Багато хто з вірних скаржиться на «мовчання» Бога, на те, що Він не відповідає на молитви, не висловлює Свою волю більш явним чином, ніж це відбувається зазвичай.
Загалом з таким «мовчанням» стикається кожен вірний у своєму житті, до того ж, цілком можливо, не один раз, що, ясна річ, викликає купу різнопланових питань. Проте тут виникає зустрічне запитання: а чи готові люди, що нарікають на Боже мовчання, виконувати Божу волю, якщо вона буде висловлена більш ніж явним чином? Тільки не поспішайте зі ствердною відповіддю, а краще пригадайте діалог, що стався між Христом і багатим юнаком:
– Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?
– Чого ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою.
– Усе це я зберіг від юности моєї.
– Ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною. (Лк. 18:18-22).
От конкретна людина почула волю Божу стосовно себе. При чому безпосередньо з Божих вуст. Але почувши, чи виконала її? – Ні: «Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра» (Мф. 19:22). Не виконав, бо відповідь не задовольнила – земне багатство виявилося ближче до серця, ніж Царство Небесне, життя вічне з Богом.
«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – не знаємо достеменно, чи досягли ми дійсно останніх віків, адже з цими словами Павло звертався до коринфської церкви аж 19 століть тому, але урок з наведеного діалогу можемо отримати хороший: не варто вперто шукати волю Божу для себе, якщо внутрішньо не готовий виконати її. Чи навіть до кінця вислухати, що не менш важливо.
Взагалі в Христовій відповіді шукачу-юнакові проглядається загальний напрямок у виконанні волі Божої, що підійде буквально для кожного з нас: «Заповіді знаєш». Знаємо… от тільки не дуже намагаємось виконувати. Куди легше, як на думку багатьох, шукати волі Божої, ігноруючи Його святі заповіді. Куди там юнаку, що зберіг їх «від юности своєї». Сучасні люди міркують «масштабніше», а насправді – мерзотніше. Але не нам їх судити, тут би самим спромогтися виконувати хоча б у малій мірі згадані Господом заповіді, «бо воля Божа є святість ваша» (1Сол. 4:3).
Звичайно, згадана тут ситуація не є вичерпною відповіддю на численні запитання (нарікання) про Боже мовчання, проте досить часто саме Божа милість є причиною цього мовчання – Господь не хоче накладати на нас тягарі, які ми не готові понести, проте чомусь нести дуже хочемо.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Боже мовчання як Божа милість
Ваш коментар: