На всіх нас чекає зустріч, найважливіша, – на Останньому Суді, коли усі люди без виключення будуть судимі Праведним Суддею.
Але хіба це справедливо, особливо стосовно тих, хто у своєму земному житті про Христа навіть не чув, а якщо і чув, то не визнавав Його Богом?
Не людина дає буття світу, а Господь. Бог – Автор законів для всього створеного Ним світу. І людині Він дає Свої закони, наслідуючи які люди можуть зберігати зв’язок з Творцем у будь-яких умовах життя. Преподобний Максим Сповідник підкреслює, що будь-який Божий закон – природний, писаний або благодатний – є в людей завдяки Христу. Адже саме Він – наш Творець, Законодавець і той, Хто милує.
Таким чином, для людини альтернативним є вибір не одного з Божих законів, а чи наслідувати хоч би один з них, чи жити за «своїми правилами». Оскільки Джерелом усіх цих законів є Бог, то і судитися кожна людина буде за Його законом, а не за своїми надуманими уявленнями. Саме Христос з усіх людей, що колись жили на землі, прийме тільки тих, хто жив за голосом совісті або за Декалогом, або за євангельськими заповідями.
Мільярди людей народжувалися і жили на землі в різний час і в різних умовах! В одних усе було в достатку, інші животіли в убогості. Одні вірили в Бога, покірливо переносили тяготи життя і гоніння заради Нього, інші залишалися байдужими до віри, жили за принципом «бери від життя усе» або опиралися Христу, вважаючи себе атеїстами. Хтось навіть не чув Імені Божого, а усе життя поклонявся ідолам за прикладом предків. І уся ця величезна кількість таких різних людей буде судима на Суді Христовому за одним критерієм.
Цей критерій назвав Сам Господь, Який приніс у наш світ Світло і сказав, що «кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:20-21). Святитель Ігнатій (Брянчанінов) пояснює, що порочні люди відкидають Христа, бо Він повеліває залишити улюблений ними гріх, і, навпаки, доброчесні люди притягуються до Христа, бо в Ньому перебувають повнота і досконалість будь-якої чесноти.
Так буде і на Страшному Суді. Коли Христос відкриється кожному, людина, залежно від того, як вона жила, або піде до Христа, або побіжить від Нього. Християнин, який був грішником і любив гріх, побіжить від Христа реального, а не від вигаданого ним образу. Якщо ж людина не знала Христа у своєму земному житті, але жила за природним законом: прагнула до добра, обирала правду, намагалася чинити по совісті, – то побачить у Господові повну реалізацію цього добра і піде до Христа як до Тієї Істини, до Якої прагнула в житті. У Христі старозавітний праведник упізнає свого Законодавця і зрадіє утіленому Богові, Якому служив усе життя.
А якщо людина не дотримувала жодних законів, не знала ні писаного, ні Євангельського закону, жила всупереч єству, тобто свідомо і невпинно зневажала совість, якщо «вищим законом» для неї були тільки її власні бажання і амбіції? Адже людина, як пише апостол Павло, може навіть спалити свою совість. Така людина буде судима за своєю занапащеною совістю, по тому, що вона з нею зробила. Адже не народилася ж вона з такою совістю, а своїми вчинками привела її в розорений стан.
Людина може народитися з важкою спадковістю. Але і в цьому випадку вона може посилити гріх, до якого відчуває потяг, а може протистояти йому. У подібних ситуаціях Господь дивиться на наміри людини: чи боролася вона проти своєї пристрасті чи виправдовувала себе і добровільно посилювала свій гріх. Якщо людина намагалася робити хоч би щонайменші кроки до виправлення, вони будуть оцінені Богом набагато вище, ніж досягнення людини, не обтяженої цією пристрастю. Кожна людина, навіть з важкою спадковістю, вільна в плані спасіння. Вона вільна вибирати шлях до світла або в пітьму кожним своїм вчинком, день за днем формуючи свою долю у вічності.
Страшний суд буде праведним, і ніхто не заперечить проти того, як судитиме Христос, адже «Він все знає і все бачить. Усе, від найбільшого до найдрібнішого в нашому людському житті… Йому відомо до останніх тонкощів», – писав преподобний Юстин (Попович).
Автор: Митрополит Климент
