Божа відсутність

Я хотів цілком відчути емоції, що переповнювали Йова, і тому просіював і проціджував книгу в пошуках його справжніх слів. Я гадав, Йов стане скаржитися на свою недугу, засмучуватися про втрату дітей і багатства, але, на мій подив, Йов про це майже не говорив – його тривожило тільки одне: відсутність Бога. Понад усе Йова терзало, що він плаче наодинці, і немає відповіді. Я знаю, що подібні почуття переживали багато страждальників. Найкраще їх виразив Клайв Л’юїс, що написав після смерті своєї дружини (вона загинула від раку) такі слова:

«Але де ж Бог? Цей симптом вселяє більше тривоги, ніж усі інші. Поки ми щасливі, такі щасливі, що начебто і не потребуємо Його, нам здається – варто звернутися до Нього, і Він прийме нас з розпростертими обіймами. Але ось настає година відчайдушної нужди, і нізвідки немає допомоги, звертаєшся до Нього – і що ж? Двері зачиняються прямо в тебе перед носом, і усередині скрегочуть засуви. Потім настає тиша. Можеш йти. Чим довше чекаєш, тим чіткіше це мовчання»[1].

Йов наполегливо вимагав права викласти свою справу перед Господом. Він відмахувався від святенницьких міркувань своїх друзів, як пес струшує із себе бліх. Йову потрібне було щось справжнє – особиста зустріч з Господом Всемогутнім. Всупереч усьому, що з ним трапилося, Йов відмовлявся повірити в Божу жорстокість і несправедливість. Якщо вони встануть лицем до лиця, у нього буде хоч би шанс дізнатися Божу точку зору. Але Бога ніде не було. Йов чув лише ниття своїх друзів і моторошний гул порожнечі. Двері зачинилися перед ним.

Факт віри

  • «О, солодкий Господи, я хочу побачити Тебе, я хочу бути з Тобою…» Пісня Джорджа Гарісона
  • «Я знаю, Господь живий: я говорив з Ним нині уранці». Наклейка на бампері
  • «Бог любить тебе, у Нього прекрасні плани для тебе». Місіонерська брошура
  • «Він йде поряд зі мною і говорить зі мною – каже, що я належу Йому». Християнський гімн

Де завгодно ми можемо наткнутися на вирази нашої потреби у відчутній Божій присутності, але ми не маємо права обіцяти людям, що вони відчують Його присутність, якщо не бажаємо пам’ятати про ті моменти, коли нам здається, ніби Його немає з нами. Л’юїс зіткнувся з таким періодом у своєму житті, і Йов теж, і Ричард – майже кожному з нас в якийсь момент судилося прийняти і цю реальність: Господь приховує Своє обличчя.

Ця хмара може обкутати нас несподівано, без попередження, у той самий момент, коли ми найгостріше потребуємо Його присутності. Алан Боесак, священик, що проповідував у Південній Африці, був кинутий до в’язниці за антиурядові висловлювання. Три тижні він провів в одиночному ув’язненні, невпинно на колінах моля Бога визволити його. Пізніше він сповідувався своїй пастві: «Маю зізнатися, що це була найтяжча пора в моєму житті. Я стояв навколішки, але слів вже не було, і сльози в мене вичерпалися»[2]. Цей досвід знайомий багатьом чорношкірим громадянам Південної Африки: вони моляться, вони плачуть, вони чекають позбавлення, але так і не отримують відповіді від Бога.

Деякі люди заперечують: Бог зовсім не ховається від нас. Як свідчить інша наклейка на бампері: «Якщо ти далекий від Бога – хто в цьому винен?» Проте це звинувачення може виявитися абсолютно помилковим. Книга Йова наводить досить переконливий приклад того, як Бог віддалився від людини. Йов не зробив нічого поганого, він відчайдушно волав про порятунок, але Бог наполегливо ховався від нього. (До речі, якщо ви сумніваєтеся, що ця розлука з Богом стає майже неодмінним досвідом кожного шукача віри, порийтеся в богословській літературі, загляньте в труди християнських містиків – людей, що присвятили своє життя спілкуванню з Богом. Відшукайте серед них хоч би одного – одного! – хто не описував би пору тяжкого випробування, «похмуру ніч душі»).

І для страждальників, і для тих, хто їх оточує, Книга Йова стає насущним уроком. Сумніви і скарги Мег Вудсон і Алана Боесака – цілком природна реакція, а зовсім не ознака занепаду віри. Ця реакція настільки природна, що Бог особисто потурбувався включити їх думки і почуття в Біблію. Здається дивним, щоб до Біблії увійшли аргументи Божих супротивників – скажімо, «Послання із землі» Марка Твена або «Чому я не християнин» Расела, проте ми знаходимо майже усі їх міркування, якщо не в Книзі Йова, то в Псалмах або в пророків. Біблія заздалегідь передбачає наші розчарування, і Бог немов дає в наші руки зброю проти Самого Себе. Бог знає, якою ціною дається нам збереження віри.

Так, Він знає це завдяки Ісусові. У саду Гефсиманському і на Голгофі Бог якимсь немислимим чином Сам зіткнувся з Божим мовчанням. «Бог б’ється з Богом», – такою видається Мартіну Лютеру космічна боротьба, що розігралася на двох поперечинах хреста. У ту чорну ніч Бог Сам в усій повноті відчував, яке це – відчути Себе залишеним Богом.

Друзі Йова вважали, що Бог зовсім не таїться. Вони нагадували про минулі благословення, про сни і видіння, про чудеса природи, про те, яким Бог виявляв Себе Йову раніше. «Не забувай у пітьмі про те, що ти дізнався при світлі», – твердили вони. Ми, хто живе після Йова, сприйняли ще більше світла, ми чули, як виконалися пророцтва, ми знаємо життя Ісуса, але іноді усі ці «докази» девальвуються. Спогади, навіть найбільш приємні, не заглушають біль, не рятують від самотності. На якийсь час такими ж безсилими можуть виявитися і будь-які вірші Писання, і будь-які надихаючі гасла.


[1] С. S. Lewis A Grief Observed, 9.

[2] Allan Boesak «If You Believe», Reformed Journal (November 1985), 11.

Попередній запис

Надія

У Сієтлі в мене є близька знайома – яскрава, талановита, жива Керолін Мартін. Керолін народилася з церебральним паралічем. Трагічний парадокс ... Читати далі

Наступний запис

Три відповіді

Очікування Даниїла На жаль, я занадто добре знаю, як сам реагую на прихованість Бога: я відвертаюся ... Читати далі