Місія

Уявіть собі – сьогодні ви приступаєте до абсолютно нової роботи. Як неприємно стискується шлунок. Чи вийде в мене? А якщо я допущу якийсь промах? Чи схвалить мене начальник? Ви поглядаєте на інших – ті також жмуряться від яскравого сонця, переминаються з ноги на ногу, нервово креслять передом сандалі візерунки на піску. Сімдесят чоловік Він викликав для особливої розмови.

Ісус виголошує перед ними велику промову. Він стривожений, і в словах Його теж чується занепокоєння: «Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки. Не носіть ні калитки, ні торби, ні сандаль, і не вітайте в дорозі нікого» (Лк. 10:3,4). Ось Його промова підходить до завершення, і голос злітає вгору, наповнюється звучністю, упевненістю: «Хто приймає Мого посланця, той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене!» (Ів. 13:20). Що ж це означає? Група учнів розходиться, і ви серед них – подавивши свою невпевненість, удвох з призначеним вам напарником вирушаєте виконувати свою місію.

Через декілька днів ви повертаєтеся до Ісуса, але за цей час усе змінилося. Зникла суворість, уляглася тривога. Він з посмішкою вислуховує ваш звіт, просить розповідати детальніше, Він не може насититися оповіданнями про зцілення і вигнання бісів, про спасіння і преображення людських життів. Він послав вас з небезпечним дорученням у гірську країну, і це спрацювало. Ісус святкує перемогу – вашу перемогу. Поки ви сидите поруч з Ним, вам здається, що дійсно здатні на усе, – ви можете наступати на змій і скорпіонів – та що там!

Він перебиває вас на півслові і піднімає руку, вимагаючи уваги. Він не може більше стримуватися. Уперше ви бачите Його так схвильованим. «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка» (Лк. 10:18), – проголошує Він. Ви не розумієте, що Він хоче цим сказати, але вам передається Його ентузіазм. Так, сталося щось чудове, небувале. Нахилившись до вас, Він говорить неголосно і довірчо: «Багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви та й не бачили, і почути, що чуєте ви і не чули!» (Лк. 10:24).

Останнє випробування

Минуло приблизно півроку. І ось ви вечеряєте в числі Дванадцяти в маленькій кімнаті в Єрусалимі. Дивна, напружена атмосфера, голова трохи кружиться від великої кількості їжі і вина. Занадто швидко усе відбувається, важко зрозуміти, охопити. Тільки цього тижня Ісус допустив, нарешті, публічну урочистість, в’їхав у місто майже в тріумфальній процесії. Здавалося, от-от збудуться усі мрії. Але сьогодні в повітрі висить якась загроза.

Спочатку обмивання ніг, що так збентежило Петра. І тепер, коли Ісус говорить з учнями, Його настрій раз у раз змінюється. То Він згадує минуле, підбадьорює Своїх друзів, а в наступну хвилину їм же докоряє за лінощі і брак віри. Він увесь час натякає на прийдешню зраду. Дехто з присутніх взагалі не розуміє, про що йде мова. Незважаючи на усі ваші протести, Він повторює знову і знову: скоро Він піде. На Його місце прийде інший, Він називає його Утішителем.

Якийсь рух промайнув по світлиці, немов вітер зашелестів травою. Весь цей час ви чекали, коли ж Ісус стане на чолі Свого Царства, але сьогодні Він говорить щось, що повністю змінює ситуацію для усіх Дванадцяти. Оглянувши присутніх за столом, Він оголошує: «Я доручаю вам Царство, як Отець доручив його Мені».

Відхід

Так, ви усі підвели Його – усі, навіть Петро, що присягався Йому у вірності за декілька годин до свого зречення. «Я світ переміг!» – сказав Ісус у ту ніч у верхній світлиці, але ви ніяк не могли зв’язати Його слова з тим, що сталося далі. Не минуло і двадцяти чотирьох годин, і ви побачили Його голе тіло, прибите до хреста, виснажене тіло, що блищало від поту при світлі факелів. Так це – Спаситель народу, Цар Царів? Чи можна повірити в таке?

Була п’ятниця.

У суботу маленьку общину тих, хто тужив за Ним, потрясли безглузді, дикі чутки. А ще через день або два ви на власні очі побачили Його. Так, це істина! Ви торкалися Його своїми руками. Ісус зробив небувале: Він добровільно пішов на смерть – і повернувся. Більше ви ніколи, ніколи не засумніваєтеся в Ньому.

Впродовж сорока днів Ісус з’являвся, кому хотів, і зникав. Коли Він приходив, ви жадібно слухали Його розповідь про усе, що з Ним сталося. Коли Він йшов, ви починали знову мріяти про царство, про Єрусалим, вільний від римлян.

Друзі давно вже сміялися над вами, над вашою одержимістю пророком з простолюдинів. Тепер вони побачать. Більше ніхто не посміє зневажати вас, більше ніхто не посміє зневажати Ізраїль. Звичайно, верховна влада дістанеться Петру, Якову та Івану, але державі знадобиться багато керівників, а ви, як-не-як, три роки були серед Його послідовників. Месія, істинний Месія Ізраїлю прийняв вас у коло найближчих учнів.

Сорок днів не згасав цей захват. Кожна поява Ісуса була черговим дивом. Але от, нарешті, хтось зважився поставити Йому питання, що цікавило усіх вас: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» (Дії 1:6) Затамувавши подих, ви усі чекали відповіді – заклику до зброї, плану битви. Адже римляни не підуть без боротьби.

Але як Він відповів на це? Він немов би не зрозумів питання, відкинув його, заговорив не про Ізраїль, а про сусідні країни, про далекі місця. Він сказав, що пошле вас туди свідчити про Нього, а поки що ви повинні повернутися в Єрусалим і чекати Святого Духа.

І тут сталося щось вражаюче. Ви стояли і слухали Його, як раптом Його тіло відірвалося від землі. На мить Він повис у повітрі, а потім хмара приховала Його від ваших очей. Більше ви ніколи не бачили Ісуса.

Три епізоди

Три епізоди – місія Сімдесяти, Таємна Вечеря і Вознесіння – знову і знову відкривають нам, навіщо Ісус прийшов на землю і чому покинув її. Він прийшов встановити Божу справедливість і явити нам Отчий лик, але також для того, щоб створити Церкву – житло Духа Божого.

Ось чому Ісус так тріумфував, слухаючи звіт сімдесяти учнів. «Хто слухає вас – Мене слухає», – сказав Він для них, і Його план спрацював. Сімдесят учнів, сімдесят найзвичайніших людей продовжили Його місію, Його життя.

Куштуючи останню трапезу разом з апостолами, Ісус покладає на них ту ж місію, але в більшому об’ємі. Вони – найближчі Його друзі, і тепер повинні стати Його наступниками. Як вони поспішають завірити Його у своїй відданості, і як скоро відречуться від Нього! Та все ж: «Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!», – каже Він, знаючи, поки що вони не можуть зрозуміти. Ця маленька група понесе Його звістку в Єрусалим, в Юдею і Самарію, в усі кінці землі, де Він не встиг побувати.

У момент Вознесіння тіло Ісуса відривається від землі на очах у здивованих учнів. Скоро, дуже скоро – у П’ятидесятницю – Дух Божий увійде до інших тіл, в їх тіла.

Попередній запис

Ще не бачимо

Апостол Павло, Валантен де Булонь У Новому Заповіті відбувається явна зміна інтонації – приблизно на рівні ... Читати далі

Наступний запис

Зміна стосунків

Документальний серіал на Пі-Бі-Ес з історії релігії. Ще один грандіозний проект. «Досліджуємо образ божества упродовж віків» – щось у цьому ... Читати далі