У нашому суспільстві прийнято говорити про любов як про якесь особливе почуття, яке несподівано охоплює нас, над яким ми не владні і яке можемо контролювати лише частково. Таке почуття неможливо викликати натисненням якоїсь кнопки чи усвідомленим зусиллям волі. Ми не можемо прийняти рішення закохатися в кого б то не було.
Проте Біблія говорить про любов зовсім інакше. Поняття любові частіше передається в Писанні дієслівними формами, ніж іменником. Любов – це обов’язок, це дія, яку ми зобов’язані здійснювати. Бог повеліває любити своїх ближніх, чоловіка (жінку) і навіть ворогів. Одна справа говорити про почуття любові і доброзичливості стосовно своїх ворогів, і зовсім інша – діяти відносно них з любов’ю.
Поняття любові в Біблії передається декількома словами. У Старому Завіті для вираження поняття любов використовувалося в основному староєврейське слово aheb. У Новому Завіті найчастіше використовуються два грецькі слова, що означають любов. Це phіleo і agape. Від слова phіleo пішла назва міста Філадельфія, яка означає “місто братерської любові”. Це грецьке слово, що виражає почуття дружньої прихильності. Інше грецьке слово, eros, що не використовується в Біблії, більшою мірою відноситься до чуттєвої, тілесної любові. Це така любов, яку ми часто пов’язуємо з романтичними переживаннями. Ці два види любові знайомі усім людям і, як правило, мотивовані егоїстичними спрямуваннями, бажанням принести собі задоволення і відчути себе в безпеці.
У Новому Завіті, проте, описується ще один вид любові. Любов agape не схожа на інші людські прихильності. Відмітною характеристикою цього виду любові є повна відсутність егоїстичних мотивів. Така любов виходить із серця, повного турботи про людей і бажання послужити їм. Апостол Павло в тринадцятому розділі Першого послання до Коринтян перераховує характеристики цього виду любові.
Любов “агапі” терпляча і добра. Вона не хвалиться і не заздрить. Вона не гордиться, не спричиняє зла, не шукає свого і не гнівається. Вона легко прощає, прагне до добра і істини. Вона захищає, вірить, сподівається і все долає. Вона ніколи не припиниться.
Біблійна любов, таким чином, більше, ніж просто почуття. Вона діяльна. Християни покликані не лише розвивати в собі почуття любові до своїх ближніх. У багатьох випадках це не в їх владі. Проте ми можемо контролювати свої реакції і дії по відношенню до іншої людини. Християнин має любити і відбивати, як у дзеркалі, самовіддану Божу любов.
Таким чином, любов “агапі”, любов до ближнього, є головний плід Святого Духа. Як писав Павло: “Нині ж перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов” (1Кор. 13:13).
Оскільки любов “агапі” відбиває, як у дзеркалі, суть Божої любові до нас, її можна назвати ідеальною любов’ю, яка назавжди збереже вірність своєму обранцеві. Така любов характеризується відданістю, заснованою на довірі. Така любов вірна і незмінна.
Висновки:
- Біблійна любов діяльна.
- Біблійна любов – це обов’язок, який ми зобов’язані виконувати відповідно до заповіді Божої.
- З усіх грецьких слів, що виражають поняття любові, слід зазначити три найважливіші слова:
- phіleo = братерська прихильність;
- eros = чуттєва чи романтична любов;
- agape = благочестива чи духовна любов.
- Любов “агапі” відбиває незмінну любов Бога та завжди спрямована на інших.
За матеріалами сайту http://www.yess.kiev.ua
Що означає, що Бог є любов?
Спочатку нам слід розглянути, як Боже Слово – Біблія – описує «любов», і тоді ми зможемо побачити, яким чином любов відноситься до Бога. «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає» (Коринтян 13:4-8).
Це – Божественний опис любові. Це те, на що схожа Його любов і до чого мають прагнути всі християни. Найбільше вираження Божої любові відкривається нам у Євангелії від Івана 3:16, а також у Посланні до Римлян 5:8. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками». Із цих уривків ми бачимо, що Бог понад усе бажає взяти нас у Свою вічну оселю, Небеса. Він зробив це можливим, заплативши за наші гріхи. Він любить нас, бо це є рішенням Його волі: «Повернулося у Мені серце Моє, запалала вся жалість Моя!» (Осії 11:8). Любов прощає: «Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» (1Ін. 1:9).
Любов (Бог) не нав’язується нікому. Ті, що приходять до Нього, роблять це у відповідь на Його любов. Любов (Бог) проявляє доброту до всіх. Любов (Ісус) творила добро всім без винятків. Любов (Ісус) не прагнула того, що мали інші, ведучи скромне життя без жодних нарікань. Любов (Ісус) не вихвалялась тим, Ким Вона була в плоті, хоча могла підкорити Собі всіх, хто зустрічався на Її шляху. Любов (Бог) не потребує покори. Бог не потребував покори від Свого Сина, а, швидше, Ісус свідомо корився Своєму Небесному Отцеві. «Та щоб світ знав, що Я люблю Отця і, як заповів Мені Отець, так і творю» (Ін. 14:31). Любов (Ісус) завжди прагне бачити інтереси інших.
Цей короткий опис любові веде до самовідданого життя, на відміну від егоїстичного існування грішної людини. І що вражає найбільше – це те, що за допомогою сили Святого Духа Бог дає тим, хто приймає Його Сина Ісуса як свого особистого Спасителя, здатність любити, як і Він (див. Ін. 1:12; 1Ін. 3:1,23,24). Який виклик і яка перевага!
За матеріалами сайту https://www.gotquestions.org
