (Ів. 6:6-9). Пилип навіть, здається, любив ховатися за спини інших і немов усуватися від відповідальності. Наприклад, коли до нього прийшли язичники і просили поклопотатися і влаштувати їм зустріч з Ісусом, усю цю справу передав Андрієві. Може, не знав, чи Христос захоче говорити з язичниками, а може, не хотів почути докорів від інших Апостолів, що він приводить язичників до Христа. Одне слово, Пилипові все це видалося понад його сили і він не захотів брати на себе відповідальності, тож все переклав на Андрія.
Пилип був допитливим, але нездогадливим. Про це свідчать його слова на Тайній вечері: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам!» (Ів. 14:8). І хоч Христос старався довести Апостолам, що Він та Отець – це одне і те ж саме, Пилипові було тяжко це зрозуміти. Він має відвагу просити Христа показати їм Отця. І хоч Христос відповів Пилипові з деяким докором, та з цього запиту й відповіді на запит скористався не тільки сам Пилип, а й всі Апостоли. І донині це використовуємо ми.
Каже Христос: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця». Цей запит стосується не тільки Пилипа, а й всіх Апостолів, бо й вони не розуміли слів Христових чи, можливо, неправильно їх тлумачили. Мабуть, науки із слів Ісуса Христа вони не вміщали у свої людські поняття і категорії.
А чи з нами, нащадками Апостолів, краще? Апостоли були три роки в школі Христа, у Його великій Божественній семінарії, і не розуміли Його науки. А ми вряди-годи святкуємо 25-літні чи 50-літні ювілеї свого священичого служіння, десятиліттями проповідуємо Євангелію, служимо Божественні Літургії, відпускаємо людські гріхи, уділяємо Таїнства. І все ж часто ми такі далекі від Духа Христового, від повного розуміння Христа!
Нашим завданням є пізнавати Христа. Але це пізнання не звершується через підручники богослов’я, а через молитву, роздуми і тісне єднання із Богом. Пам’ятаймо, що ласка не нищить, не усуває природи, а, навпаки, основується на ній, і вдосконалює природу! Коли ласка Божа нас покликала, то ми мусимо довіряти Богові і Його покликові, бути свідомими того, що з Божою поміччю ми зможемо позбутися старого і вдягнутися в нового чоловіка.
Пилип та інші Апостоли мали свої недоліки і помилки, але вони з часом виправляли їх. Помилки їхні та занепади записані навіть у Євангеліях – це для того, щоб і нас навчити, як треба боротися, падати і вставати, формуючись як добрі Апостоли Христові, з нашими добрими прикметами, здібностями чи з тією або сією вадою нашого характеру. Нам треба постійно молитися з апостолом Павлом: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». Чи ми віруємо в це? Чи ми переконані в цьому? Чи чинимо ми згідно зі своїм переконанням?
* *
Тепер перейдемо до Бартоломея, який мав ще й друге ім’я – Нафанаїл. Правдоподібно, маємо тут справу не з двома, а з одним і тим самим Апостолом, тобто з Бартоломеєм, сином Толомея. Грецькою мовою це – Нафанаїл. Він був родом з Віфсаїди або з близької околиці. Виглядає, що був непогано освічений, умів логічно мислити. Це був, здається деякою мірою мислитель і філософ.
Своєю зустріччю з Христом він завдячує Пилипові, який говорив йому про Христа як про того, про Якого писали Мойсей і Пророки, як про очікуваного Месію. Але коли Пилип додав, що це є Ісус з Назарету, син Йосипа, то Нафанаїл не повірив Пилиповим словам і зауважив недовірливо та скептично: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?». Ймовірно, Нафанаїл був флегматиком: обережним, розважливим, розсудливим, а то й схильним до упереджених суджень. Філософи такого типу відкидають усе, що тільки не підходить їхнім категоріям думання. Але оскільки Нафанаїл і Пилип були люди того самого складу (реалісти й емпірики), то стає зрозумілим мотив короткої відповіді Пилипа Нафанаїлові: «Прийди і переконайся сам!».
