12:1-13:16 – Встановлення Пасхи і Вихід із Єгипту

12:1-20 – Пасхальний обряд

У цьому фрагменті з літургійними приписами Р вказує на деталі свята, яке вже давно влаштовували напівкочові пастухи зі стародавнього Близького Сходу – жертвоприношення за щасливу мандрівку цілого стада, коли плем’я вирушало шукати нові пасовиська. Це відбувалося навесні, у доволі критичний період у житті стада, коли якраз мали народитися молоденькі ягнята і козенята. Стародавність цього свята помітна в тому, що тут немає жерців, святилищ чи вівтарів.

Інші деталі пасують до пастушого контексту. Тварину смажать, а не варять у воді (в. 9), адже є лише мінімальна кількість кухонного начиння. Це також може пояснити те, чому не ламали кісток тварини (в. 9:46). Час події – сутінки першого місяця уповні (в. 6). Цей час збігається з часом повернення пастухів до табору в найсвітлішу ніч місяця. Опрісноки (в. 8) – це звичайний хліб, який споживали пастухи, а гіркі трави (в. 8) – це рослини, які пастухи використовували як приправу. Одяг і вбрання теж відповідають цьому тлу: «Стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій» (в. 11). Обряд обмазування кров’ю домівок (в. 7) має на меті відвернути біду. Обмазування одвірків домівок кров’ю покликано відвернути будь-яку небезпеку від членів племени, а особливо від дітей, котрі ще тільки мають народитися. Цю небезпеку персоніфіковано в «згубникові» (в. 23), котрому ця кров не дає занапастити людей і тварин.

Саме обряд обмазування кров’ю встановлює зв’язок між десятою карою та Пасхою. «Згубника» тепер інтерпретовано по-новому – з огляду на історію народу Ізраїля. Ягве пройде через Єгипетську землю і губитиме первенців людей та скоту (в. 12), але, коли Ягве бачитиме кров на будинках, вона не дасть «згубникові» вбити первенців. Радше Ягве «минатиме» (в. 13).

Етимологія слова «Песах» є неясною, та значення цього слова для ізраїльтян – яскраве й очевидне. «Минати» – це означає «залишати, захищати, визволяти». Що робить народ Ізраїля? Він інтерпретує стародавнє свято напівкочових пастухів у руслі своїх стосунків із Ягве. Подорож, яка очікує на народ, не буде тривалішою, ніж пошук сезонного пасовища, та тільки цього разу – остаточного пасовища, самої Обіцяної Землі. Стародавнє свято, центром якого є зміна, вдало інтерпретує зміну в долі Ізраїля. Пастухи тепер – це народ, що втікає (в. 11).

12:21-28 – Поширення традицій святкування Пасхи

У цьому фрагменті авторства J (винятком є лише в. 28 авторства Р) Мойсей скликав усіх старших Ізраїля – тих, хто відповідає за виконання наказів Ягве. Тут переважно наголошувано на обряді обмазування кров’ю. Разом із цим обрядом сказано про сувору заборону виходити зі своїх домівок до світанку (в. 22) через «згубника», котрий проходитиме вночі. Правила у в. 24-27а є важливими через несприйняття в Ізраїлі будь-яких лакун у поколіннях. Тих, хто бере участь у Виході, й ті спільноти ізраїльтян, які існуватимуть у майбутньому, поєднує одна центральна подія. Питання, яке згодом ставитимуть діти у в. 26, не стосується лишень історичного контексту. Це хитромудре запитання покликано тлумачити минуле з позиції теперішнього. Зрозуміло, Ягве не чіпає ізраїльтян, але вбиває єгиптян, – одначе події XIII ст. до Р. Хр. впливають і на сучасну спільноту: «Коли [Ягве] побивав Єгипет, а доми наші зберіг» (в. 27а). Святкувати Пасху – це означає подолати поділи між усіма поколіннями, об’єднавши їх у досвіді, який пояснює та гуртує цілий народ Ізраїля.

12:29-39 Смерть первенців і Вихід із Єгипту

Автор цих віршів – J – продовжує історію про вихід-вигнання в 11:1-3. Смерть первенців була такою злощасною, що фараон покликав Мойсея та Аарона вночі (в. 31). Уже немає жодних вагань щодо того, чи дозволити їм брати худобину зі собою (в. 32, пор. 10:24). І справді, єгиптяни були такі вражені, що самі підганяли ізраїльтян, аби ті прискорили свій вихід. На поспіх під час виходу вказує хліб. Ізраїльтяни так поспішали, що тісто для хліба не встигло викиснути (в. 34); саме тому вони змушені були вдовольнятися тоненькими опрісноками (в. 39). (У 12:15 Р не пояснює, чому ізраїльтяни мають їсти такий хліб сім днів.) І, зрештою, згідно з традицією про вихід-вигнання, ізраїльтяни зичать в єгиптян золотий і срібний посуд та одіж, але цей грабунок не обмежено тільки названими речами. Насправді ізраїльтяни отримали від єгиптян практично все, чого бажали (в. 36).

J пише про перше місце призначення та про те, скільки йде люду. Суккот розташований за 52 км на південний схід від Рамсеса – приблизно посередині перешийка між Середземним морем і Суецькою затокою. J указує кількість: «Близько шости сот тисяч чоловіка піхоти, крім дітей» (в. 37). Це становить разом приблизно три мільйони: чоловіків, жінок і дітей. Також можливо, що єврейське слово «тисяча» початково означало групу всередині покоління. Якщо вважати так, то загальна кількість людей становила би приблизно п’ять чи шість тисяч. Через епічну природу цієї популярної літератури є тенденція побільшувати числа. «Різний люд» (тобто люди різного походження) (в. 38) означає, що неізраїльтяни з-поміж примусових робітників теж покидають Єгипет, долучившись до Мойсея.

12:40-51 Хронологія та подальші правила святкування Пасхи

У в. 40-41 Р проявляє свою схильність до хронології. Він підраховує період тимчасового перебування ізраїльтян в Єгипті, який становить чотириста тридцять років (пор. Бут. 15:13). Але складність біблійних даних вимагає підвищеної точности. З огляду на ці дані тимчасове перебування не обов’язково мало бути тяглим; там не обов’язково перебуває лишень одна група; і воно не обов’язково охоплює цілий народ. З богословського погляду, Р показує Бога, Якого залучено до реального життя народу Ізраїля. Ягве діє у визначений часовий момент. І тому те, як Ягве пильнує цього моменту, відображено в традиції ізраїльтян: не спати цілу ніч у річницю цієї події.

Автор джерела Р також пише про додаткові правила, які стосуються переважно доступу до святкування Пасхи. (Ці правила передбачають ситуацію, коли народ Ізраїля вже вестиме осілий спосіб життя в Обіцяній Землі.) Приходьки (в. 45) і наймити (в. 45) не можуть святкувати: вони є неналежно вкоріненими в цю землю своїм перебуванням. Чужинці, котрі довго перебувають у цій землі (в. 48) і раби, за котрих заплачено гроші (в. 44), можуть брати участь у святкуванні за умови, що чоловіків було обрізано (пор. Бут. 17:13). Далі описано, що святкування Виходу має відбуватись у домівці (в. 46) і що цього має дотримуватись «уся громада Ізраїлева» (в. 47). Це – улюблена фраза Р, яка наголошує на організованості Ізраїля, особливо в пустині, й на функції тих, хто відповідальний за таку організованість.

13:1-2,11-16 – Викуп первенців

Цікаво зазначити, що ця розповідь пов’язана не з історією про святкування Пасхи, а зі смертями первенців єгиптян. Так само інші тексти (пор. 22:28-29) не пов’язують викупу первенців із подією Виходу (в. 15). Практика викупу первенців показує турботу народу Ізраїля про людське життя й особливе ставлення до первенців. Хоч ізраїльтянам було відомо про принесення в жертву первенців, які чинили їхні сусіди-ханаанці, вони були проти такої практики (пор. Бут. 22:1-19). Слово «викупити» у в. 13 і 15 відсилає нас до того викупу ізраїльського народу з Єгипту, який здійснив Ягве. Народ Ізраїля вважає первенців людей і тварин власністю винятково Бога, і тому кожного первенця потрібно викупити.

13:3-10 – Свято опрісноків

На відміну від Пасхи, для якої не потрібно жертівника і яку можна святкувати у своїй домівці, свято опрісноків – це паломництво, яке передбачає, що дорослі чоловіки відвідують святиню (пор. 23:15). Пасха є святом напівкочових пастухів; свято опрісноків – це свято землеробів. Це свято виражає новизну і наголошує на початку збору ячменю (перше збіжжя має бути вже зібрано). Протягом перших сімох днів збору цього врожаю треба їсти хліб лише з нового зерна. Цей хліб – незаквашений, бо не містить у собі нічого з минулорічного врожаю. Тому що це свято стосується землеробів, ізраїльтяни адаптували його трохи пізніше – після подій у пустині, – можливо, від ханаанців. (Лише згодом ці два свята: Пасху та свято опрісноків – було об’єднано: пор. 2Хр. 35:17.)

Тому що J у 12:34 пов’язує незаквашений хліб із тим, що народ Ізраїля поспішно виходив із Єгипту, автор 13:8 додає доволі особисту заувагу: «Це для того, що вчинив мені Господь, коли я виходив із Єгипту». Це пов’язано з наказом пам’ятати про подію Виходу в 13:3. Пам’ятати – це означає промовляти вголос, наново переживати, робити знову актуальним і наповненим змістом. Тому це свято – не статичне пригадування минулого, а динамічне його переживання, бо минуле відображається в теперішньому.

Попередній запис

7:14-11:10 – Кари єгипетські

7:14-25 – Перша кара: вода, що перетворилася на кров Тут бачимо поєднання джерел J-Е (в. 14-18,20б-21а,23-25) і Р (в. 19-20,21б-22). ... Читати далі

Наступний запис

13:17-15:21 – Ізраїль у пустині

Перша частина цієї секції (13:17-15:21) стосується таких питань: Що відбувається, поки народ Ізраїля йде до Червоного моря? Яким є втручання ... Читати далі