«Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:34,35), – казав Христос учням напередодні Своїх страстей і хресної смерті, тим самим на власному прикладі довівши інші Свої слова, сказані тої самої пори: «Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13).
А чи любимо ми один одного? – На це запитання відповісти вкрай важко… якщо бути чесним перед самим собою. Звичайно, можна почати нарікати на жорстокосердість людей, не забуваючи дорікнути і на себе – так прийнято чинити серед вірних; можна згадати людську підступність і задатися риторичним питанням про те, як можна любити таких людей – так вже прийнято чинити у світі. Тільки позитивного результату в обох цих міркуваннях все одно не буде: ми залишимося такими як є.
Тоді навіщо люди так часто вдаються до подібних міркувань? Щоб заспокоїти власне сумління? А якщо і так, то чи надовго вистачить такої духовної «анестезії»? Зважаючи, що міркування, на кшталт: «Погані ми» чи «поганий світ навколо нас», або ж їх певну компіляцію, регулярно можна почути з вуст тих самих людей, здається, що «знеболювальна» дія цих виправдань носить явно тимчасовий характер. Що ж робити з цим? Як нам «пересилити» себе, навчитися любити один одного?
Втім, хіба ми не любимо своїх близьких, дорогих для нашого серця людей? Звісно, що любимо їх, адже цю любов доводять наші вчинки – ми усіляко піклуємося про них, дбаємо про їхнє благо, при чому настільки, що часто забуваємо про благо своє. От тільки чи приносять наша любов, наше піклування користь дорогим нашому серцю людям? Чесно кажучи, надмірна опіка і турбота доволі часто приносять швидше шкоду, ніж користь, бо розбещують людей. І тут виходить цікавий і одночасно страшний парадокс: ми любимо близьких, але часто наша любов приносить їм лише шкоду.
І знову з’являються вже поставлені запитання: що ж з цим робити? Як нам виказувати, проявляти свою любов, хоча б близьким для нас людям, щоб це принесло для них справжнє благо? Як віднайти ту саму «золоту» середину між надмірною суворістю і потуранням?
Ясна річ, що в цих пошуках незамінною буде Біблія, а саме заклик Христовий: «Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять? І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять? Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:44-48). Отже, рецепт по-Божому «простий»: щоб дійсно любити близьких, щоб наша любов приносила їм користь, треба лише стати досконалим!
Втім, Господь вказав шлях для досягнення досконалості – почати любити ворогів, молитися за них і в жодному разі не мститися. Звичайно, такий заклик неможливо досягнути відразу навіть у малій мірі, проте можна почати з меншого – посильно допомагати, молитися, благословляти людей, які вас оточують, ближніх і дальніх, і з часом ви непомітно досягнете такої міри «досконалості», що ваша любов почне приносити справжню користь вашим близьким і всім оточуючим, тим, кому пощастило перебувати поруч з вами.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Як навчитися дійсно любити близьких?
Ваш коментар:
