Що більше людське тіло виснажене працею, то більше відчуває спрагу, то більше потребує напою. Подібне діється із нашою душею. Що більше наш дух зайнятий справами щоденного життя, що більше він розсіяний і поглинений цим світом, то більшу відчуває потребу вгамувати свою душевну спрагу спокоєм, миром, новими ідеями, чимось духовним і святим.
Ось такими словами можна було б передати заклик Христа і до нас: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і п’є! П’є Моє слово, п’є Моє навчання, Мої ідеї, п’є Мій приклад життя. П’є Мою Євхаристійну кров, Мою ласку і благодать». Щоб бути оздоровленим від діабету, який спричиняє постійну спрагу в організмі людини, необхідно йти до лікаря, робити аналіз крові, встановити діагноз, вживати відповідні ліки, дотримуватись приписаної дієти й режиму життя.
Так і в нашому духовному житті, у проявах спраги. Необхідно спішити до Лікаря наших душ, щоб встановити діагноз, віднайти причини, установити відповідні ліки та дієту і гігієну нашого духовного життя. Таким Лікарем є ніхто інший, як сам Христос. Клінікою, в якій Він веде дослідження, є духовні вправи. Апарат, яким Христос перевіряє нас під час духовних вправ, – це молитви. Електричний струм і промені – це діяння Святого Духа. Молитва – містична, духовна зустріч з Богом. Дорогоцінними є хвилини, присвячені зустрічі з Богом. Тож робитиму все можливе, щоб бути готовим прийняти цю Божу ласку і вийти назустріч з Ним під час цих духовних вправ. Пам’ятаймо: до молитви проводить любов! Без правдивої любові немає дружньої приятельської розмови, щирої поради. Без любові нема правдивої молитви. Лише щира правдива любов створює атмосферу теплої, довірливої, щирої розмови. Де є нехіть, недовіра, підозри, байдужість, там нема приятельської розмови, там нема тепла.
Тож перше наше завдання під час духовних вправ – налаштувати нашу волю й серце до любові Бога, до любові нашого Творця, найліпшого Батька, Спасителя, найбільшого нашого Добродія. Бо лиш наше людське серце відчуває імпульси і діяння Святого Духа. Лиш тоді побачимо причини нашої душевної спраги і приймемо відповідні ліки й засоби порятунку.
Отже, найважливіша справа наших духовних вправ – це наша духовна зустріч з Богом під діянням Святого Духа.
Кожна річ у житті, аби бути довершеною й досконало викінченою, має свої правила і умови. Так само й молитва. Перша необхідна умова для довершення і досконалого виконання наших духовних вправ – віддати молитві належний час. Найважливіша справа під час духовних вправ – це час для молитви. Всі інші речі, як ось: читання, дискусії, проектування, іспитування себе, нотатки тощо, – другорядні, побічні. Вони відволікають нас від найважливішої справи: духовних вправ, тобто щирої розмови з Богом.
Будьмо готові свій час віддати молитві. Таке рішення потребує сильного акту нашої віри, наснаженої любов’ю, яка схилить нас віддатись неподільним серцем діянню Святого Духа під час молитви й наших духовних вправ. Будьмо готовими щонайменше чотири години на день молитися.
Другою необхідною умовою доброї молитви є спокій душі. Поки розпочнемо молитися, спочиньмо фізично, залишаючи всякі інші заняття. Сядьмо чи станьмо навколішки, пройдімось на свіжому повітрі. Бо саме тоді, як тіло спочиває, дух найбільше зосереджується, серце і воля більше налаштовані на молитву, спокійну й уважну розмову з Богом. У словах Господніх до пророка Мойсея, який наближався до Бога в палаючому кущі: «Здійми взуття», або слова Христові: «А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму» (Вих. 3:5; Мт. 6:6). Для полегшення нашої молитви дуже корисно брати собі певні тексти Святого Письма, на основі яких можна і треба розвивати свою молитву. Таким чином налаштує нашу душу на успішну дію Святого Духа.
Третя умова успішності молитви і духовних вправ – це віддання себе молитві й дії Святого Духа.
