23:1-24:9 – Релігійні празники та приписи щодо святині

Так само, як книги Вихід, Числа та Второзаконня, Кодекс Святости перелічує національні свята, які слід відзначати протягом року. Цей календар перегукується з іншими подібними календарями, та він більш за них деталізований і додає декілька свят, а також установлює точні дати святкувань.

На початку глави є коротке посилання на суботу (шабат) (23:3), святковий день, якого дотримувалися щотижня і який не був щорічним святом, коли була вимога відвідувати центральну святиню. Якщо Втор. 5:12-15 пропонує відпочинок у суботу як такий, що відповідає потребам людини, то в другому священицькому концепті дотримання суботи підкреслено священність сьомого дня (пор. Бут. 2:3). Шабат – це священний день для Ягве, бо людей (як і предмети) вважали освяченими лише тоді, коли їх було вилучено з оскверненого вжитку, – так само і період часу було посвячено Господові. Працю вважали процесом, який не був пов’язаним із духовним життям і оскверняв святе. Шабат був днем релігійного зібрання, і публічні жертвоприношення біля святині мали бути особливо щедрі в цей день урочистого відпочинку (пор. Чис. 28:9-10).

Пасху та свято опрісноків (23:4-8) відзначали як перший празник року. Відлік місяців нового року починали навесні (з березня чи з квітня). Цей празник поєднує два різні за своїм походженням обряди, які ґрунтуються на двох різних способах життя: кочівному й осілому.

На чотирнадцятий день (повномісяччя) першого місяця ввечері мало бути принесено пасхальну жертву. Попервах це жертвоприношення не було храмовою жертвою. Спершу це було родинне свято, хоч у пізніші часи ягня забивали в єрусалимському Храмі, а його кров уже не використовували, щоби мастити нею одвірки та наддвірок при вході в домівку, а передавали на жертовник.

Багато богословів і досі дискутують, чи пасхальний обряд (забій ягняти і розбризкування крови на одвірки) був дійсно щорічним обрядом напівкочових племен, який здійснювали, коли власники стад переходили зі зимових пасовиськ у степовій зоні на літні пасовиська, що були на культивованих землях. Як ритуал пастухів цей обряд не був «прив’язаний» до священного місця, і його виконували не священики на жертовнику, а старійшини роду. Хоч би яким було походження цього обряду, Пасху почали пов’язувати з актом Божого спасення при Виході з Єгипту. Таким чином, переказ про звільнення через Вихід був таким самим важливим, як і виконання обряду. Наступного дня починався празник опрісноків, який тривав сім днів (вв. 6-8). Потрібно було знищити старий дріжджовий хліб, а опрісноки люди мали споживати протягом тижня.

Ісус наповнив культ першого союзу, й особливо юдейську Пасху, цілком новим змістом. Згідно з Євангелієм від Івана, Ісуса було розіп’ято в день перед настанням Пасхи (18:28; 19:14,31) у ту саму годину, коли перед входом до Храму різали ягнят для пасхальної трапези. Після смерти Ісуса вояки не перебили Йому ніг (19, 33), і євангелист убачає в цьому факті здійснення постанови ритуального закону (Лев. 19:36; Вих. 12:46). Ось чому мовлено: Ісус – це «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!», – так сказав Іван Христитель на початку книги Євангелія від Івана (Ів. 1:29; пор. також 1Пет. 1:19; Об. 5:6). Павло натомість посилається на свято опрісноків як на заохочення до перебування у святості: «Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди!» (1Кор. 5:7-8).

Сніп первоплоду та свято тижнів (23:9-21) асоціюються зі збором урожаю. На початку сезону збору врожаю до храму мали приносити перший сніп – первоплід жнив, – а наприкінці (п’ятдесят днів опісля) мали бути принесені дві хлібини зі зерна нового врожаю. Заключна частина цієї глави (в. 22) перегукується з 19:9-10: ізраїльтяни не повинні дожинати країв своєї ниви і дозбирувати колоски після жнив; вони повинні залишати їх убогому та приходневі. У цій частині не йдеться про збір урожаю винограду, бо виноград дозріває набагато пізніше.

