7:14-11:10 – Кари єгипетські

7:14-25 Перша кара: вода, що перетворилася на кров

Тут бачимо поєднання джерел J-Е (в. 14-18,20б-21а,23-25) і Р (в. 19-20,21б-22). За J-Е, уражено буде ріку Ніл. Що більше, J-Е кажуть про загибель риби та про забруднення ріки. За Р, уражено було всі єгипетські води (в. 19), а не тільки Ніл.

Далі ми можемо бачити, як єгипетські чаклуни спромоглися повторити ті самі чари, які вже здійснили Божі посланці (в. 22). Щодо фараона, то визнання, якого від нього вимагали, є доволі простим: «По цьому пізнаєш, що Я – Господь» (в. 17). Історія про кари триває, і ми побачимо значні відмінності з обох боків.

7:26-8:11 Друга кара: жаби

І J-Е (8:1-4; 8:8-13а), і Р (8:5-7,15б) яскраво присутні в цьому епізоді. Як і в першій карі, тут єгипетські чаклуни так само здужали повторити чудо, яке здійснили Мойсей і Аарон (8:3). Проте є певні відмінності. Тепер фараон активно просить Мойсея про заступництво (8:4), хоч, урешті-решт, таки залишається невблаганним (8:15). Окрім того, тепер від фараона вимагають значно ширшого визнання, ніж у 7:17: «Щоб ти знав, що нема Такого, як Господь, Бог наш!» (8:6).

8:12-15 Третя кара: воші

У цій розповіді, де автором є винятково Р, виразно видно розвиток дії. На відміну від перших двох кар, цього разу єгипетським чаклунам не вдалося відтворити належного чуда. Чаклуни висловлюють фараонові таке спостереження щодо цієї події: «Це перст Божий!» (в. 15). Але, як і передрікав Ягве, фараон не відпустив народ Ізраїля.

8:16-28 Четверта кара: мухи

Цей фрагмент авторства J-Е припускає, що єгиптяни мешкали не надто далеко від ізраїльтян, адже перші мають змогу спостерігати за жертвоприношенням останніх (в. 22). Ця примітка є доволі дивною, бо автор заявляє, що ізраїльтяни тут відрізнені від усіх інших і що ця кара не вразить землю Ґошен (в. 18). Тобто єгиптяни й ізраїльтяни не живуть одні біля одних. Так чи так, а жертвенні тварини ізраїльтян ображатимуть релігійні почуття єгиптян, – певно, тому, що тварини посідали помітне місце в релігії єгиптян, чи тому, що приношення в жертву цілої тварини не було в них поширеною практикою. Тут важливим є визнання, якого вимагають від фараона: «Я Господь посеред землі!» (в. 18). Таким чином, фараон має визнати, що Ягве є присутнім в Єгипті. Важливо також те, що фараон дає дозвіл на триденну подорож у пустиню, до місця, яке не є надто віддаленим (в. 24). Мойсей натомість має помолитися за могутнього єгипетського правителя. Тут виразно бачимо розвиток поведінки фараона.

9:1-7 – П’ята кара: мор

У цьому фрагменті авторства J-Е можемо бачити, що тут уже немає переговорів між фараоном і Мойсеєм після початку цієї кари, як, скажімо, у 8:21. Проте, як і в розповіді про попередню кару, вказано на диференціяцію між єгиптянами й ізраїльтянами. Мор ударить скотину єгиптян, а худоба ізраїльтян не згине. Тут бачимо, що фараон прагне переконатися, чи справді від мору постраждала худоба лише єгиптян і чи є розрізнення між єгиптянами й ізраїльтянами (пор. в. 6б-7а).

9:8-12 Шоста кара: гнояки

Найбільш приголомшливим у цьому фрагменті авторства Р є те, що тут Аарон відіграє помітно другорядну роль, а саме роль Мойсеєвого помічника. Щодо розвитку історії загалом, то тут ми бачимо, що з’являється тенденція до послаблення сили єгипетських чаклунів. Хоча вони спромоглися повторити перші два чуда (перші дві кари), проте не здобули успіху втретє і мусили визнати, що тут працює Божий промисел. Тут чаклунів не виокремлюють із-поміж інших людей. Чаклуни теж потерпають від шкірного захворювання і не можуть постати перед Мойсеєм (в. 11).

9:13-35 Сьома кара: град

У цьому фрагменті авторства J-E пояснено, чому попередні кари не переконали фараона поступитися. Ягве покерував подіями так, аби показати Свою силу та щоби Його ім’я було прославлено по цілій землі (в. 16). Читач очікує, що Ягве зробить якусь фінальну рішучу дію вже тут і зараз. І хоча навіть ця кара не змусила фараона дати дозвіл ізраїльтянам вийти з Єгипту, вона все-таки виплинула на розвиток його поведінки. У в. 14 від фараона (а також від його слуг) вимагають визнання, що нема нікого, як Ягве, на цілій землі. Далі маємо mea culpa фараона у в. 27: «Згрішив я тим разом! Господь справедливий, а я та народ мій несправедливі!». Це справді грандіозне зізнання! Зрештою, з’являється твердження про те, що кара градом спонукатиме до ще величнішого визнання, а саме, що Господньою є ціла земля (в. 29). Сам фараон, потужне єгипетське божество, доходить до справедливого визнання Бога Ізраїля.

