У 1-му Посланні до Коринф’ян 6:16,17 Павло так характеризує не лише стосунки Бога зі Своїм народом у цілому, але також і стосунки, які Бог бажає мати з кожним окремим віруючим: “Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею? Бо сказано: “Обидва будуть одна плоть”. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом“.
Як це властиво авторам Писання, Павло максимально відвертий. Він говорить про сексуальний союз між чоловіком і жінкою. Він говорить, що чоловік, який вступив у статевий зв’язок з блудницею, стає одним тілом з нею. Потім він продовжує, кажучи, що віруючий може мати подібного роду союз з Богом, в якому він стає одним духом з Богом. Таким чином, стосунки, в які Бог закликає вступити з Ним кожного віруючого, – це в духовному плані точна відповідність сексуальному союзу, який фізично може мати чоловік з жінкою.
У попередньому розділі ми вже розглядали істотну різницю між шлюбним союзом, чистим і святим, і позашлюбними стосунками, які грішні. Різниця в тому, що шлюбному союзу передує взаємне присвячення обох сторін, чоловіка і жінки, у стосунках завіту. У блудних стосунках, з другого боку, чоловік і жінка намагаються досягти сексуального задоволення один від одного, не погоджуючись вступити в присвячення завіту один одному.
Слова, сказані Павлом у 1-му Посланні до Коринф’ян 6:16, 17, підтверджують, що цей принцип також дійсний у стосунках Бога з віруючими. Бог бажає духовного союзу з кожним віруючим. У той же час очевидно, що Бог ніколи не порушує Своїх власних законів. Він ніколи не стане учасником духовних “позашлюбних стосунків”. Щоб мати з Богом такого роду союз, необхідно спочатку здійснити завіт присвячення себе Богові. Поки віруючий не готовий зробити повного, остаточного присвячення Богові, що вимагається завітом, він ніколи не зможе мати повного духовного союзу з Богом, який є метою спокутування.
Раніше, розглядаючи Псалом 49:5, ми бачили, як Бог визначає Своїх “святих”. Вони ті, “хто розсік завіт з Ним на основі жертви”. Сенс такий же, як і у 1-му Коринф’ян 6:16,17. Всякий шлях, що виключає завіт присвячення, не є шляхом вступу в союз з Богом, який священний. Без цього присвячення людина ніколи не може дійсно бути “святою”. Вона ніколи не може бути по-справжньому з’єднана з Богом.
Цим пояснюється жалюгідний стан багатьох людей у наших церквах сьогодні. Вони жадають стосунків з Богом. Вони можуть навіть пред’являти права на ці стосунки. Проте їх бажання нездійсненне; їх вимога не виправдана. Причина: вони ніколи не робили серйозного, повного особистого присвячення Богові, що є єдиною основою, на якій Бог приймає їх у стосунки, які так для них бажані.
Ці люди дійсно могли “прийняти рішення” під час євангелізаційних заходів. Чи вони можуть виходити в церкві вперед і потискувати пасторові руку. Вони можуть пройти через різні релігійні ритуали, такі як хрещення чи конфірмація. Але всі ці дії і багато інших, занадто численні для їх перерахування, усі даремні, якщо вони не приводять людей у життєво важливі, освячені стосунки з Богом у завіті. Бог не присвячує Себе необізнаним. Якщо немає цього присвячення, тоді не може бути істинної близькості з Богом.
Мета життя – пізнання Бога
Проте, для тих, хто готовий вступити в цей завіт присвячення Богові, винагорода дуже велика. Це прекрасно виражено в словах Ісуса, звернених до Отця в Євангелії від Іоанна 17:3: “Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа“.
Я одного дня чув цей же вірш, перефразований таким чином: “Це ж є мета вічного життя, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога”.
Це дійсно кінцева мета всього життя – пізнати єдиного істинного Бога. У результаті цього пізнання приходить вічне життя – божественне життя, життя Самого Бога, розділене з віруючими.
Проте пізнання такого роду не лише інтелектуальне. Воно не просто теологія чи доктрина. Це не знання про Бога. Це насправді знання Самого Бога, знання Його безпосередньо і особисто, знання Його як особи. Це взаємини особи з особою. Це духовний союз.
Пізнання Бога таким чином у точності відповідає в духовному плані тому, як чоловік приходить до пізнання жінки, як своєї дружини, і тому, як жінка приходить до пізнання свого чоловіка. Використання в Писанні одного і того ж слова для опису кожного роду стосунків не випадкове. Воно виявляє схожість, що існує між цими двома видами стосунків. У житті чоловік і жінка ніколи не зможуть істинно пізнати один одного, поки вони не зроблять необмежене присвячення один одному в завіті. У духовному житті віруючий ніколи дійсно не пізнає Бога, поки він не зробить необмежене присвячення Богові в завіті. Цей же самий принцип застосовний у кожному випадку: без завіту не може бути союзу, без присвячення не може бути завіту.
Чи здається вам таке присвячення занадто сильним для вас? Занадто інтимним? Занадто абсолютним? Кінець кінцем кожен з нас має прийняти своє власне рішення. Що стосується мене, я не зацікавлений у замаскованій релігійній підробці реальних, справжніх речей. Більше того, я повторю слова Давидові з Псалму 62:2: “Боже, Боже мій, до Тебе з ранку лину я, жадає Тебе душа моя, за Тобою знемагає плоть моя в землі пустельній, непрохідній і безводній“.
Для істинно прагнучої душі може бути тільки одне джерело повного задоволення – це Сам Бог. Зупинитися, не досягнувши справжнього союзу з Ним, – це втратити справжню мету життя. Це означає залишитися назавжди жалюгідним, назавжди нереалізованим.
У Книзі Ісаї 1:22 Бог каже бунтівному, відпалому Ізраїлю: “Срібло твоє стало окалиною, вино твоє зіпсоване водою“.
Це ж можна було б сказати багатьом церквам сьогодні. Усе втратило свою чистоту, свій істинний характер. Нам пропонували приймати щось фальшиве, нечисте, те, що є підробкою.
Якби хтось запропонував мені вино розбавити водою, я б відповів: “Навіщо утрудняти себе, залиште його таким, як воно є”. Але сьогодні в церкві і в суспільстві ми все “розбавляємо водою”. Ми змішуємо все з водою, ми занижуємо стандарти. Наше срібло не має більше своєї істинної цінності, наше вино не має більше свого істинного смаку.
У такому духовному кліматі людині потрібний дуже сильний характер, щоб не зупинитися на меншому і досягти найкращого, що пропонує Бог. Така людина має бути готова сказати: “Інші можуть чинити так, як їм подобається. Я чинитиму по Божій волі. Я дійсно хочу стосунків з Богом. Я хочу шлюбу, який діє; дім, який прославляє Бога; дітей, які ростуть безтурботно і щасливо. Так, я хочу цього – і я готовий платити ціну!”
Бог визначив ціну абсолютно ясно: це укладання завіту у вертикальному плані – із Самим Богом, у горизонтальному плані – з нашою “половинкою”.
КІНЕЦЬ
