Страждання

Пророк Єремія, Юліус фон Каролсфельд

Хоча Бог не ухилявся від питань пророків, Його відповіді не задовольняли Ізраїль. Від того, що ти дізнаєшся причину катастрофи, біль і відчуття залишення не зм’якшаться. Раціональні аргументи «на захист» Бога зовсім не головна складова Його відповіді. Пророків по-справжньому цікавила не логіка того, що відбувається, а Божі почуття. Що відчуває Бог? Щоб зрозуміти Його переживання, потрібно знову згадати антропоморфний образ, до якого постійно прибігають пророки: Бог-Отець і Він же – коханий.

Придивіться до поведінки людей, які нещодавно вперше стали батьками. Схоже, вони здатні говорити тільки про своє дитятко. Вони розчулюються і воркують над ним, це зморщене, лисе немовля – найпрекрасніша дитина на землі. Вони витрачають сотні доларів на купівлю відеокамери, щоб зафіксувати перший лепет, перші незграбні кроки, хоча ці навички свого часу опанували п’ять мільярдів людей, які нині живуть на планеті. Дивна, безглузда поведінка – так виражається батьківська гордість, щастя унікальних людських стосунків.

Бог обрав Ізраїль, шукаючи саме таких стосунків, Він мріяв про те, чого бажає кожен батько: про щасливий будинок, повний дітей, що з любов’ю приймають батьківську любов. Божий голос дзвенить гордістю, коли Він згадує про минулі дні: «Чи Єфрем не Мій син дорогий, чи не люба дитина Моя?» (Єр. 31:20) Але радість згасає, коли Бог несподівано з позиції батька переходить на точку зору закоханого, знехтуваного, ображеного закоханого. «Що маю вчинити Я?» – сумно, гнівно, грізно запитує Він.

«Я їх нагодував, а вони чужоложать і натовпом ходять до дому блудниці, волочаться, мов жеребці відгодовані: кожен ірже до жони свого ближнього… Чи ж оцього Я не покараю?» (Єр. 5:7-9)

Перечитуючи пророків, я інший раз уявляв собі Бога на кушетці в психоаналітика. Лікар каже: «Розкажіть мені про свої почуття», і Бога немов прориває: «Я скажу вам, що відчуваю! Я відчуваю себе зрадженим батьком. Я знайшов у канаві дівчинку-немовля, ледве живу, приніс додому і удочерив її, Я умив її, Я годував її, платив за її навчання. Я балував її, наряджав, прикрашав коштовностями, але одного разу вона втекла з дому. До Мене доходять чутки про її безпутне життя. Вона проклинає Моє ім’я всякий раз, коли згадує про Мене.

Я скажу вам, що відчуваю! Я відчуваю себе зрадженим чоловіком. Коли зустрів Свою кохану, вона була худою, втомленою, змученою, а Я привів її додому, і її краса розцвіла знову. Вона була Мені так дорога, вона здавалася Мені найпрекраснішою жінкою на світі, Я обсипав її дарами і знаками любові, але вона залишила Мене, вона зраджувала Мені і з друзями, і з ворогами – їй все одно, з ким. Вона виходить на дорогу, стає під деревом, вона гірша за блудницю – сама платить чоловікам, щоб вони зійшлися з нею. Я зраджений, покинутий, знеславлений!»

Бог не приховує гіркоти. Він прибігає до виразів, що шокують нас, порівнюючи Ізраїль з «пустотливою верблюдкою, що крутить дороги свої» (див. Єр. 2:23), з дикою ослицею, що «до пустині привикла, що вітер втягає в жаданні своєї душі, хто заверне її в час її похотливости?» (Єр. 2:24)

Але слів недостатньо, щоб передати Божі почуття, і Він доручає славному пророкові Осії перетворити своє життя на притчу. Осія одружується на Ґомері, жінці, чия репутація була безнадійно згублена. Його шлюб дуже нагадував мильну оперу: Ґомер раз у раз йшла з дому, знаходила собі іншого чоловіка, а потім, не ужившись з ним, поверталася. Бог кожного разу, всупереч усім правилам і здоровому глузду наказував Осії простити і прийняти дружину.

Бог використовував нещастя Осії, щоб показати Ізраїлю, як зранене Його серце. Перший порив любові до Ізраїлю Бог порівнював з виноградною лозою, набутою в пустелі, але Ізраїль знову і знову обманював Божу довіру, і на долю Господа припала нестерпна ганьба зрадженого закоханого. Бог готовий вдатися до жалості до Самого Себе: «І Я буду, як міль, для Єфрема, і мов та гнилизна для дому Юди» (Ос. 5:12).

Образ «знехтуваного закоханого» пояснює нам, чому в розмовах, звернених до пророків, у Бога будь-якої хвилини «змінюється настрій». Щойно Він погрожував стерти з лиця землі Ізраїль – і ось Він вже плаче і простягає обійми, – ні, Він вже знову прорікає суворий вирок. Ці зміни здаються раптовими та ірраціональними, але вони знайомі будь-якій людині, що зазнала крах любові.

Слова, схожі на промови пророків, доносяться до нас через тонку стіну, де сваряться давні коханці. Моя сусідка два роки прожила в такому конфлікті. У листопаді вона збиралася убити невірного чоловіка, у січні простила його і покликала назад, у квітні подала на розлучення, у серпні відмовилася від прохання про розлучення і знову просила чоловіка повернутися. Їй знадобилося два роки, щоб усвідомити жахливу істину: її любов загинула назавжди, безповоротно.

Саме цей цикл гніву, скорботи, прощення, ревнощів, любові і болю знову і знову проходить наш Господь. Пророки показують, як Він шукає слова, будь-які слова, здатні досягти слуху Його народу. Моя сусідка кидала слухавку, коли телефонував чоловік, що її образив, – так і Господь заявляє раптом пророкам, що більше не стане прислухатися до молитов Ізраїлю. Моя сусідка потім лагідніла, і Бог лагідніє і просить Свій народ почати усе спочатку. Інший раз Його любов і гнів стикаються, б’ються один з одним, але потім, вичерпавши усі альтернативи, Бог як би здається: що ж ще Йому робити з гріхами народу?

* * *

Ричард описував мені жорстоке розчарування, яке відчував, коли Бог «підвів його» – він відчував те ж саме, коли наречена несподівано залишила його. Але пророки, особливо Осія, намагаються повідомити нам іншу звістку: це не Бог зрадив нас, а ми – Бога. Ізраїль блудив, а не Господь Ізраїлю. Пророки Ізраїлю голосно виражали розчарування в Богу, звинувачували Його в бездіяльності, браку інтересу до земних справ, у мовчанні, але коли Бог заговорив, Він вилив Свої почуття, що копичилися віками, – це Він, а не Ізраїль був постраждалою стороною.

«Що маю вчинити Я?» – запитує Бог Єремію. Всемогутній Бог надав людині свободу. «І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого, а народ Мій не знає Господнього права!…» (Єр. 8:7). Люди не схожі на усе інше творіння, Бог не може управляти ними – але не може і кинути їх. Він не може просто забути про людство.

Попередній запис

День Господній

Плач Єремії, Гюстав Доре Бог відповідав пророкам, Він відстоював Свій спосіб управляти світом. Він гнівався, бушував, ... Читати далі

Наступний запис

Це було б занадто добре

Одного разу, коли великий шотландський проповідник і письменник Джордж Макдональд розмовляв зі своїм сином, і мова зайшла про влаштування небес ... Читати далі