13:17-15:21 – Ізраїль у пустині

Перша частина цієї секції (13:17-15:21) стосується таких питань: Що відбувається, поки народ Ізраїля йде до Червоного моря? Яким є втручання Бога біля Червоного моря? А друга частина (15:22-18:27) – це радше узагальнення перебування ізраїльтян у пустині. До прикладу, тут ідеться про опіку Ягве щодо забезпечення їжею та питтям (15:22-17:7), про перемогу над ворогами Ізраїля (17:8-16), про самоорганізацію народу (18:13-27). Водночас ця частина провіщає події, про які йтиметься в Книзі Чисел. Тому для читача не є несподіванкою те, що ціле покоління ізраїльтян, окрім Ісуса Навина та Калева, виявиться негідним увійти до Обіцяної Землі, а натомість воно буде приречене поневірятися пустинею.

У цьому фрагменті розглянуто символізм мандрівки – символізм, який полягає в показі життя як пошуку сенсу і на індивідуальному рівні, й на рівні спільноти. Ця символіка наявна і в іншій епічній літературі, як-от в «Одисеї» та «Енеїді», у «Мобі Дику» Германа Мелвіла й у «Божественній комедії» Данте. Це нагадує читачеві про Ісуса в Луки, коли Ісус твердо вирішує йти до Єрусалима (Лк. 9:51), уважаючи метою Свого життя і життя Своєї спільноти досвід страстей, смерти й воскресення. Укладені в такий спосіб, ці глави є прелюдією до події укладення союзу на Сінаї.

13:17-22 Народ Ізраїля в дорозі до Червоного моря

Цей фрагмент авторства Е (в. 17-19) і J (в. 20-22) ставить проблему маршруту Виходу. Хоча це питання все-таки залишиться відкритим, можемо запропонувати гіпотезу, яка пояснить певні дані, наявні в біблійних традиціях. Ця гіпотеза допускає два різні маршрути, якими йшли дві різні групи.

Можливий варіянт перекладу назви водойми, яка стосується Виходу, – це «Очеретяне море», або «Море очерету», а не «Червоне море». Очерет – це рослина, з якої виготовляли папірус і яка росте в болотах на півночі дельти Нілу (а не в Суецькій чи Акабській затоках). Ця назва позначає відносно невелику водойму, тому є сумніви щодо її точного місця знаходження, і вона не є надто важливою для маршруту Виходу. (Назву «Червоне море» взято від грецьких перекладачів єврейських Писань. Але ця назва охоплює також Перську затоку.)

Перший можливий маршрут – північний. Згідно з цим маршрутом, коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту, вони пішли просто на схід, тобто через північну частину Сінайського півострова до Кадеш-Барнеа. Проте в історії Е у в. 17 зазначено, що ізраїльтяни не йшли шляхом филистимлян, тобто шляхом уздовж Середземного моря, що з’єднаний із північним маршрутом. І все-таки згадки про Рамсес (1:11), Суккот (12:37), Етам (13:20) і Пі-Гахірот разом із Міґдолом і Баал-Цефоном (14:2,9) (усі – від Е, окрім двох останніх) підкріплюють ідею північного маршруту.

Другий можливий маршрут – південний. Рухаючись цим маршрутом, ізраїльтяни повинні були, вийшовши з Єгипту, податися на південь чи на південний схід нижньої частини Сінайського півострова, де пізніше відбулася подія укладення союзу. Це був би шлях у пустиню, про який згадує Е у в. 18.

Є думка, що ці дві історії розповідають про дві різні події Виходу. Частини племен Рувима, Симеона, Леві та Юди (з роду Лії), мабуть, першими вийшли з Єгипту і рушили північним маршрутом. Також є думка, що це сама та група, яку пов’язано з історією про вихід-вигнання і яка пізніше зайшла в Ханаанську землю з півдня (пор. історії J в Чис. 13:22-23; 14:24). Частини племен Веніямина, Єфрема та Манасії (з родів Рахілі), очевидно, покинули Єгипет пізніше під проводом Мойсея і рушили південним маршрутом. Ця група блукала пустинею, пізнала Бога при Сінаї й зайшла в Ханаанську землю зі сходу (через річку Йордан). Цю групу пов’язують із історією про вихід-утечу. Коли дві різні традиції про вхід у Ханаан об’єднали в остаточній версії розповіди, дві різні історії про Вихід теж було об’єднано.

