24:12-27:21– Вказівки для спорудження скинії

Після викладу попередніх традицій про укладення союзу (24:1-11) Мойсей разом із Ісусом Навином піднімається на гору, щоб отримати таблиці. Мойсеєва відсутність стане передумовою для історії про золотого тельця в гл. 32. А між цими двома текстами ще вставлено історію авторства Р про те, як Мойсей отримує від Бога вказівки для спорудження скинії в пустині. Хоча Р абсолютно не згадує про союз, укладений на Сінаї, проте він уважає такі обставини ідеальним місцем для розвитку своїх літургійних зацікавлень. Тому цю частину, а також гл. 35-40 можна справедливо називати політичним документом Р.

Пригадуючи віроломство Ізраїля, яке призвело до пограбування Єрусалима та до подальшого вигнання в 586 році до P. Хр., Р намагається підкреслити природу відновленої спільноти як святого народу. Щодо конкретики, то святість передбачає заснування таких інститутів, як священство та жертвоприношення, проте ці інститути покликані слугувати лишень одній меті: забезпечувати присутність Бога. Хоча для Р Сінай не є місцем укладення союзу, це все-таки місце par excellence для об’явлення Ягве.

Попри те, що Р показує скинію в пустині як переносну копію єрусалимського Храму, не потрібно вважати його складні культові розповіді ретроспективною проекцією образу єрусалимського Храму на досвід мандрівки пустинею. Власне, Р використовує старі традиції, багато з яких побутувало в стародавній релігії ханаанців. Р також адаптує інститути ханаанців, але ставиться до них критично, пристосовуючи їх до богослов’я присутности Бога, яке відповідає вірі ізраїльтян.

24:12-15а – Сходження Мойсея на гору

Цей фрагмент авторства Е розширює доволі лаконічне твердження про наближення Мойсея до Бога на горі в 20:21. Хоча це тільки вступ до матеріялу, автором якого є Р, спочатку цей фрагмент слугував для того, щоби розповісти про Мойсеєве сходження на гору для отримання Божого об’явлення (пор. 20:18-20). Це об’явлення пов’язано з таблицями, які напише Ягве. (У Р – пор. 31:18 – таблиці написано Божим пальцем, а в J їх написав Мойсей: пор. 34:28.) Цікаво буде зазначити, що на давньому Близькому Сході лише народ Ізраїля має образ Бога, котрий пише чи диктує закони. Для Е хмара над горою є важливою, бо вона означає присутність Бога (пор. 19:16б; 20:21). Згадка про додаткових суддів у в. 14 є синонімічною до «суддів у малих справах» у 18:21-26 авторства Е.

24:15б-18 – Теофанія, за традицією Р

Для Р ця коротка сцена є не лише вступом до гл. 25-31; вона також є ґрунтовним богословським підтвердженням важливости Сінаю. Тут Р пов’язує Боже об’явлення на Сінаї з конструкцією скинії (40:17,33б) та з принесенням першої жертви (Лев. 9:1,23-24). Так само як хмара вкриває гору і на неї сходить слава Ягве (в. 15б-16а), хмара вкриває і намет зборів – і слава Ягве сходить над скинію (40:34). У в. 16б Ягве покликав Мойсея на сьомий день, а в Лев. 9:1 Мойсей кличе Аарона, його синів і старійшин Ізраїля на восьмий день. Згідно з в. 17, славу Ягве видно як усеохопне полум’я, а в Лев. 9:24а вогонь походить від присутности Ягве і пожирає жертвоприношення. Тому бачимо виразні паралелі між теофанією на Сінаї та першим жертвоприношенням після теофанії. Саме тому Сінай стає моделлю культу.

25:1-9 – Збір пожертв для побудови скинії

Концепцію земного житла Ягве Р запозичує зі стародавніх традицій ханаанців, даючи їй нову інтерпретацію. У ханаанському релігійному пантеоні головним божеством був Ел, і він мав намет на горі, звідки видавав авторитарні укази та віщування (пор. 33:7-11). У в. 9 Мойсеєві наказано зробити копію такого намету на горі. Тому є схожість форми земного житла божества та модели цього житла на небесах. У J Бог оселиться на постійно посеред Свого народу (пор. 33:7-11).

На відміну від J і Е, Р дає ще вказівки для побудови та прикрашання скинії (пор. також 36:8-38). Незважаючи на детальні описи Р, зразком для яких стала модель єрусалимського Храму, насправді йдеться про переносну святиню на кшталт переносних наметів ізраїльтян під час їхнього перебування в пустині. Це відповідає практиці племен давніх бедуїнів, котрі носили зі собою маленький священний намет із червоної шкіри. Під час подорожей ці племена досвідчували присутність своїх богів, адже в цих наметах вони несли своїх кам’яних ідолів. У житті людини присутність божества вважається необхідним атрибутом її існування.

25:10-22 – План ковчегу

На зразок практики племен, про які згадано вище, народ Ізраїля може зустрітися зі своїм Богом завдяки ковчегу, що його, найімовірніше, було поміщено в скинії. Ковчег – це чотирикутна дерев’яна скринька завдовжки два з половиною лікті, а завширшки та заввишки півтора ліктя, – де містилися кам’яні таблиці, які Мойсей отримав од Ягве (в. 16:21). Тому це називається «ковчегом союзу» чи «ковчегом Свідоцтва». (На стародавньому Близькому Сході поширеною практикою було поміщати угоди у святому місці й читати їх у певний визначений час.)

Хоча J і Е не асоціюють ковчегу з наметом зборів, Р додає, що ковчег має віко з двома херувимами по боках. Віко – це золота плита поверх ковчегу, яку пов’язують із Божим милосердям. З-над віка Ягве може промовляти до Мойсея, а в такий спосіб – і до всіх ізраїльтян. (Щодо призначення віка на День покути пор. Лев. 16:15-16; також пор. Рим. 3:25.) Найімовірніше, що віко є заміною ковчегу, тобто місцем присутности Бога тоді, коли сам ковчег буде зруйновано (пор. Єр. 3:16). Спочатку ковчег функціонував як постамент чи п’єдестал для невидимого Бога Ізраїля (пор. Чис. 10:35-36). Уже в Обіцяній Землі ковчег став троном чи підніжжям для ніг Ягве (пор. 1Сам. 4:4). Два золоті херувими, менші божества, запозичені від сусідів народу Ізраїля, були захистом цього трону й у такий спосіб запевняли присутність Бога Ізраїля.

25:23-40 – Стіл і свічник

На столі лежить показний хліб (в. 30), що складається з дванадцяти коржів прісного хліба (пор. Лев. 24:5-9), який заміняють кожного шабату і залишають для священиків. Цей хліб є нагадуванням про союз Бога з дванадцятьма колінами Ізраїля. Свічник, або менора, хоч і дуже детально описаний, усе-таки залишається дещо загадковим для дослідників. Але хай там як, а він є канделябром, що тримає сім ламп. Можливо, він символізував родючість, яка походить від Бога. Дехто вважає, що його прообразом є священне дерево, – на такий мотив часто натрапляємо в мистецтві стародавнього Близького Сходу. Сьогодні терміном «менора» позначають найвідоміший символ юдаїзму – підсвічник для семи свічок. (Про десять свічників у Храмі Соломона пор. 1Цар. 7:49).

26:1-37 – Вказівки для спорудження скинії в пустині

За концепцією Р, скинія в пустині – це розбірна святиня, розміри якої дорівнюють половині Храму Соломона (пор. 1Цар. 6:2,16-17). В її основі дерев’яні рами, які утворюють чотирикутний каркас розміром приблизно тридцять ліктів завдовжки, десять ліктів завширшки та п’ятнадцять ліктів заввишки (в. 15-29). Далі було зшито докупи килими з тонкої тканини, щоби вийшли два великі полотнища. Ці килими було з’єднано між собою петельками та гачками, а на самих килимах – вишито херувимів (в. 1-6). Далі на намет над святинею напнули килими з козячої шерсти. Ці килими були трохи довші, ніж описані у в. 1-6, і вони звисали з обох боків (в. 7-13). Нарешті, цілу споруду покрили баранячими шкурами, пофарбованими в червоний колір, а зверху баранячі шкури вкрили шкурами tahash (у перекладі І. X. – «борсучими шкурами», – див. в. 14). У цьому уривку також згадано про дві завіси: одна була над входом до намету (в. 36-37), а друга розділяла святиню і «Святеє Святих» (в. 31-32). Остання завіса була більш коштовною, ніж перша. За цією завісою у «Святому Святих» стояв ковчег із віком (в. 33-34). То була територія для Ягве. Так само, як Храм Соломона (пор. 1Цар. 8:6,8), скинія в пустині своєю концентричною структурою демонструвала ідею певної градації святости: найсвятіше місце було посередині, а від нього відходили менш святі місця.

27:1-8 – Жертовник усепалення

Цей жертовник був звичайною порожньою оббитою міддю дерев’яною скринею завдовжки п’ять ліктів, завширшки – теж п’ять і заввишки три лікті. Складно зрозуміти, як він функціонував, адже тепло від спалення жертвоприношення могло зруйнувати цілий жертовник. (Пор. зі жертовниками з землі в 20:24.) Дехто гадає, що, аби вирішити цю проблему, поверх жертовника ставили камені, на яких і відбувалося спалення. Це було би перенесенням ідеї пізнішого жертовника з каменю та з бронзи в період жертовника в пустині (пор. 1Цар. 8:64; 2Хр. 4:1). На чотирьох кутах жертовника були роги – важливий елемент для тих, хто шукав притулку в Храмі (пор. 1Цар. 1:50; 2:28).

27:9-19 – Подвір’я скинії

Автор джерела Р досить детально описує подвір’я скинії в пустині. Довжина подвір’я – сто ліктів, а ширина – п’ятдесят, висота ж – п’ять ліктів (в. 18). Як складова частина скинії подвір’я було місцем для публічних урочистостей. Мідяні стовпи та срібні поперечки (на яких висіли льняні запони) відмежовували подвір’я від інших місць. Звичайно, відразу ж на згадку приходить видіння храму в Єзекіїля – храм, обгороджений стіною, «щоб відділити між святим та звичайним» (Єз. 42:20).

27:20-21 – Олія для свічника

Ізраїльтяни мусили приносити чисту оливкову олію, а священики мали її готувати. Світло в скинії, очевидно, повинно було слугувати постійним нагадуванням про перебування Ягве в скинії в пустині. (У гл. 35-40 немає паралели до цієї вказівки, проте пор. Лев. 24:1-4.)

Попередній запис

22:15-24:11 – Книга Союзу (закінчення)

22:15-23:9 – Соціяльні закони (Хоча в. 16-17 належать до казуїстичної частини Книги Союзу, їх згруповано тут із огляду на їхній ... Читати далі

Наступний запис

28:1-31:18 – Вказівки для спорудження скинії (закінчення)

28:1-43 – Священичі ризи Корисно, а може, й необхідно добре знати історію постання інституту священства в Ізраїлі, щоб оцінити політичний ... Читати далі