Шлюбний завіт освячений не лише у своїх правах. Він освячений ще і тому, що втілює собою особливі стосунки, які мають величезне духовне значення. Першими і найважливішими з них є стосунки, які Бог бажає мати зі Своїм народом.
Бог, чоловік Свого народу
У різних уривках Старого Завіту Бог порівнює Свої стосунки з Ізраїлем із стосунками чоловіка і дружини. Він убачає зв’язок між цими стосунками і завітом, укладеним Ним з Ізраїлем на горі Синай після того, як Він вивів їх з Єгипту. Так і стосунки Бога з Ізраїлем, подібно до людських стосунків чоловіка з жінкою, ґрунтуються на завіті, в який Він вступив, зробивши ізраїльтян Своїм народом. Це ясно висловлено в Книзі Єремії 31:31,32: “Ось настають дні, – говорить Господь, – коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт, не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми у той день, коли узяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської; той завіт Мій вони порушили, хоч Я залишався у союзі з ними (в англ.: “хоча Я був чоловіком для них”), – говорить Господь“.
Бог каже тут, що коли Він викликав Ізраїль з Єгипту і уклав завіт з ним, то, тим самим, Він вступив у стосунки з ізраїльтянами як чоловік. Проте, через віроломність і ідолопоклонство Ізраїль порушив свій завіт і втратив своє право на ці стосунки з Богом як з чоловіком. Проте, замість того щоб остаточно відкинути Ізраїль за його віроломність, Бог проголошує, що до кінця цього часу Він укладе з ізраїльтянами новий завіт і таким чином знову стане їх чоловіком.
У Книзі Осії 3:1 ми знову зустрічаємо стосунки Бога з Ізраїлем, описані як стосунки чоловіка зі своєю дружиною: “І сказав мені Господь: іди ще, і полюби жінку, яку любить чоловік, але яка перелюбствує, подібно до того, як любить Господь синів Ізраїлевих, а вони звертаються до інших богів і люблять виноградні коржі їх“.
Продовжуючи любити свою дружину Гомерь, незважаючи на її невірність, пророк Осія стає прообразом Божої вічної любові до Ізраїлю, як чоловіка ізраїльтян, яка не уривається навіть через їх наполегливу невірність.
У Книзі Осії, як і в Єремії, є пророча обіцянка, що Бог, кінець кінцем, поверне Ізраїль назад у завіт із Собою і таким чином відновить Свої стосунки з ізраїльтянами як їх чоловік. У Книзі Осії 2:16 Він сказав: “І буде у той день, – говорить Господь, – ти будеш кликати Мене: “чоловіче мій”, і не будеш більше кликати Мене: “Ваале” (Господарю мій)”.
Потім, в Осії 2:18, Він говорить про новий завіт, який Він укладе з ними; і у віршах 19 і 20 Він описує результат цього завіту, як відновлення Його шлюбних стосунків з ними: “І заручу тебе Мені повік, і заручу тебе Мені у правді і суді, у благості й милосерді. І заручу тебе Мені у вірності, і ти пізнаєш Господа“.
Особливий сенс міститься в кінцевій частині 20 вірша: “І ти пізнаєш Господа”. Ми вже знаємо, що в звичайному житті завіт приводить чоловіка і жінку в союз, в якому вони пізнають один одного так, як ніколи не змогли б без цього присвячення. Цей принцип стосується і відновлених стосунків Ізраїлю з Богом. Через присвячення в завіті вони прийдуть до такого “пізнання Господа”, якого вони ніколи не мали раніше.
Тепер ми можемо коротко підсумовувати описані Старим Завітом Божі стосунки з Ізраїлем таким чином. Завіт, укладений Богом з Ізраїлем на горі Синай, розглядається як встановлені шлюбні стосунки між Богом і Ізраїлем, через які Він стає їх чоловіком. Згодом, через невірність і ідолопоклонство, Ізраїль порушив завіт і втратив своє право на ці стосунки. Але Бог не лише не відкинув повністю Ізраїль через це, але і не припинив любити їх. Тому Його остаточним наміром з’явилося встановити новий завіт з ними, через який Він ще раз вступить з ними у стосунки як чоловік. Цей новий завіт, на відміну від першого, буде вічним. Він ніколи не буде порушений. Через нього Ізраїль прийде до повного пізнання Господа, до абсолютно нових, глибоких, близьких переживань, яких вони ніколи досі не мали.
Новий Завіт також розкриває природу і суть цього завіту. Він ґрунтується не на жертві тварин, але на спокутній смерті Ісуса Христа, Божого Сина. У цей завіт вступають усі, хто приймає Ісуса Спасителем і Господом, незалежно від їх раси і походження. Згідно із зразком, вже встановленим у Старому Завіті, цей Новий Завіт у Христі розглядається як вступ віруючих у стосунки з Богом, подібно до шлюбних стосунків між чоловіком і дружиною.
У Посланні до Ефесян 5:25-33 Павло каже, що Христос спокутував і освятив Свою Церкву, щоб представити її перед Собою, як наречена встає перед своїм женихом, “святою і непорочною”. Павло використовує цю істину практичним образом до природних стосунків між чоловіком і дружиною, і завершує сказане: “Тайна ця велика; я говорю щодо Христа i Церкви“.
Іншими словами, стосунки між Христом і Церквою аналогічні стосункам між чоловіком і дружиною.
