Читаючи Біблію, я бачу, що вона постійно зводить обидва світи воєдино, зв’язує їх в одне ціле. Вона, описуючи сцену за сценою, оповідає про історичні події, а невидимий світ тим часом залишається прихованим від глядачів, як приховане під час спектаклю театральне устаткування. Іноді лаштунки на коротку мить трохи відкриваються, і ми бачимо за сценою Бога, але основну увагу Біблія сконцентровує на земному. Бог діє через матерію, через людей.
Згідно Біблії, духовний світ первинний і є першоджерелом матерії: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Євр. 11:3). Всяка матерія – гори, яскрава тропічна рибка в коралових рифах, найновіша зірка в мільярди сонць – з’явилася за велінням Божим. Проте події, що відбуваються в духовному світі, не зменшують значущість земної історії. Матерія, історія існує тому, що так побажав Бог. І з тієї ж причини існуємо ми.
Значна частина Біблії – історичні книги. Ось їх «сюжет». Сім’я кочівників переселяється в Єгипет, стає великим плем’ям, рятується з рабства, повертається на свою первинну Батьківщину, яку має тепер відвойовувати. Виникає цілий народ, який спочатку процвітає, але потім держава розпадається на два царства. Обидва зазнають набіги з боку сильніших сусідів. Через ще декілька віків територія богообраного народу переходить під володарювання Греції, а потім Риму. Коли Юдея була римською маріонетковою державою, з’являється новий пророк на ім’я Ісус, в Якому дехто визнає обітованого Месію. Його страчують, але від Нього походить нова релігія, яка несе юдейську спадщину іншим народам.
В усякому разі, така зовнішня канва подій. Пророки дають можливість заглянути глибше. Бог укладає Заповіт (Договір) з однією сім’єю, потім позбавляє її з єгипетського рабства. Бог веде Своїх обранців Сінайською пустелею і дає їм можливість повернути собі Землю Обітовану. Згодом народ Божий регулярно порушує Заповіт з Богом і несе покарання – нашестя чужоземців. Бог посилає до обраного Ним народу багатьох пророків, а згодом – Свого Сина. Ісус помирає і воскресає, після чого світ радикально змінюється. Уперше можливість примиритися з Богом отримують усі народи світу. Більше того, попереду на нас чекає кульмінаційна розв’язка людської історії: Месія прийде удруге і поверне Землі її первинне призначення.
Обидва сценарії описують одну і ту ж історію. Світський історик вкаже на «природні» цикли зльоту і падіння імперій, а ізраїльський пророк підкреслить, що процвітання несуть праведність і віра. Згідно з другою, глибшою точкою зору, нація, що загрузла в несправедливості – експлуатації бідняків, пригнобленні рабів, забутті Бога, хижацькому поводженні з природою – обов’язково понесе покарання[1].
Біблія підкреслює не розподіл, а зв’язок між фізичним і духовним світами. Перестерігає наших сучасників і французький філософ, теолог, священик-єзуїт Тейяр де Шарден: «Ми не людські істоти з духовним досвідом, а духовні істоти з людським досвідом».
Проте і це не цілком точно. Ми – ще нецілісні, незавершені особи, що очікують отримання цілісності і єдності. Зв’язок з невидимим світом, який ми встановлюємо на землі, є лише початком процесу зцілення.
Ймовірно, після смерті обидва світи для нас повністю зіллються. Апостол Павло описує цей феномен як дозрівання і завершення початого на землі: «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я» (1Кор. 13:12). Подробиць апостол не повідомляє, але упевнений, що життя буде кращим: «Сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне» (1Кор. 15:42-44).
Світи сходяться в Христі Ісусі. Він єдина людина, Яка в земному світі являла Собою цілісність і повноту. Іноді Він постив, іноді бенкетував. Допомагав ловити рибу і перетворював воду у вино, явно радіючи матерії. У Своїх притчах Ісус говорив про інший світ, використовуючи як метафори звичайнісінькі, повсякденні приклади: пшеницю, птахів, овець, квіти і биків. Земний світ був для Нього свого роду засобом: Він жив у Своєму матеріальному середовищі, але ні на секунду не забував про те, що лежить за його межами.
Іноді Він трохи відкривав учням таємницю прихованого за завісою. «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка», – сказав Він, коли майбутні апостоли повернулися з місіонерського походу (Лк. 10:18). Вони йшли по гарячому піску, стукалися в двері, зціляли хворих і сповіщали прихід Христовий. Вони робили усе це в земному світі, який могли відчувати, нюхати, чути і бачити. А Ісус духовним поглядом прозрівав, який результат роблять їх дії у світі невидимому.
Тут немає ніякого «або-або». Те, що я роблю як християнин – молюся, беру участь у таїнствах, віддаю хвалу, несу любов Божу хворим, струдженим і полоненим, – не є явище виключно природне або тільки надприродне. Мої вчинки торкаються двох світів одночасно. Можливо, якби поряд зі мною всякий раз стояв Ісус і підбадьорював мене словами «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка», я б краще пам’ятав про зв’язок двох цих світів.
[1] Ці ж духовні закони діють і в історії сучасних держав. Фашистські і марксистські уряди вбивали мільйони людей в ім’я влади; багаті нації нехтували жебраками, літніми людьми та інвалідами; багатонаціональні держави піддавали дискримінації одну з меншин. Всякий раз, коли ми бачимо щось подібне, ми можемо передбачити ту ж долю, яка спіткала древніх ізраїльтян, не кажучи вже про Вавилон, Ассирію, Персію, Грецію і Рим. Про це попереджають і сучасні пророки. Наприклад, для Мартіна Лютера Кінга війна з расизмом була не лише політичною кампанією, але і духовною битвою. Біллі Грем постійно вказував на духовне коріння проблем нашої цивілізації. Олександр Солженіцин писав, що хаос у Росії XX століття – плід відпадання від Бога. Іншими словами, пророки вказують на глибинні внутрішні причини подій, що відбуваються. – Прим. автора
