Чому світ недолюблює, а то і відверто не любить віруючих людей? Бо їхні слова не відповідають їхнім вчинкам? – Таких більше зневажають, ніж не люблять. Що поводяться досить незвично, навіть ексцентрично? – До таких ставляться з осторогою, навіть зі страхом, проте це навряд чи викликає ворожість. Скоріше, віруючих не люблять за те, що вони говорять правду про людську сутність, і ця правда багатьом дуже не вподоби.
Так, наприклад, світські люди, а деколи заразом з ними і віруючі (чи «віруючі»?) часто виправдовують свої вчинки такою фразою: «Не ми такі, а життя таке». Фразою, яка для когось на першій погляд може претендувати на філософський сенс. Але тільки на першій погляд, адже не все, що виглядає мудрим, є дійсно таким – за аналогією: «І нерозумний, коли мовчить, може здатися мудрим, і хто закриває вуста свої – розсудливим» (Пр. 17:28).
Але сенсу в цій доволі поширеній фразі якраз не дуже багато, адже саме своїми вчинками люди формують своє життя і пожинають відповідні наслідки: «Що посіє людина, те й пожне. Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:7,8). А от з цим твердженням погоджується набагато менше людей, ніж із попереднім, бо воно виносить на світло неприємну для людей правду. Проте це ще не все, що каже Біблія стосовно наших вчинків і що ретранслюють світу вірні.
«По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків? Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити» (Мф. 7:16-18), – а от ці Христові слова дійсно мало кому сподобаються. Бо для Спасителя важливе не те, що саме ми робимо, а ті плоди, які приносить наша діяльність, тобто кінцевий результат. Здавалося, у світі теж цінується кінцевий результат, проте не завжди, навіть далеко не завжди. Як це може не виглядати парадоксально, у світі багато що робиться заради самої роботи, чи навіть, щоб створити враження кипучої діяльності, що є відвертою брехнею, яка, як відомо, «є гріх» (1Ін. 5:17) і є неприпустимою для віруючих.
Сам же результат багато в чому не залежить від нас, як би нам не хотілося цього визнавати. Це у свою чергу змушує нас покладатись на Бога, що багатьом людям не до вподоби, наскільки б віруючими вони себе не вважали. Звичайно, багато хто обуриться на ці слова, проте треба бути чесними, принаймні із самими собою – переважна більшість не схильна довіряти Богові. Причин такої недовіри може бути багато, але найчастіше – це бажання почувати себе самостійною, цілком незалежною особою. Одним словом, бути «як боги» (Бут. 3:5). Взагалі, навчитися довіряти Богові – непросте завдання, і якби не Божа допомога в цьому (що часто набуває вигляду усіляких негараздів і поневірянь), мало б знайшлося людей, які б опанували цей навик. Якщо б взагалі такі знайшлися.
Але як би ж вся справа була в результаті! Для Бога найбільш важлива мотивація, тобто те, що спонукає нас робити те чи інше, або ж навпаки, не робити. Найкраще цей принцип сформулював апостол Павло: «Якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи» (1Кор. 13:3). Отже, найголовніше, це – любов, без якої все, що ми робимо в кінцевому підсумку не матимете жодної користі: «Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мр. 8:36,37). А от тепер скажіть, багато кому таке сподобається?
Хоча є ще одна причина, через яку світ ще дужче не любить віруючих – все написане є істиною, і світ це пречудово знає: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас…» (Ін. 15:20).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Чому світ не любить віруючих?
Ваш коментар:
