Ми бачимо або пил на шибці, або пейзаж за вікном, але ніколи не само скло. Симона Вейль. «Тяжкість і благодать»
Нещодавно я читав книгу історика Робіна Фокса «Язичники і християни», що розповідає про ранніх християн і Римську імперію. Мораль римлян вищих верств суспільства була наступною: зовнішня видимість чеснот і якнайглибший занепад за зачиненими дверима. Рим гордився терпимістю до будь-яких поглядів. Здавалося б, таке толерантне суспільство не матиме нічого проти ще однієї релігії, що прийшла з Палестини.
Один імператор запропонував поставити статую Христа в пантеоні серед інших богів, але християни відмовилися: у них не було жодного бажання стати ще однією закускою на «шведському столі» приручених релігій. Вони відмовлялися від ідоложертовного, заперечували язичницьких богів і домагання імператора на божественність. Замість цього вони проголошували вірність невидимому Царству, яке вище за видиму імперію Цезаря.
Християни були переконані, що стоять біля небезпечної грані, що пролягає між добром і злом: будь-який необережний крок закінчиться падінням. Вони розуміли, що їх вибір важливий і для Бога, і для Царства Божого, заради пришестя якого вони працювали. Під час гонінь деякі римські чиновники співчутливо умовляли християн виконати потрібні обряди хоч би для видимості, але більшість послідовників Христових відмовлялися, віддаючи перевагу мученицькій смерті.
Після цього я замислився і про паралелі з нашим часом. Сучасний Захід терпимий до будь-якої поведінки і будь-яких поглядів. У нас не люблять лише домагань на абсолютну істину. Схвалюємо ми і релігію, якщо тільки вона не вимагає від нас занадто великих зусиль. Як у Римській імперії в нашому суспільстві не передбачено місця для невидимого Царства, яке вимагає від нас безкомпромісної, безумовної вірності.
Християнство учить, що на планеті Земля співіснують і постійно взаємодіють два світи. Іноді ці світи перетинаються. Люди ж грають у драмі, що відбувається, центральні ролі. Виходячи з цього розуміння, я маю вибудовувати своє повсякденне життя. Згідно з Посланням до Євреїв, віра є «доказ небаченого» (Євр. 11:1), зведення двох світів воєдино.
Єпископальний священик Мортон Келсі показував мені екземпляр Нового Заповіту, з якого він ножицями вирізував усі згадки про невидимий світ. У результаті сторінки ледь-ледь трималися разом, оскільки із семи тисяч віршів пропала третина. Цим способом Келсі намагався продемонструвати, наскільки далеко ми відійшли від новозавітних понять. Апостол Павло так сильно мріяв про невидимий світ, що навіть зізнався филип’янам: «Маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше» (Фил. 1:23). А ось інші парадоксальні його слова: «Ми не дивимося на видиме, а на невидиме» (2Кор. 4:18).
Читаючи апостола Павла, я переконуюсь: для нього невидимий світ був реальніший (і як би «матеріальніший») за світ видимий. Читаю і засмучуюся, бо довго просив Бога про віру хоч би в існування невидимого світу. Для мене віра – багато в чому вольовий акт. Я свідомо вибираю віру, причому міра мого сподівання дуже далека від апостольської.
Як не дивно, мою віру в невидимий світ зміцнює наявність зла. У земному світі зло торжествує, поводиться зухвало і нахабно. Бог трудновловимий, і Його потрібно шукати.
Апостол Павло формулює завдання ясно і недвозначно: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12). Колись такі уривки бентежили мене. Я не знав, що з ними робити. Дитя сучасної епохи, я відкидав будь-які згадки про надприродні «сили»: сама думка про те, що світом правлять невидимі духи, здавалася мені дикою. Відтоді моя точка зору змінилася, бо редукціоністські інстинкти не пояснюють навколишнє зло.
Я розмовляв з Бобом Сейплом, у той час президентом добродійної організації World Vision, після його повернення з Руанди, куди він потрапив, коли в цій центральноафриканській республіці стався геноцид. Стоячи на мосту, він бачив річку, що почервоніла від крові тисяч трупів, що пливли по ній. Повстанці хуту перебили сокирами і мачете близько мільйона тутсі – своїх сусідів, співпарафіян, однокласників. Зрозуміло пояснити причини бійні ніхто не міг. Сейпл був приголомшений. «Для мене це була криза віри, – сказав він. – Немає слів, щоб описати подібний жах. Хтось говорив про «звірства», але це несправедливо відносно звірів. Тварини вбивають заради їжі, а не заради задоволення. І вбивають одну-дві жертви, а не мільйон своїх же побратимів, до того ж без всяких причин».
Чи можливо пояснити те, що сталося дією хоч якоїсь природної сили? Навряд чи. Але відразу спадає на думку дія тієї темної надприродної сили, яка примушувала Гітлера витрачати на знищення євреїв останні військові ресурси.
Ми, американці, нещодавно бачили дію іншої темної сили, сили пожадливості. Вона штовхала директорів компаній напередодні банкрутства вилучати з компанії мільйони доларів. Ці гроші вони пускали на особисті потреби, тоді як пенсійні заощадження тисяч працівників згоріли без залишку. Ісус теж стикався з ділками, що задихаються від жадібності. Вони зводили розкішні палаци і великі комори, а тисячі людей перебували в рабстві. Христос розумів, що має справу саме з духовною силою. Він дав їй ім’я старосирійського бога багатства Мамона: «Жаден раб не може служить двом панам… Не можете Богові й мамоні служити!» (Лк. 16:13).
Біблійне вчення про духовні сили свідчить про реальність, яку неможливо пояснити дією еволюційних сил або політиків. Чи можна знайти раціональне пояснення, наприклад, масовому безумству, що опанувало Німеччину при нацистах? Яка логіка стояла за гонкою озброєнь за часів холодної війни, коли дві найсильніші держави безрозсудно йшли до «взаємного гарантованого знищення»? Як відразу рушилися економіки країн Азії і Латинської Америки? Що рухає людиною, коли вона бере рушницю і починає стріляти в магазинах і на бензоколонках? Що заважає такій багатій країні, як Сполучені Штати, дати дах усім своїм бездомним? І що заважає світу нагодувати тисячі людей, які щодня помирають з голоду? «Ці сили поза нашим контролем», – розводять руками експерти. Новозавітні автори прекрасно знають, що це за сили, і називають речі своїми іменами.
Я змінив своє ставлення до питання про духовні сили не тому, що дізнався про наш світ щось нове. Я лише переосмислив відомі мені факти і перевів їх у біблійні категорії. І зрозумів правоту апостола Павла: наша основна боротьба – проти сил, які приховані від нашого погляду. На планеті відбувається значно більше подій, ніж бачить людське око. Ернест Гордон у таїландських джунглях, ранні християни в Римі – усі вони усвідомлювали те, що за битва навколо них відбувається, і виступали на боці невидимого Царства проти духовних сил темного світу.