У в. 21-22 J розрізняє хмаровий стовп удень і вогненний стовп уночі, та в 14:24 J пише про вогненний і хмаровий стовпи «за ранньої сторожі». Незважаючи на ці варіяції, очевидною є присутність Бога. Хмара/вогонь є для ізраїльтян знаками участи їхнього Бога в ключових подіях Виходу та блукання пустинею. Теофанія у формі хмари/вогню не є відмінною від присутности Ягве у вигляді «ангела Господнього» (порівняйте 3:2 з 3:4а).

14:1-10 – Гонитва єгиптян за ізраїльтянами

Тут, нарешті, закінчується літургійне поєднання Пасхи (і свята опрісноків) із Виходом за допомогою десятої кари, а також тут припиняється літургійне пов’язування викупу первенців із десятою карою. У розповіді згадано про наслідки дев’ятьох кар, описаних у гл. 7-10, і після інтерлюдії про вихід-вигнання (пор. 11:1-3; 12:33-36) триває розповідь про вихід-утечу (в. 5). Дія зміщується в бік чудес біля моря – воєнної події, що не передбачає смерти первенців.

У цій частині є традиція авторства і Р (в. 1-4,8-10), і J чи J-Е (в. 5-7). До прикладу, за Р, Ізраїль у пустині загнано в пастку; але точніше буде сказати, що в пастку загнано фараона, котрий думає, що саме ізраїльтяни заблукали в пустині. Пояснення, яке наводить Р, – це те, що неабияка рішучість фараона в гонитві за Ізраїлем, урешті-решт, стане для Ягве нагодою виявити Свою славу завдяки фараонові та його війську. У традиції J-Е фараон змінює своє рішення, добре розуміючи наслідки втрати такої цінної робочої сили. Спільним в обох традиціях є те, що вони інтерпретують перехід Червоного моря в межах священної війни. Священна війна – це не просто зіткнення двох ворожих сторін; це – релігійне діяння. Для ізраїльтян це означає, що Ягве бореться за Ізраїль, а не Ізраїль – за Ягве. Священна війна має п’ять елементів: а) жертви й оракули для консультування з Ягве (завдяки стовпу хмари/вогню Ягве вже виступає на боці Ізраїля); б) абсолютна впевненість в Ягве (пор. 14:31); в) ритуальне очищення (пор. 19:14-15); г) страх, який Ягве наганяє на ворога (пор. 14:24-25); г) тотальне знищення ворога (пор. 14:28,30). Для ізраїльських авторів головнокомандувачем є ніхто інший, як Ягве.

14:11-18 Поборення страху

У в. 11-14 J абсолютно по-людськи реагує на єгипетське переслідування. Це – страх, і він загрожує зірвати цілий план і мету Виходу. У людей з’являється спокуса залишитись у рабстві замість того, щоби загинути в пустині. Такий мотив нарікань часто повторюватиметься в процесі блукань народу Ізраїля пустинею. Ведучи мову з позиції віри, Мойсей каже, що підхід «або… або» є цілковито неправильним. Наполягаючи на богослов’ї священної війни, він вимагає від народу не боятися (в. 13) і завершує свою промову людини, впевненої в перемозі: «Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!» (в. 14).

У в. 15-18 Р відповідає на нарікання та розчарування народу Ізраїля. Дії Ягве полягають у тому, щоби дати вказівки, які уможливлять безпечний перехід ізраїльтян через море. Тому Мойсей має підняти палицю, піднести вгору руку – і море перед ним розійдеться заради народу Ізраїля. Як було передбачено у в. 4, вперті єгиптяни переслідуватимуть ізраїльтян аж до моря. Мертві тіла переслідувачів згодом стануть мовчазним, але промовистим знаком сили Ягве. Таким чином, божественний воїн отримає належне визнання.

