Щоб краще зрозуміти сучасний світогляд, треба повернутися на декілька століть назад. У середньовічній Європі селянин зводив своє життя, відштовхуючись від передумови, що існують два світи[1].
Людину Середньовіччя оточували убогість, хвороби, злочини, постійні війни, проте вона знаходила розраду в образах іншого світу, відбитих у храмових розписах. І сцени, які вона бачила в Сікстинській капелі або на стінах місцевої церкви, вона розуміла буквально. Вона вважала, що життя на нашій планеті – лише крихітна частина вічності, а тому шукала зв’язку з невидимим духовним світом. Вона свято вірила, що Бог явив людині Свою волю і одного разу покличе нас до відповіді.
Для середньостатистичного жителя сучасної Європи є тільки один світ – тут і зараз. Він вважає, що людина розумна винаходить закони життя суспільства, засновані на спільному благу, а не на Божому або навіть природничонауковому законі. Він також вірить, що в момент фізичної смерті життя закінчується, і відповідати перед Богом людина не буде. Звичайно, у порівнянні з умовами життя середньовічного селянина матеріальні умови життя у світі фізичному значно покращали. Затишний будинок, водопровід, електрика, газ, гаряче опалювання, різноманітна і смачна їжа, велика тривалість життя.
Але який погляд на світ – середньовічний або сучасний – ближче до світогляду Христа? Відповідь на це питання довго шукати не треба: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить?» (Мр. 8:36). Ми бачимо, що для Ісуса зв’язок з духовним світом незрівнянно цінніший, ніж усі матеріальні скарби разом узяті. Уявлення, згідно з яким існує тільки один світ, докорінно суперечить Євангелію. Аналогічну думку висловлює апостол Павло: «Коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!» (2Кор. 4:18).
Зараз багато людей вважають християнські переконання дивними, якщо не сказати, безумними. Проте, перечитуючи Біблію, я згадую свою поїздку в Росію. Не зважати на існування духовного світу – це небезпечна короткозорість, і суспільство, побудоване без урахування духовної реальності, рано чи пізно приходить до катастрофи.
Поїздка почалася в Європі. У Швеції я спілкувався з християнами, яких там меншість. Я сказав їм, що, хоча багато шведів і відвернулися від Церкви, їх суспільство засноване на моральному капіталі, накопиченому століттями християнської віри. Чесність, миролюбність, щедрість, охайність, милосердя, співчуття – до навернення до християнства вікінги цими рисами не славилися.
Одна жінка запитала: «Якою стане Швеція, якщо ми розтратимо свій моральний капітал і ці риси зникнуть?» Я сказав: щоб отримати відповідь достатньо з’їздити в сусідню Росію.
Талановиті люди, захоплені доктриною діалектичного матеріалізму, поставили в одній окремо взятій країні експеримент колосальних масштабів. Вони не вірили в існування іншого світу, а релігію вважали перешкодою експерименту. Тому вони закрили 98% церков і убили 42000 священиків. Казанський собор у Ленінграді був перетворений на музей атеїзму, а в сільських церквах влаштовували свинарники чи комори. Релігійну пропаганду заборонили, зате з’явилася газета «Безбожник».
Радянські комуністи не вірили в «пиріг на тому світі». При Сталіні були можливі, наприклад, такі випадки. Вихователь дитячого садку пропонує дітям закрити очі і помолитися Богові про пакетик льодяників. Жодного пакетика, звичайно, не з’являється. «А тепер попросіть Сталіна». Поки діти просять, на столах тихенько розкладають льодяники. Сенс: від молитви толку немає, і довіряти треба лише Вождеві.
У наступні сімдесят п’ять років у Радянському Союзі розігрувався дивний парадокс. Суспільство, яке поставило завданням будівництво справедливого світу тут і зараз, отримало протилежний результат. «Керуючись найкращими намірами, ми створили наймоторошнішого в історії монстра», – сказав мені приголомшений редактор газети «Правда». Відоме пророцтво Достоєвського про те, «якщо Бога немає, то усе дозволено», трагічно збулося в російській історії.
Після розсекречення архівів виявилося, що від рук власного уряду загинуло шістдесят мільйонів людей. За оцінкою «Московських новин», у XX столітті близько половини російських чоловіків померли не власною смертю: їх життя забрали війна, голод, страти і табори. Економіка рухнула. Причиною тому були і некомпетентність керівників, і соціальні причини – мала тривалість життя, погане харчування, хвороби, низький достаток.
Комунізм наніс шкоду і російській душі. Західні туристи, що потрапляють у московську підземку, помічають похмурі обличчя і грубість. Пияцтво, розгул злочинності. На корупцію скаржаться навіть російські політики. Але мене з усієї нинішньої російської статистики найбільше уразили результати одного соціологічного опитування: 61% населення вважає себе християнами. І це незважаючи на найрадикальнішу в історії спробу знищити віру!
«Цільтеся в небо – влучите і в землю; цільтеся в землю – не влучите нікуди!» – писав Клайв Л’юїс.
Радянський експеримент XX століття яскраво ілюструє другу частину цієї формули Л’юїса. У наші дні символом національного покаяння сяє недалеко від Кремля відновлений храм Христа Спасителя. У радянські роки на його місці був побудований басейн, але тепер храм повернувся.
[1] Американський письменник, натураліст і мислитель Торо в «Щоденниках» помічає: древні, зі своєю вірою в горгон, однорогів і сфінксів, уявляли більше, ніж існує насправді, а в наші дні люди не можуть навіть уявити собі усього існуючого. – Прим. автора.
