Християнська історія людства уміщається між першим розділом Буття і останнім розділом Об’явлення, що повертає нас до початкової сцени, до давно втрачених фарб: Рай, річка, сяюча слава Божа, Дерево Життя. Історія завершується в тому самому місці, де вона почалася, і уся вона зводиться до боротьби за відновлення утраченого[1].
Після вигнання з Раю історія увійшла до нової фази. Першим актом стало Творіння – ні з чого, без помічників Бог створив всесвіт в усій його красі. Нова праця – це праця відтворення, і до участі в ній залучена людина, та сама істота, яка згубила первинний задум. Ми знаємо етапи творіння: зірки, небо і море, рослини і тварини, і в самому кінці – чоловік і жінка. Відродження пройде ті ж етапи у зворотному порядку, воно почнеться з чоловіка і жінки, а завершиться відновленням усього миру в тому вигляді, в якому він задуманий.
Відродження – складніший процес, ніж оригінальне творіння, бо в ньому беруть участь слабкі людські істоти. І ціна за нього сплачена Богом чимала: Він віддав життя Свого Сина. Проте, Бог вважає за краще виправляти світ не від верху до низу, а знизу доверху.
При читанні Книги Йова мені здалося, що Парі, по суті справи, поновлює первинне Боже питання творінню: чи встане людина за Мене або проти Мене?
З Божого погляду – це основне питання історії, від Адама до Йова і аж до кожної людини, що живе нині. Парі Книги Йова знову ставить під питання увесь «експеримент» Бога, Який створив людей.
Сатана засумнівався, чи справжню свободу мають люди. Зрозуміло, їм вистачає свободи, щоб обрати шлях вниз, – у цьому ми вже переконалися на прикладі Адама і усіх його нащадків. Але от піднятися, зберегти віру в Бога, не маючи для цього жодних причин, окрім… та взагалі жодних причин: чи зможе людина зберегти віру, навіть коли Бог обернеться проти неї, немов ворог, або віра – лише продукт обставин, довкілля? Сатана виступає першим ученим-біхевіорістом: він стверджує, що любов Йова до Бога обумовлена. Відніми в нього нагороду, і його віра рухне. Парі – це експеримент, яким сатана сподівається підтвердити свою теорію.
Я бачу у випробуванні Йова вирішальний тест для усього людства – тест на свободу, а свобода і понині залишається для нас важливою проблемою. У нашому столітті потрібно міцна віра, щоб вважати людину чимось великим, ніж поєднанням заданої ДНК програм, спадкових схильностей, чинників культурного середовища і безликих сил історії. Але навіть у це біхевіорістичне століття ми хотіли б вірити в щось інше, ми хотіли б високо цінувати десятки, сотні і тисячі простих і важких рішень, які нам доводиться приймати щодня, – і Книга Йова підтверджує, що кожен наш вибір має значення, що віра або невіра однієї людини можуть багато що змінити. На людей покладається особлива роль; Йов свою роль виконав до кінця і може послужити прикладом для кожного, хто ще зіткнеться з труднощами і сумнівами.
Часто обставини, подібні до бід Йова, породжують розчарування в Богу. Смерть дитини, нещасний випадок, втрата звичної радості примушують нас ставити ті ж питання, що і Йов: чому це сталося зі мною? За що Бог карає мене? Чому Він так віддалився? Ми, читачі, можемо проникнути за лаштунки, ми знаємо про битву, що відбувається в невидимому світі, але коли самі піддаємося випробуванню, цього бачення нам не дано. Трагедія наздоганяє нас, і ми опиняємося в її чорній тіні, не відаючи про події невидимого світу. І тоді в нашій особистій долі відтворюється драма, пережита Йовом. Бог знову ставить на карту Свою репутацію – усе залежить від реакції цієї непередбачуваної істоти, людини.
У битві за віру Йов втратив майно, позбувся дітей і здоров’я. Нас можуть чекати такі ж або інші катастрофи: професійний провал, невдалий шлюб, нетрадиційна сексуальна орієнтація, потворна зовнішність. Нам починає здаватися, ніби уся битва зводиться до боротьби із зовнішніми обставинами – хворобою, банкрутством, невдачами, – і ми благаємо Бога змінити ці обставини. Усе буде добре, якщо я стану красивішим. Я б повірив у Бога, будь у мене гроші або хоч би постійна робота.
Але Книга Йова учить – набагато важливіше боротьба, що відбувається усередині нас. Чи довіримося ми Богові? Приклад Йова переконує, що віра особливо потрібна в ті моменти, коли вона здається безглуздою, немислимою. В інших розділах Біблії детальніше обговорюється вражаюча істина, про яку свідчать страждання Йова: наш вибір важливий не лише для нас, для нашої долі, але і для Самого Господа Бога і для створеного Ним всесвіту.
Бог наділив звичайнісіньких чоловіків і жінок можливістю співпрацювати з Ним у Великому Відродженні, у відновленні первинного стану світу. Коли воно здійсниться, то зникне уся недосконалість, усі приводи для розчарування в Богу, згадані в цій книзі, – і хвороби, і смерть, і стосунки, що не відбулися, і усі нещастя нашої варварської планети. Іноді ми сумніваємося в Божій мудрості, іноді нас дратує Його повільність. (Як засмутилися учні, дізнавшись, що не збудеться мрія про земне царство, а замість нього буде якесь духовне, невидиме Царство). Усі щедрі обіцянки пророків одного разу збудуться, і ми – ви і я – обрані для участі в цій праці.
Йов, як ніхто інший, вилив увесь біль, усе обурення на несправедливість нашого світу – ніхто раніше або після не виражав розчарування в Богу так пристрасно. І ми понині прислухаємося до скарг Йова і до грізної Господньої відповіді, та все ж Книга Йова відкривається не скаргами, пролог показує нам погляд не людини, а Бога. У першій сцені, у сцені Парі, ми стикаємося з мерехтливою в пітьмі істиною: Йов, ви і я – ми усі можемо приєднатися до боротьби за виправлення цього світу. Нам доводиться вирішувати, нам належить змінити його.
Книга Йова не відповідає на питання «чому», замість цього вона ставить перед нами нове питання: «З якою метою?» Йов зберіг у випробуванні віру в Бога – Йов, повний сумнівів, вимогливий старик своєю вірою знищує біль і несправедливість, проти яких так красномовно протестує. Мег Вудсон, що наполегливо чіпляється за Божу любов навіть коли обидві дитини помирають на її очах, теж допомагає прибрати зло з нашого світу.
Так навіщо ж це відстрочення? Чому Бог попускає злу і болю існувати – процвітати на нашій землі? Чому Він веде нас до добра так повільно, навпомацки, замість того щоб разом пройти увесь шлях?
Бог зволікає заради нас. Відродження включає і нас, ми – осереддя Його задуму. Велике протистояння, що відбилося на усій історії людства, призначене для нашого удосконалення, не для Бога. Сам факт існування людства нагадує космічним силам, що відродження вже відбувається. Кожен акт віри кожної окремої людини Божої гримить, немов дзвін, а віра, подібна до віри Йова, відгукується луною в усьому всесвіті.
«Наше земне життя – битва. У всесвіті сталося щось жахливе, і ми, зі своїми ідеалами і вірою, повинні це виправити». Уїльям Джеймс. Воля вірувати
[1] Джон Маккварі, обговорюючи долю людства в книзі The Humility of God, каже: «Щоб вчення про первородний гріх не стало всепоглинаючим, слід протиставити йому вчення про первородну праведність. Старозавітне оповідання цілком переконливо показує, що праведність була раніше гріха».