Празник тижнів наставав після сьомого шабату, що називається П’ятдесятниця, якщо рахувати включно (а саме враховуючи перший і останній дні). Тому пізніше цьому дню дали грецьку назву pentecoste («п’ятдесятий день»), із якого походить українська назва П’ятдесятниця. Згідно з Дії 2:1, Зіслання Святого Духа на Церкву випало на день П’ятдесятниці (празник тижнів), п’ятдесятий день після Пасхи.

Перший день сьомого місяця Tishrі вважали святковим (священним) днем, який відзначали грою святкових труб (23:23-25). Нічого іншого про цей день не сказано, крім наказу не виконувати ніякої роботи. Чис. 29:1-5 подає перелік жертвоприношень, які слід чинити цього дня.

Десятий день сьомого місяця отримав назву День покути (yom hakippurim). Згідно з Лев. 23:26-32, цього дня дотримувалися посту й відвідували священне зібрання (а саме всенародне зібрання для врочистого богослуження в Храмі). Цього дня всі відпочивали від роботи, й відбувався особливий обряд жертвоприношення. Більше інформації цей текст не подає, та нам відомо, що обряд жертвоприношення двох козлів було пов’язано саме з цим днем (пор. Лев. 16).

Свято кучок, або наметів (sukkoth), було фінальним празником року, який святкували після осіннього збору врожаю з 15 до 22 Tishri (23:33-36,39-43). На сьомий місяць (вересень-жовтень) сухий літній період добігає кінця; виноград і оливки зібрано, і землероби очікують приходу сезону дощів. Сьомий місяць, таким чином, позначав закінчення сільськогосподарського року та початок нового. Перший і останній дні цього празника вважали святими днями, в які не можна було виконувати ніякої роботи. Протягом тижня люди мали жити в куренях (кучках), зроблених із пальмового листя, гілок і вербових прутів, – це було важливою частиною радісного святкування. Згідно з в. 43, це було нагадуванням про те, як ізраїльтяни мандрували пустелею, коли люди, котрі вийшли з Єгипту, мусили жити в наметах (Втор. 7:12-8:20). Однак учені-богослови мають сумніви щодо того, чи дійсно ті курені символізували тимчасове житло ізраїльтян у пустелі, бо люди жили в наметах, а не в куренях. Отже, варто звернути увагу на сільськогосподарське походження цього свята, а саме на загальновідомий звичай селян будувати тимчасові укриття (курені) в полях, аби ночувати там у період збирання врожаю, так щоби найефективніше використати світловий день і водночас стерегти врожай, аж доки цілий його зберуть. Пізніше це сільськогосподарське свято набуло історичного значення і його долучили до важливих свят, які знаменують священну історію народу.

Коли римляни зруйнували Храм, це унеможливило святкування різних свят річного циклу так, як те визначав Закон. Незважаючи на це, юдеї продовжували відзначати свої свята, хоч у видозміненому вигляді. У святкуванні Пасхи основний акцент перемістився зі священного обряду на історичну пам’ятну подію Божого звільнення від гноблення юдеїв за часів фараона. Пасха давала надію на звільнення в актуальних обставинах життя під гнітом. Свято кучок (П’ятдесятниця) трансформувалось у свято спомину про отримання Тори на горі Сінай. День покути – це день покаяння та молитви в синагогах, і зазвичай його вважають найсвятішим днем року.

Попередній запис

19:1-22:33 – Моральні настанови та покарання за їх невиконання

19:1-37 – Принципи добросусідства Ця глава містить довгий перелік настанов, які регламентують моральну та культову поведінку. Цей перелік охоплює таке ... Читати далі

Наступний запис

24:1-25:55 – Служба у святині, Суботній і ювілейний роки

24:1-9 – Регулярна служба у святині Попри те, що головні події ізраїльських богослужень відбувалися протягом святкових церемоній (пор. Лев. 23), ... Читати далі