Христові сподобалася ця розсудливість і щирість Нафанаїла. Тож коли він з Пилипом наблизився до Христа, Спаситель сказав: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!». Нафанаїл дивувався, звідки його може знати Христос. А Ісус сказав йому: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти». Це вже зовсім роззброїло Нафанаїла, і він з покорою і з острахом визнав: «Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів!». Ось так Нафанаїл ще перед Петром визнав Христа як очікуваного Месію, як Сина Божого. До того довела його простота, хлопська філософія. Нафанаїл зробив простий логічний висновок з того, що сказав йому Христос про його недавнє минуле.
Що ж там було під тим фіговим деревом? З Євангелії нічого не знаємо, але можемо здогадатися, що була це якась подія, якась справа, якесь важливе рішення, може, навіть якийсь гріх. Але про це ніхто не знав, крім самого Нафанаїла і Христа – Всезнаючого Бога. Та це не так уже й важливо, що там було, під тим деревом. Важливе тут те, що Христос наче зачепив за живу струну життя Нафанаїла і в одну мить притягнув його до Себе.
Слова Христові про Нафанаїла – як беззлобного ізраїльтянина – це велика похвала Бога, подібна до тих, що їх знаємо про Івана Христителя: найбільший із народжених від жінок. Або про Йосипа, що був праведний. Або про Семена, що боявся Бога і очікував потіхи Ізраїлю. Чи про Діву Марію як повну ласки і благодаті.
Це дуже важлива річ – бути без злоби, без лукавства, тобто чесним із собою, з Богом і з людьми. Таким має бути кожний священик, коли матиме здорові засади життя, без так званих задніх думок, священик, що не промощує собі дороги в житті кулаками і стусанами ліктів. Священик, що не послуговується інтригами, не хитрує і не підкопує інших.
Нам, священикам, потрібно такої ж простоти, щирості, відвертості, правдомовності в ставленні до своїх настоятелів, підданих і до самих себе, до своїх співбратів. Не надто довіряймо навіть своєму життєвому чи душпастирському досвідові, але будьмо завжди готові прийняти повчання, пораду, вказівку, а навіть догану від інших. Маємо бути тієї духовної простолінійності і беззлобності, якою відзначалися Апостоли Нафанаїл та Пилип. Не тратьмо, а практикуймо чесноти великих Апостолів Христових.
Що ж навернуло Нафанаїла до Христа? Дух дав йому переконання, що Христос – це всевідаючий Бог. Ніщо перед Ним не може втаємничитись. Він всезнаючий. Він знає навіть про найсокровенніші події, що сталось десь під смоківницею. Тому й ми повинні про це добре пам’ятати і переконатись, що всі наші справи, думки, плани, задуми й мрії – добрі вони чи злі – відкриті перед Богом. Вони зафіксовуються в Божому «комп’ютері». Ми можемо сховати їх перед людьми, можемо їх вибілити перед нашими настоятелями, але ніколи і ніяк ми їх не сховаємо, не вибілимо перед всевідаючим Богом. Робімо, що хочемо, але знаймо, що в пам’яті Божого комп’ютера все зафіксовується. Якщо б у кожній своїй думці, осудові, слові й ділі ми пам’ятали про Боже всевідання, ми легко остерегли б себе від багатьох гріхів, кривд і помилок, за які доведеться розплачуватися в потойбічному житті.
Пам’ятаймо, що Бог, Його розум, серце й око є завжди і всюди з нами. Тож чинімо добро, уникаймо зла, і Бог миру буде завжди з нами!
Нехай апостол Андрій вчить усіх нас приходити з плодом до Христа! Апостол Пилип хай учить нас ревності в праці. Хай Варфоломій-Нафанаїл навчає нас апостольської простоти, щирості, відвертості і правдомовності.
