Завіт: основа стосунків (закінчення)
В історії шлях, яким людина вступала в завіт з Богом, до Нового Завіту в Ісусі Христі, був дуже незвичайний і, таким чином, дуже небагато людей були знайомі з Ним. Він відсилає нас до Книги Єремії 34:18-20. Це період в історії Ізраїлю, коли люди були відступниками і бунтівниками у своїх стосунках з Богом і зробили щось таке, що Бог заборонив їм робити – вони зробили рабами своїх братів ізраїльтян. Коли Бог через пророка Єремію почав засуджувати їх за це, вони створили видимість покаяння і вступили в завіт, в якому вони погодилися звільнити своїх рабів. Але потім, на додаток до своїх гріхів, вони порушили свій завіт і забрали рабів назад. Зараз у цій історії нас цікавить тільки момент їх вступу в завіт. Це має важливе значення, що виходить далеко за рамки цього конкретного моменту в історії Ізраїлю. Це описано в Книзі Єремії в 34:18-20, де Бог промовляє: “І віддам тих, що переступили завіт Мій і не устояли у словах завіту, який вони уклали перед лицем Моїм, розсікши тельця надвоє і пройшовши між розсіченими частинами його, князів юдейських і князів єрусалимських, євнухів і священиків і увесь народ землі, який проходив між розсіченими частинами тельця, – віддам їх до рук ворогів їхніх“.
Це дає нам важливе доповнення для розуміння процесу укладання завіту. Укладання завіту вимагало не просто жертви, але особливого поводження з цією жертвою. Тварина, яка приносилася в жертву, розсікалася на дві частини, і ці дві частини поміщалися одна проти одної на певній відстані. Потім люди, які вступали в завіт, проходили між цими двома частинами жертви. Це була дія, за допомогою якої вони вступали в завіт.
Божий Завіт з Аврамом
Тримаючи в пам’яті цю процедуру укладання завіту, ми повернемося до книги Буття 15:7-18, де описано, як Господь вступив у завіт з Аврамом (на той час він ще не звався Авраамом): “І сказав йому: Я Господь, Який вивів тебе з Ура халдейського, щоб дати тобі землю цю у володіння. Він сказав: Владико Господи! З чого я довідаюсь, що я буду володіти нею? Господь сказав йому: візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба. Він взяв усіх їх, розсік їх навпіл и поклав одну частину навпроти другої; тільки птахів не розсік. І налетіли на трупи хижі птахи; але Аврам відганяв їх.
Коли заходило сонце, міцний сон напав на Аврама, і ось, напав на нього жах і морок великий. І сказав Господь Авраму: знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років, але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі; після цього вони вийдуть сюди з великим майном, а ти відійдеш до батьків твоїх у мирі і будеш похований у старості добрій; у четвертому роді повернуться вони сюди: тому що міра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася. Коли зайшло сонце і настала темрява, ось, дим, ніби з печі, і полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами. В цей день уклав Господь завіт з Аврамом, сказавши: нащадкам твоїм даю Я землю цю“.
Цим уривком Авраму відкривається дана Господом обіцянка дати йому у володіння землю Ханаан. Аврам відповідає на це питанням: “З чого я довідаюсь..?” У відповідь Господь приступає до укладання завіту з Аврамом. Іншими словами, усі Свої зобов’язання зробити щось Бог підтверджує завітом. Коли Бог вступає в завіт, це найбільше, що Він може Сам зробити. Завіт – це фінал, остаточна дія. І укладаючи завіт з Аврамом, Бог не говорив у майбутньому часі. Він не сказав: “Я дам”, Він сказав: “Я даю”. Завіт закріплює остаточно і назавжди.
Процедура вступу в завіт Господа з Аврамом повністю відповідає описаному в Єремії 34:18-20. Аврам узяв жертовних тварин, убив їх і розділив їх на дві частини. Потім Аврам і Господь належним чином пройшли між частинами жертви. Через цю дивну дію Господь вступив у завіт присвячення з Аврамом.
Тепер дозвольте розглянути деякі деталі цієї угоди. Кожна з них повчальна. Вірш 11 – “І налетіли на трупи хижі птахи; але Аврам відганяв їх“. Ці слова будять у мені дуже яскраві спогади.
