Вірити в мороці й тумані

Долина смертної тіні, Джордж Іннесс

Один мій знайомий у сутінках вирушив поплавати у великому озері. Він неквапливо відплив приблизно на кілометр від берега, і тут на воду опустився щільний вечірній туман. Несподівано із виду зникло усе – і горизонт, і всі орієнтири, він не розрізняв більше берегових вогнів. Туман поглинув світло, і плавець навіть не бачив, в якому боці заходить сонце.

З півгодини він у паніці борсався у воді, вибирав той чи інший напрям, у відчаї змінював його, повертав різко праворуч або ліворуч – все марно. Він відчував, як сильно стукає серце, як тіло виходить з-під контролю. Зупинившись, він змусив себе розслабитися, берегти сили, дихати глибше, а потім знову поплив навмання. Нарешті він почув слабкий голос, що окликав його з берега. Він поплив на голос і благополучно дістався до суші.

Напевно, так же безнадійно заблукалим почував себе Йов, сидячи в поросі і намагаючись усвідомити усю подію. Він теж позбувся усіх орієнтирів. Куди йому повернутися? Бог вів його раніше крізь туман, а тепер Він мовчить.

Парі, укладене Богом із сатаною, передбачало повне невідання Йова. Якби Бог підказав йому: «Зроби це заради Мене, як лицар віри, як мученик», – Йов міг би страждати радісно і благородно. Але сатана хотів перевірити, чи встоїть віра Йова без всякої зовнішньої підтримки, без пояснень. Бог прийняв умови – і пітьма поглинула Йова.

Зрозуміло, Бог у результаті виграв парі. Йов безупинну скаржився, зневірився в житті і просив собі смерті, але, проте, не відрікся від Бога. Він вірив у мороці й тумані.

Можна прочитати історію Йова і так – на перший план поставити парі, а потім, дочитавши до кінця, зітхнути з полегшенням: усе, Бог улагодив цю проблему, довів раз і назавжди сатані, що таке віра, і тепер, як раніше, безпосередньо спілкуватиметься зі Своїм народом. На жаль, ця надія розсіюється, як тільки переходиш до наступного тексту Біблії. Мені неприємно висловлювати цю гірку істину, я б і сам вважав за краще не думати про неї, але Йов – лише крайній приклад загального закону віри. Мабуть, Бог над усе цінує віру, що зміцнюється в тумані, коли Він мовчить, коли пітьма згущується.

Ті, хто пережив туман

Спалах світла від далекого маяка і знову надовго жахливий, непроглядний морок, глухе мовчання – я знаходжу цю схему не лише в Книзі Йова, але і всюди в Біблії. Згадаємо старика Авраама, що наближається до столітнього ювілею і все ще чіпляється за обіцянку зробити його прабатьком великого народу. Чверть століття минуло відколи це прекрасне видіння перетворилося на міраж, – і раптом син все-таки з’являється на світ, один-єдиний син. Коли ж Бог знову заговорив з Авраамом, Він призвав його до випробування віри, не менш суворого, ніж те, яке зазнав Йов. «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, – зажадав Господь, і кожне Його слово, немов кинджал, пронизувало Авраамові груди, – та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (Бут. 22:2).

А потім Йосип: Бог говорив з ним уві сні і привів його спочатку на дно криниці, а потім в єгипетську в’язницю – за що? За те, що він слухняно наслідував Його вказівки. Мойсей, обраний Богом визволитель єврейського народу, сорок років поневірявся пустелею, ховаючись від фараонових солдатів. Давид, якого помазали в царі за Господнім наказом, став жалюгідним вигнанцем – десять років він жив у печері, постійно побоюючись списів свого супротивника.

Дивне послання відсилає нам Господь, своєрідна азбука Морзе – то ясне повідомлення, то довге мовчання. Прекрасний приклад можна знайти в другій книзі Хронік: один з небагатьох хороших царів, Єзекія, так догодив Богові, що отримав навіть п’ятнадцятирічний додаток до визначеного раніше терміну свого життя. А що потім? «Залишив був його Бог, щоб випробувати його, щоб пізнати все в його серці» (2Хр. 32:31).

Більшість з цих старозавітних персонажів включені в почесний список Послання до Євреїв (11 роз.). Деякі називають цей розділ «Залом слави вірних», а я б назвав їх «Тими, хто пережив туман», бо майже усім цим героям знайомий обтяжливий і страшний період випробувань, час, коли згущується туман, і усі орієнтири зникають. Послання до Євреїв з похмурими подробицями перераховує біди, що спіткали вірних: тортури і знущання, бичі і кайдани, побиття камінням і перепилювання надвоє.

Святі доводять свою святість, наполегливо чіпляючись за переконання, що «насправді» усе йде не так, як у нашому видимому світі, що світ невидимий такий же надійний і реальний, як дійсність, що оточує нас. Вони продовжують покладатися на Бога, хоч би світ рухнув. «Ті, що світ не вартий був їх, – підводить підсумок своєму вражаючому переліку Послання до Євреїв і додає загадковий коментар, – тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом» (в. 38, 16). На мій погляд, ця фраза урівноважує висловлювання Дороті Сейерс про три найбільші Божі приниження – особливо Богові доводиться соромитися Церкви, але вона ж приносить Йому миті заслуженої гордості, про що і свідчать древні праведники Послання до Євреїв.

Божі улюбленці зовсім не застраховані від обтяжливої пори Його мовчання – навпаки, їх це випробування спіткає в першу чергу. Як каже Поль Турньє: «Коли немає місця сумніву, немає місця і вірі». Вірі потрібна невпевненість, часом замішання. Біблія дає нам безліч прикладів Божого піклування – інші з них дуже чіткі, – але гарантій воно не дає. Гарантія стала б перешкодою до віри.

Попередній запис

Вічне сьогодення

У певному значенні і люди сприймають час як нескінченне сьогодення. Хоча ми розділяємо його на послідовність моментів – ранок, день, ... Читати далі

Наступний запис

Два різновиди віри

Христос у Гефсиманському саду, Генріх Хофман Для Ричарда каменем спотикання стало саме слово «віра». У відповідь ... Читати далі