У молитву маємо занурюватися повністю, усім серцем, усією душею, усім розумом, усіма своїми силами (Мр. 12:30). Або, як каже апостол Павло: «з непорушеним духом, і душею, і тілом» (див. 1Сол. 5:23), без жодних самовиправдань, а радше з усім своїм моральним життям, зі своїм знанням, професією, немочами. На молитву нам треба йти немовби в стані хворого, який іде до лікаря, щоб одержати ліки. Як перед лікарем хворий нічого не затаює, нічого не приховує, не соромиться обнажити себе, так і перед Господом – лікарем наших душ – не соромся відкрити свої душевні рани, показати свою наготу. Він нас вилікує. Він нас очистить, удосконалить.
Молитись треба з почуттям і переживанням!
Саме знання речей небагато насичує і заспокоює душу людини, зате переживання речей і подій з глибоким почуттям залишається на все життя. Вони насичують і заспокоюють нас. Тож слухаючи, перечитуючи вічні правди і повчання Святого Письма, переживаймо!
Зупиняймось на тих правдах і місцях, що більше зворушують, більше приваблюють, більше захоплюють і переконують нас. Може, саме в цих місцях і моментах Господь хоче нас зустріти, просвітити, потішити, полонити і довше з нами порозмовляти. Чи можемо в цьому відмовити Господу? Ніколи!
Мова молитви – це мова серця. Як не можна дати якихось означених правил і формул для розмови двох коханих осіб, так не можна дати якихось сталих правил молитви. Мова молитви – це мова свободи, мова любові. Це розмова милої зустрічі, переживань і відчувань серця інколи радісного, інколи сумного, інколи щасливого, а інколи зболілого, розгубленого, зневіреного.
Зріла людина не знаходить свого врівноваження тільки в любові. Урівноваження нашого духу досягнемо лише в молитовній любові нашого Творця і Бога, нашого найліпшого Отця і Добродія. Правдивий учитель той, хто говорить до серця. Мова серця – це найсильніша мова. Такою мовою говорімо і ми до Господа під час цих духовних вправ, кожного дня. Таку мову Господь найкраще розуміє. Як гарно співаємо в нашій церковній пісні: «Припадімо до Ісуса, як серце нас болить, Він знає всі терпіння, Він їх осолодить!». Тож, аби виконати найважливіше завдання наших духовних вправ, щоб віднайти себе в хаосі нинішнього світу, щоб оновити себе в світлі вічних Божих правд, щоб вдосконалити себе як вправних воїнів Христових у змаганні за щасливу вічність, нам необхідно вживати духовної поживи і найуспішнішого засобу для життя нашої душі – молитву. У ній і через неї зустрічаємося з Господом. Для неї віддаймо весь наш час. Для неї збережімо спокій душі і мовчанку. Молитовній зустрічі з Богом віддаймо себе цілком сердечно з синівським почуттям і переживанням, розмовляймо мовою серця, її найкраще розуміє Господь і Бог наш. Для молитовного настрою серця вживаймо відповідних текстів Святого Письма, які легше і краще допоможуть нам розпочати діалог, розмову з Господом.
Ось наприклад:
- Найкраще місце для молитви – моє серце! (Мт. 6:5-15).
- Про запалене серце вогнем як передумову молитви (Вих. 3:1-20).
- Про потребу молитися з вірою (Лк. 11:9-15).
- Запам’ятовувати слова молитви зі Святого Письма (Пр. 7:2-3): «Бережи мої заповіді та й живи, а наука моя немов в очах твоїх та зіниця, прив’яжи їх на пальцях своїх, напиши на таблиці тій серця свого!».
- Бог додасть тобі Своєї мудрості: для тих, хто визнає, що Він є джерелом мудрості і знання (Варух 3:4); для тих, хто Його про неї просить (Муд. 8:17); для тих, хто має серце чисте (Лк. 8:4-15); для тих, хто перед Богом, мов дитина (Лк. 10:21-22); для тих, хто живе братньою любов’ю (Мт. 5:23-24; Дії 1:12-14; Лк. 8:18).
Це приклад, як нам молитися при допомозі Святого Письма. Хто спраглий, нехай приходить і п’є! Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, а Я облегшу вас! Не відмовмо Христові в цьому запрошенні.