Під час Другої світової війни, коли я служив у Британських збройних силах в Єгипті, я один рік пролежав у госпіталі через хворобу в такому стані, коли лікарі нічого не могли вдіяти. У відчаї я звернувся до Біблії, щоб подивитися, що вона говорить про це. Врешті-решт, прочитавши всю Біблію від початку до кінця, я дійшов висновку, що Бог провидів для мене зцілення через смерть Ісуса Христа на хресті, що це було частиною Божого завіту, укладеного зі мною через Христа. Але мені було важко вхопитися за цю істину, оскільки мій розум постійно охоплювали різні види депресій, сумніву і мороку. Коли я лежав там, б’ючись за отримання здоров’я, забезпеченого мені через завіт у Христі, і протистоячи депресіям і сумнівам, я раптом наткнувся на цей уривок з книги Буття 15 і побачив, що це було завданням Аврама відганяти хижих птахів. Бог обрав цих жертовних тварин, але зберегти їх у цілості – було обов’язком Аврама. Більше того, я побачив, що для мене Бог передбачив жертву в Христі; і моїм завданням було уберегти жертву від розтерзання сатанинськими птахами, не дати їм розграбувати і відняти в мене мої переваги в Христі. Так я зрозумів, що це був період, коли я повинен був відганяти геть цих птахів. Не має значення, як довго сумніви, невіра чи страхи атакували б мене, це було моїм привілеєм і відповідальністю зберегти жертовних тварин у цілості. Вони не мають бути спаплюжені сатанинськими хижими птахами, метою яких було відняти мою спадщину і насититися нею.
Потім у вірші 12 сказано: “Коли заходило сонце, міцний сон напав на Аврама, і ось, напав на нього жах і морок великий“.
Це було дуже глибоке духовне переживання, в якому Аврам, будучи зрілим, присвяченим віруючим, проходив через “жах і морок великий”. Чи відповідає це вашій теології? Чи знаєте ви, що багато великих праведників проходять через періоди духовного мороку? Проходити через морок – це необов’язково ознака незрілості чи слабкості, фактично, Бог не може дати незрілим і слабким такого роду переживання. Він знає точно: скільки кожен з нас може винести. Аврам проходив через морок не через те, що він був слабким або недосконалим, але через те, що це було частиною його повного духовного досвіду і переживання. Його морок був попереднім випробуванням, яке його нащадки пережили в Єгипті. Як їх батько, він повинен був розділити з ними це страждання.
У віршах 13-16 Господь пояснює Авраму, як його нащадкам доведеться йти в Єгипет, і як, врешті-решт, Він втрутиться і звільнить їх, і поверне їх назад у землю Ханаан. Потім, у вірші 17, щось нове додалося до переживань Аврама: “Коли зайшло сонце і настала темрява, ось, дим, ніби з печі, і полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами“.
До природної пітьми додався морок від диму, що виходив ніби з печі. Зазвичай у Писанні слово піч або горнило означає страждання. У Ісаї 48:10 Бог говорить Ізраїлю: “Ось, Я розплавив тебе, але не як срібло; випробував тебе у горнилі страждання“.
Іноді це відноситься до всього Божого народу. Якщо ви самі колись перебуватимете в горнилі, пам’ятайте, що це те саме місце, де Бог очищає і випробовує вас. Ваша поведінка в горнилі страждань визначить вашу долю. Ви в горнилі не обов’язково через те, що ви слабкі чи відпали, або зрадили Богові. Ви в горнилі, оскільки тільки воно зробить з вами те, що ніщо інше не може з вами зробити. У Малахії 3:3 Бог застерігає синів Левія – Його священиків – що Він очистить їх і переплавить, як золото і срібло. Дорогоцінні метали не можуть бути очищені без сильного нагріву і розжарювання.
Серед цієї пітьми в яку потрапив Аврам, пітьми природної і надприродної, – “полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами“. Який глибокий сенс міститься в цьому! Полум’я вогню – це прояв Божого Духа – відповідного “сімом світильникам вогняним”, “які є сім духів Божих“, їх бачив Іоанн перед престолом у небесах (Одкр. 4:5). Це було в момент якнайглибшої пітьми – коли Господь в явленні полум’я вогню вступав у завіт з Аврамом. Він пройшов між розсіченими тваринами, тим самим вступаючи в завіт.
