19:1-22:33 – Моральні настанови та покарання за їх невиконання

19:1-37 – Принципи добросусідства

Ця глава містить довгий перелік настанов, які регламентують моральну та культову поведінку. Цей перелік охоплює таке широке коло тем, що важко зрозуміти їхню логічну організацію. Матеріял тісно пов’язано з десятьма заповідями (декалогом) і з моральними настановами Книги Заповіту (Вих. 22:21-23:9). У цій главі процитовано чи подано алюзії до всіх десяти заповідей, а іноді ці заповіді пояснено в розширеному контексті.

Загалом, вв. 1-8 стосуються релігійних обов’язків; вв. 9-18 містять настанови щодо обов’язків у стосунку до сусідів; а у вв. 19-36 (вони починаються словами: «Постанов Моїх будете дотримувати») головно, проте не винятково, розглянуто язичницькі практики та забобони, яких слід уникати (споживання крови, відьмацтва, проституції, ворожіння та віри в присутність і могутність злих духів).

Наказ у в. 2: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!», – є незаперечною основою всіх законів Ізраїля. У Біблії немає суперечностей між богословським і моральним обов’язком. Цей наказ виразно демонструє, що людські моральні принципи абсолютно виправдовує святість Бога. Перебувати у святості – це означає жити таким життям, що відображає моральну досконалість Бога. Крадіжка, несправедливі вчинки, брехня, неправдиві свідчення, обмірювання, обважування, ненависть, помста суперечать волі Бога. Святість починається вдома зі шанобливого ставлення до матері та батька, і вона передбачає певні релігійні обов’язки, – та вона не обмежується особистою побожністю. Вона має соціяльний вимір, і ознаки її присутности мусять бути наявні в усіх аспектах людського життя.

Варто звернути увагу на вв. 9-10, в яких виражено гуманістичні погляди на турботливе ставлення до бідних. Як зрозуміло зі вступу до Книги Левит, ці висловлювання є гарною ілюстрацією до тлумачення біблійного закону (і те саме ми можемо сказати про Біблію загалом) за сучасних обставин. Дано настанову неухильно виконувати правило: не збирати зерна з поля дочиста, а залишати певну частку «для вбогого та для приходька». Якщо сприймати цей закон буквально, то очевидно, що ми не можемо застосувати його в сучасному суспільстві, де бідні люди живуть у міських кварталах, далеко від полів, на яких росте врожай. Але мета цього закону – абсолютно виразна: нам слід використовувати якнайбільш дієві засоби для того, щоби допомагати бідним у наш час. Це – засадничий принцип, що є для нас викликом, – і мова не йде про специфіку його застосування в культурних межах стародавнього Ізраїля. Закон для ювілейних років у Лев. 25 передбачає дуже доречні установи, які стосуються взаємовідносин багатих і бідних.

Після установ, що містять заборони («Не зробите кривди в суді», «Не будеш ненавидіти брата свого в серці своєму», «Не будеш мститися»), ця глава, здається, досягає кульмінації у в. 18, який Ісус і Павло цитують у Божих заповідях як підсумковий: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:39; Гал. 5:14). Що означає фраза «любити свого ближнього?» Наступні вірші дають конкретну відповідь на це запитання: заборонено визискувати і грабувати слабшого за себе та затримувати в себе наймитову платню (в. 13); слід уникати поширення пліток (обмов) (в. 16), утримуватися від нечесних ділових стосунків (вв. 11-12), шанувати людей похилого віку (в. 32).

Заборону змішувати будь-що у в. 19 (спаровувати скотину з двох порід, засівати ниву мішаним насінням, носити одежу з двоякої тканини) було пов’язано з тим, що Ізраїль уважав Божим ладом життя. Люди не мають права змішувати ті речі, які Господь створив відмінними (пор. Бут 1:1-2:4а).

Найбільшу заповідь: любити ближнього – особливо поширюють на приходьків (вв. 33-34). Ізраїль повинен бути особливо чутливим до потреб іноземців, – «бо приходьками були ви самі в єгипетськім краї» (Втор. 10:19).

20:1-27 – Смертна кара та покарання за інші тяжкі злочини

Як бачимо, ця глава приписує покарання різного ступеня суворости за порушення законів, викладених у гл. 18. Деяких заборон із 18-ої глави не висвітлено в главі 20, але очевидно те, що вони також є предметом Божого покарання.

21:1-22:33 – Правила для священиків про споживання жертовного м’яса

У попередніх главах ішлося про дотримання святости для звичайних юдеїв. Глави 21-22 продовжують розкривати цю тему, розглядаючи святість священиків. Останні мусять відповідати підвищеним стандартам. Ці глави поділено на шість частин, кожну з яких завершує твердження: «Святий Я, Господь, що освячує вас / їх» (21:8,15,23; 22:9,16,32; пор. 20:8).

Не випадково ці дві послідовні глави містять перелік вад, які позбавляють священиків і тварин права наближатися до жертовника. Кожен перелік вад у священиків і тварин (21:18-20; 22:22-24) складається з дванадцяти пунктів, – можливо, щоби дотримати певної рівноваги. Є п’ять спільних пунктів: незрячість, кульгавість, переламані кістки (кінцівки), виразки та короста. Усі інші пункти складно зівставити, бо і їх самих здебільшого важко ідентифікувати.

За жодних обставин не було дозволено приносити в жертву кастрованих тварин (22:24), і так само чоловікам-кастратам було заборонено звершувати служби. Подібно як фізична вада позбавляла священика права відправляти службу в святині, так і будь-яка вада тварини унеможливлювала її використання як жертви. Незважаючи на те, що священика, в якого виявляли ваду, не допускали до богослуження, йому було дозволено споживати їжу, жертвувану його Богові, а саме ті частини жертовних тварин, які було призначено для Ааронових синів (21:22; пор. 2:3,10; 6:10-11:22).

Попередній запис

18:1-30 – Основні принципи статевої поведінки

Глава 18 детально визначає, які союзи між родичами стародавніх родів Ізраїля було заборонено. У цій частині Тори принципи ставлення до ... Читати далі

Наступний запис

23:1-24:9 – Релігійні празники та приписи щодо святині

Так само, як книги Вихід, Числа та Второзаконня, Кодекс Святости перелічує національні свята, які слід відзначати протягом року. Цей календар ... Читати далі