10:1-20 Восьма кара: сарана

Цей фрагмент авторства J-E починається з пояснення того, чому закам’яніли серця фараона та його слуг. Ця черствість потрібна для того, щоби продемонструвати могутність Ягве і створити тяглу традицію Божого промислу щодо ізраїльтян (в. 1-2). Особливу увагу автор звертає на те, що Мойсей справді йде до фараона і говорить про нетерплячість Господа: «Аж доки ти будеш відмовлятися впокоритися передо Мною?» (в. 3б). Тут ми вперше бачимо, як слуги озлоблюються на фараона і навіть хочуть змусити його відпустити народ Ізраїля й бути розсудливим (в. 7). Результатом цього є те, що Мойсея та Аарона знову кличуть до фараона (в. 8). У цій сцені автор пише про те, що фараон запідозрив якусь змову, бо Мойсей просить, аби ціла спільнота ізраїльтян пішла в пустиню і поклонилася там своєму Богові (в. 10-11).

Позитивну зміну в поведінці фараона виразно бачимо у в. 16-17. Фараон наказує негайно покликати Мойсея, після чого відверто визнає свій гріх: «Згрішив я Господеві, Богові вашому, та вам!». Таким чином, фараон прогресує в усвідомленні присутности Бога та Його могутности в усіх попередніх карах. Після звичного прохання про заступництво і про відвернення кари фінальна ремарка вказує, що фараон знову ж таки залишився незламним, і тому ізраїльтяни залишились в Єгипті.

10:21-29 Дев’ята кара: темрява

Багато хто пов’язує темряву з типовим для Близького Сходу природним явищем хамсину. Це – гарячий вітер, який дме в пустелі в березні й у квітні, спричиняючи темряву та встановлюючи вкрай задушливу погоду. У цій біблійній історії темрява набуває особливо зловісного характеру, і її можна сприймати як злу силу хаосу. Такий характер, власне, пасує до тону розповіди авторства J-Е. Погіршення ситуації призводить до зриву будь-яких перемовин (в. 28). Тепер фараон погоджується відпустити народ Ізраїля з метою поклоніння (інакше, ніж у 10:11), але не дозволяє брати зі собою худобу. Мойсей трохи іронічно реагує на такий дозвіл і зазначає, що жертвенні тварини є частиною поклоніння ізраїльтян, і тому вони потрібні. Що більше, бо жертвенних тварин убивають лише після прибуття до місця жертвоприношення, потрібно брати зі собою геть усю скотину. Фараоновою відповіддю на іронічне Мойсеєве прохання стало припинення перемовин. Ситуація зайшла в глухий кут, і результатом такого становища може стати смерть Мойсея, якщо той наважиться знову з’явитися перед фараоном. Потрібно шукати нових способів змусити фараона діяти.

11:1-10 Десята кара: смерть первенців

Знаючи про те, що Мойсей, очевидно, востаннє з’явився перед фараоном, читач очікує на стрімкий рух до моря та на подальший перехід через пустиню. Іншими словами, до цього моменту автори створили таке напруження, що читач природно чекає зниження її градусу, а також готується до розв’язки. Проте далі надходить десята (остання) кара, яка за своєю суттю цілковито відрізняється від усіх дев’яти попередніх. (Власне, сцена біля Червоного моря не передбачала десятої кари). Тепер читач починає потопати – лише не в Червоному морі, а у вирі правил. З’являється несподіваний наказ підготуватися до літургійного обряду – замість швидко втікати на волю. Припустимим є вважати, що автори книг Біблії мають причину для тимчасового переходу від розповіди до літургійного піднесення.

Смерть первенців не є раптовою несподіванкою. У 4:23 Ягве промовив до фараона через Мойсея: «І кажу Я тобі: Відпусти Мого сина, і нехай Мені служить. А коли ти відмовиш пустити його, то ось Я вб’ю твого сина, твого перворідного». Так само не є аж такою несподіванкою і грабунок єгиптян. У 3:21-22 ізраїльтян запевнили, що вони не вийдуть із Єгипту з порожніми руками. Проте текст 11:1-3 (авторства J чи Е), який є частиною історії про вихід-вигнання, натякає на те, що ця десята кара є однією і єдиною карою. Як іще ізраїльтяни могли би здобути золотий і срібний посуд, а ще одежу від єгиптян? Як іще можна пояснити авторитет Мойсея серед слуг фараона й усіх єгиптян?

Літературна композиція в. 4-8 (авторства J; в. 9-10 – авторства Р) вказує на те, що ця кара не пов’язана з попередніми дев’ятьма. J, як зазвичай, каже читачам про те, що Мойсей має розмовляти з фараоном, але з в. 4 не зрозуміло, кому Мойсей переказує Божі слова. До в. 6 залишається враження, що реципієнтом Мойсея є народ Ізраїля, та у в. 7-8 Мойсей звертається до фараона. Наприкінці в. 8 Мойсей виходить від фараона в гніві, проте, згідно з 10:29 (авторства J-Е), він уже ніколи не мав з’являтися перед фараоном.

Попередній запис

7:1-13 – Умовляння фараона, вступ до історій про кари

7:1-7 – Умовляння та згода Відповідаючи на сумніви Мойсея, пов’язані з відсутністю в нього ораторських здібностей (6,12,30), у Р Ягве ... Читати далі

Наступний запис

12:1-13:16 – Встановлення Пасхи і Вихід із Єгипту

12:1-20 – Пасхальний обряд У цьому фрагменті з літургійними приписами Р вказує на деталі свята, яке вже давно влаштовували напівкочові ... Читати далі