14:19-31 Дві історії про перехід Червоного моря

Біблійні історії не мають змоги навести свідчення очевидців про те, що насправді трапилося біля Червоного моря, бо джерела, потрібні для цього, відсутні. Проте народ Ізраїля інтерпретує цю подію, зосереджуючись на воєнній доблесті Ягве. Богослов’я священної війни дозволяє традиціям із цієї частини розгорнути образ Бога, Який рішуче діє на боці ізраїльтян. Визволення означає не звільнення від голосінь Ізраїля – воно означає звільнення для збентеженого та заляканого народу.

За J, Бог з’являється двома способами: а) як Ангел Божий (в. 19а) і б) як стовп хмари (в. 19б). Ягве – у вигляді Божого посланця й у вигляді хмари – тепер займає позицію між ізраїльтянами та єгиптянами (в. 20). Ця позиція передбачає захист народу Ізраїля. Що більше, вночі Ягве відганяє море сильним східним вітром (в. 21б), уможливлюючи сухопутний перехід. Уже перед світанком Ягве у вигляді хмарового та вогненного стовпів глянув на єгиптян таким поглядом, який спричинив замішання серед війська (в. 24). Унаслідок дії погляду Ягве, який викликав паніку, колеса єгипетських колісниць загальмували, а закінчилося це все закликами до втечі (в. 25). Але на світанку море знову наповнилося водами. І саме в той момент Ягве занурив єгиптян, котрі відступали, в самісіньку середину моря (в. 27б). Результатом цих дій стає те, що народ Ізраїля визнає втручання Бога і починає вірити в Бога й у слугу Його Мойсея (в. 30-31).

За Р, Мойсей простягає руку над морем (в. 21а). Відтак твориться дуже особливе чудо. З’являється суходіл, аби ізраїльтяни могли безпечно ним перейти, а вода наче стає стіною праворуч і ліворуч від них (в. 22). Єгипетське військо починає переслідувати ізраїльтян на цьому клаптику суходолу (в. 23). За наказом Ягве, Мойсей іще раз простягає руку над морем (в. 26-27а). Тоді води зливаються докупи і поглинають єгипетське військо (в. 28). Тут Р набагато драматичніше, ніж J, зазначає, що ізраїльтяни продовжували йти суходолом, а води, як стіни, стояли праворуч і ліворуч від них (в. 29). У Р Мойсеїв жест замінив сильний східний вітер Ягве.

15:1-21 – Подячні пісні Мойсея та Маріям

Найстарішу традицію про перехід Червоного моря виявляємо саме в цьому фрагменті. Власне, ця традиція є подвійною: одна її гілка (в. 1-18) показує, як Мойсей та ізраїльтяни співають пісню, що походить, напевно, з часів монархії. Втручання Ягве біля моря (в. 16-12) пов’язано з Божим даруванням землі та з постійною присутністю Бога у святині (в. 13-18). Друга гілка традиції (в. 20-21 з переходом від однієї гілки до другої у в. 19) зображає Маріям, яка очолює всіх жінок під час святкування перемоги: зі співами, литаврами і танцями. За цією традицією, саме Маріям виражає релігійний аспект цього переходу. Це ніщо інше, як культове святкування фундаментальної релігійної події в історії Ізраїля. Спорідненість Маріям з Аароном (в. 20) означає, що вона є культовою фігурою для ранньої епохи буття ізраїльського народу. Інші тексти, в яких згадано Марію, асоціюють її з періодом перебування в пустині й підтверджують релігійний вимір її образу (пор. Чис. 12:1-15; 20:1; 26:59; Втор. 24:8-9; 1Хр. 6:3; Мих. 6:4). Окреслення «пророчиця» є анахронізмом (в. 20), і його використання зумовлено тим, що пізніша традиція уникала називати Маріям служителькою культу.

Попередній запис

12:1-13:16 – Встановлення Пасхи і Вихід із Єгипту

12:1-20 – Пасхальний обряд У цьому фрагменті з літургійними приписами Р вказує на деталі свята, яке вже давно влаштовували напівкочові ... Читати далі

Наступний запис

15:22-18:27 – Ізраїль у пустині (закінчення)

15:22-27 – Нарікання біля Мари Цей фрагмент складається з трьох традицій: Р (в. 22а, 27), J (в. 23-25) і ранньої ... Читати далі