Закони про жертвоприношення – 1:1-7:38

Початок Книги Левит – це продовження наративу Книги Вихід. У Книзі Вихід услід за укладенням союзу між Богом та Ізраїлем на горі Сінай уміщено цілу низку приписів про спорудження скинії (Вих. 26-27) і про рукоположення Аарона в сан первосвященика (Вих. 28-29). Спорудження скинії відбувалося під керівництвом Мойсея (Вих. 35-40), і Бог прийняв скинію як гідне місце для богослуження, відкривши Свою божественну присутність у хмарі слави (Вих. 40:34-38).

Слідом за цим історичним наративом у Книзі Левит 8-9 ідеться про рукоположення Аарона та його синів на священство і про принесення жертви на вівтарі новозбудованої скинії. Та, перш ніж започаткувати культ, було необхідно встановити правила для різних видів жертвоприношень у новій святині. Зазвичай Мойсей виконує цю важливу місію посередника між Богом і людьми. Хоча майже завжди Господь відбуває розмову з Мойсеєм наодинці (лишень у декількох випадках учасником розмови є також і Аарон: 11:1; 13:1; 14:33; 15:1), слова Бога через Мойсея адресовано або всім ізраїльтянам, або священикам.

Інші традиції П’ятикнижжя охоплюють багато розповідей про жертвоприношення тварин, починаючи від часів Каїна й Авеля (пор. Бут. 4:3-4; 22:13; 31:54; 46:1), але історія священства не дає нам жодного звіту про жертвоприношення аж до того, поки на Сінаї було встановлено відповідні засоби для того, щоби слава Господня перебувала на Ізраїлі й Ізраїль міг бути Божим народом.

Упродовж цілої книги детальні інструкції щодо жертвоприношень мають виразну структуру: зі вступом (1:1) і висновками (7:37-38). Мабуть, не випадково однакові висновки з’являються в першій частині Книги Левит сім разів (7:37-38; 11:46-47; 12:7; 13:59; 14:32; 14:54-57; 15:32-33).

Культ жертвоприношення

Глави 1-7 містять детальний опис різних видів жертвоприношення і визначають випадки, коли саме ці жертви приносять. Щодо кожного різновиду жертвоприношення є вказівки для жертводавців, так само як й інструкції для священиків, котрі служать культовий обряд.

Жертвоприношення як культовий акт має складну історію в Ізраїлі біблійних часів. До нас доходять свідчення про складання жертв іще на початку історії людства, і доходять ці свідчення аж до періоду після повернення юдеїв із вигнання. Первісна історія трактує жертвоприношення як реакцію на Божі благословення (принесення жертви з первістків стада та первоплодів, Бут. 4:3-4), а також як реакцію на Боже спасення (Бут. 8:20-22). Можна припустити, що жертвоприношення є одним із найбільш поширених релігійних явищ і що воно не було чимось притаманним лише стосункам Ізраїля з його Богом.

Аби пояснити мету і значення жертвоприношення, пропонували різні теорії. Деякі інтерпретатори вважають, що жертвоприношення – це дар божеству: богомолець приносить у дар щось коштовне, щоби забезпечити підтримку божества й відвернути його гнів. Інші вважають жертвоприношення засобом, який посилює життєву енергію і божества, і жертводавця. Проте ще одна група трактує жертвоприношення як шлях до сопричастя – засіб, із допомогою якого можна подолати прірву між Богом і людьми. Покаяння чи примирення здійснюється з допомогою жертвоприношення; і це посилює спроможність богомольців жити і процвітати, бо ту прірву, яка відмежовувала їх від сопричастя з Богом, усунуто.

У Книзі Левит ми знайомимося з реальністю дуже складної системи жертвоприношень, але все-таки там неможливо знайти щось схоже на уніфіковану й узгоджену теорію жертвоприношення. Сумнів викликає навіть те, чи у єврейській мові, якою писано Біблію, було бодай якесь поняття, що збігалося би зі сучасним поняттям «жертвоприношення» У більшості випадків «жертвоприношення» відповідає єврейському слову zebah. але зазвичай це означає окрему жертву яку слід відрізняти від жертви цілопалення – holocaust (‘olah).

Фактично, жертвоприношення – це акт, що охоплює багато аспектів, і ми мусимо остерігатися занадто примітивних пояснень. Одначе можна стверджувати й те, що головне значення жертвоприношення – це подолання відстани між Богом і людьми та перенесення божественної влади на людей і відновлення цілісности цієї спільности. Жертви були дарами, як запрошували Бога; слово minhah у пізнішому вжитку почало означати єврейською мовою «дар». М’ясо жертовних тварин було також і стравою, яку Бог і люди споживали разом; то були жертвоприношення, що досягали небес, аби вгамувати Божий гнів, і через ті жертви Бог приймав покаяння (гебр. kopher).

У Книзі Левит жертвоприношення (а точніше – жертовна кров) постійно асоціюються з очищенням і з освяченням. Жертвоприношення може зруйнувати наслідки гріха та людську неміч. Отже, ритуал жертвоприношення щороку досягав свого апогею в День покути, коли кожну частину жертовника було вимащене кров’ю, щоб освятити його, очистивши нечистоти ізраїльтян (16:19).

Засадничим у концепції жертвоприношення є поняття субституції (заступлення). Жертва під час жертвоприношенні заступала собою життя окремої людської особистости чи життя членів спільноти в таких ситуаціях, коли Бог міг би забрати життя того, хто порушив Закон. Заступлення могло відвернути Божий гнів із допомогою жертовної крови, бо вона була рушійною силою та символом життя (пор коментар до Лев. 17:10-14). Бог приймав кров жертви замість людської крови.

Попередній запис

Картина світу крізь призму священицького твору

Книга Левит, яка є складовою частиною сінайської перикопи (Вих. 25:1 – Чис. 10:10), – це кульмінація розповіди про священицьку діяльність. ... Читати далі

Наступний запис

Процедура жертвоприношення

Процедура жертвоприношення передбачала кілька стадій. Жертводавці наближалися до жертовника з твариною, яку мали принести в жертву, покладали на неї руки ... Читати далі