Зло таке мерзотне, що мимоволі визнаєш добро випадковим: добро таке прекрасне, що мимоволі визнаєш випадковим зло. Гілберт Честертон. «Людина, яка була четвергом»
Я вже казав, що недолюблюю слово «гріх». Є в ньому щось слизьке, зміїне. Можливо, причиною таких асоціацій сталі місіонери з наших південних штатів, які зловісно шипіли: «Гріх-х-х», і, як би загрожуючи диявольським силам, трясли кулаком.
У дитинстві при слові «гріх» я трепетав. Мої уявлення про Бога сформувалися під впливом грізних проповідників. Образ Бога-Отця був мені незрозумілий: мій власний батько помер, коли мені не виповнилося і року, тому поняття «батько» було для мене пустим звуком. Швидше вже, Бог був схожий на поліцейського або строгого учителя, що намагається упіймати негідника на скоєному. Непослух погрожував швидким і страшним покаранням. А на додаток доброзичливці з числа парафіян повідомили: за моєю таємною провиною вдень і вночі спостерігає з небес ще і мій земний батько.
Підлітком я став ставитися до гріха з певною долею цинізму. Пам’ятаю, одного разу в літньому таборі виступав з проповіддю палкий молодий студент з украй консервативного християнського університету. Ми заспівали чотири куплети гімну «Агнець Божий, я йду», і потім він почав перестерігати нерозкаяних. Дві третини аудиторії вийшли вперед схилити коліна на знак покаяння. Я тужливо дивився на гофрований металевий дах: коли траплялися грози, дощ барабанив так сильно, що зібрання доводилося припиняти. Але на небі, як на зло, ні хмарки.
«Якщо ви відчуваєте потребу в молитві, помоліться з нашими помічниками. Вони допоможуть вам», – віщав проповідник. І нарешті: «Запрошую востаннє! Слухайте уважно! Якщо у вас лежить на душі несповіданий гріх, – будь-який гріх! – Бог кличе вас вийти вперед і сповідувати його!» Люди проходами попрямували вперед, а проповідник перераховував: «Бездумне слово… спалах гніву… літеплість духовного життя. Можливо, ви кинули на когось хтивий погляд? Про когось погано подумали?» Струмочок черги перетворився на вируючий потік… Піаніст тужливо награвав одну і ту ж мелодію.
Це був мій шостий тиждень у таборі, і під час попередніх зібрань я, зачувши заклик до покаяння, виходив вперед. Але цього разу я такої потреби не відчув. У результаті у великій аудиторії на місцях залишилися лише я і мій приятель Родні. Я підсунувся ближче до нього – мені потрібна була моральна підтримка. Піаніст заграв ту ж мелодію знову. Ті, що каялися, падали на коліна. Усі озиралися на нас із занепокоєнням: ми затримували закінчення служби, за якою мали бути напої та ігри. «Не можу більше, – шепнув я другу, – жоден гріх на пригадується. А тобі?»
«І мені», – Родні трохи усміхнувся. Ми протрималися до самого кінця. Нарешті, проповідник здався і оголосив про закінчення зібрання.
Озираючись назад, я бачу, що розумів християнську концепцію гріха неправдиво. Бог – не похмурий поліцейський, а люблячий Творець, Який бажає нам тільки добра. Гріх же заважає добру проникнути в наше життя. Більше того, усвідомлення гріха вказує на справжній сенс життя. Воно – теж відгомін іншого світу.
Невірне сприйняття гріха відштовхувало людей від віри. На противагу суворому пуританству Нової Англії Натаніел Готорн писав оповідання, що викривають лицемірство пуритан. Джону Муіру важко доводилося з батьком-шотландцем, який з позицій пресвітеріанської віри засуджував любов сина до природи, вважаючи її небезпечним нечестям. За словами Муіра, шотландці-пресвітеріани примудрялися «перетворити на тяжкий тягар будь-який обов’язок».
Джордж Орвел втратив віру в пансіоні, де наставники били його і називали грішником кожного разу, варто було йому обмочитися в ліжку. Тим самим поняття гріха не допомагало, а заважало Орвелу зрозуміти світ.
Я ставлюся до подібних оповідань з великим співчуттям, оскільки і сам виріс в атмосфері, де від розмов про гріх було не продихнути. Багато говорили про «первородний гріх», але про первинну благодать, про Бога, Який дарував зцілення ще до того, як виник гріх, сказати забували. Про первинний рятівний задум сповіщає Новий Заповіт: «Агнця, заколеного від закладин світу» (Об. 13:8). «Бог є любов», – каже Біблія (1Ів. 4:8). Наскільки це далеко від моїх дитячих уявлень про Бога як про строгого поліцейського!