Дозвольте мені повернутися знову до моменту мого переживання в госпіталі в Єгипті. Це було під час мороку в моєму власному житті, коли істина цієї події в 15 розділі Буття так ясно відкрилася мені. Я зрозумів, що за часів абсолютної пітьми Дух Святий хоче освітити тільки одне: символ жертви. Бо це все, що нам треба побачити. Жертва – це символ завіту, і завіт – це остаточне, незмінне Боже присвячення.
Ви можете проходити через часи, коли не бачите нічого, окрім факту смерті Ісуса за вас. Це все, що вам необхідно знати. У цьому міститься все. У Посланні до Римлян 8:32 сказано нам: “Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?”
У цей час ви можете всім цим оволодіти. Це завіт, що міститься в жертовній смерті Господа Ісуса Христа.
Саме так Господь і Аврам вступили в завіт. Як я розумію, кожен по черзі пройшов між частинами розсіченої жертви. Чи не дивно, що всемогутній Бог так поступив з людиною? Мій розум приголомшений тим, що Бог, у певному значенні, зійшов з небес, щоб пройти між частинами розсічених тварин і присвятити Себе Авраму. Я уражений, усвідомлюючи той довгий шлях, здійснений Богом лише для того, щоб зробити особисте присвячення Себе людині.
Завіт дійсний тільки через смерть
Але чому обов’язково потрібна жертва? Чому існував тільки один шлях вступу в завіт? Відповідь у тому, що жертва символізує смерть кожної із сторін завіту. Коли кожна сторона проходила між частинами убитої тварини, говорилося, по суті, наступне: “Це моя смерть. Це тварина померла, як мій представник. Вона померла замість мене. Я вступаю в цей завіт через смерть. Зараз, коли я в завіті, я більше не маю права жити для себе”. Цим пояснюється, чому в єврейській і грецькій мовах не робиться відмінність між завітом і заповітом.
Необхідність у смерті, що робить завіт дійсним, підкреслена в Посланні до Євреїв 9:16,17: “Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника, бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий“.
Ці слова неможливо неправильно зрозуміти. Той, хто вступає в завіт, вступає в нього через смерть. І доки особа залишається живою, вона не в завіті. Неможливо бути в завіті і залишатися живим. Смерть жертовної тварини фізична, але вона символізує іншу форму смерті того, хто приніс жертву і пройшов між її частинами. Роблячи так, він відмовляється з цієї миті від усіх прав жити для себе. Коли кожна сторона проходить між частинами жертви, вона, по суті, говорить іншому: “Якщо необхідно, я помру заради тебе. З того часу твої інтереси беруть гору над моїми власними. Якщо я маю щось, чого ти потребуєш, але не можеш мати, тоді мій достаток стає твоїм достатком. Я більш не живу для себе, я живу для тебе”.
З Божого погляду, цей акт укладання завіту не просто ритуал. Це урочисте і священне зобов’язання. Якщо ми прослідкуємо хід подій, що відбулися після укладання завіту між Богом і Аврамом, ми побачимо, що кожна сторона мала вигоду від зобов’язань, даних у завіті.
Кількома роками пізніше, коли Аврам став Авраамом, Бог сказав йому: “Я хочу твого сина Ісаака – твого єдиного сина. Найдорогоцінніше, що в тебе є, не твоє, бо ти і Я в завіті. Це належить Мені”. Зв’язаний вічним зобов’язанням, Авраам не вагався. Він добровільно приніс у жертву Ісаака, і лише в найостаннішій момент Господь безпосередньо втрутився з небес і утримав його від вбивства сина (Буття, 22 розділ).
Проте, це не кінець історії. Бог також присвятив Себе Аврааму. Через дві тисячі років Бог, у свою чергу, виконав Свою частину завіту. У відповідь на нужду Авраама і його нащадків Бог приніс у жертву Свого єдиного Сина. Але цього разу не прийшов порятунок в останню мить. На хресті Ісус віддав Своє життя, як повну ціну порятунку Авраама і його нащадків. Цей крок був наслідком присвячення, який Бог і Авраам уклали один перед одним у ту рокову ніч за дві тисячі років до смерті Христової, коли вони пройшли між двома частинами жертви. Уся наступна історія була визначена як наслідок їх завіту.
Настільки важливе, настільки повне і остаточне те присвячення, яке входило в завіт.
