У китайській опері артисти наносять на обличчя густий шар гриму: у позитивних персонажів грим одного кольору, а в лиходіїв – іншого. На відміну від китайських глядачів, ми не можемо відрізнити хороших людей від поганих за кольором обличчя. Середньовічні святі говорили про сморід диявола, але зло частіше з’являється у вигляді запашного доброзичливця.
Зрозуміло, що є явні лиходії: терористи-смертники, священики-педофіли, наркоторговці. Проте зло рідко виявляє себе відкрито. Згадаємо сім смертних гріхів – перелік, що створювався віками моральної рефлексії. Сучасний світ так сильно відійшов від первинного задуму, що наші уявлення про добро і зло виявилися перевернутими.
В усякому разі, у Сполучених Штатах сім смертних гріхів перетворилися на сім чеснот…
Гординя. У музиці, спорті і бізнесі ми славимо переможців. Гордівники здобувають популярність. На Олімпійських іграх ми нагороджуємо медалями чемпіонів, а в наші книги з менеджменту як зразок для наслідування пропонують Макіавелі і гуна Атілу.
Заздрість. Принцип реклами – збудити в колегах і сусідів почуття заздрості: мені завидно, що в сусіда є якесь електронне диво, а в мене такого немає.
Гнів. Не тримайте в собі гнів, виражайте його, радять психологи. Групова психотерапія, теледебати, політичні дебати, шоу, міські збори надають для цього широкі можливості.
Пожадливість. Економічна система нації, та і всього світу, заснована на постійному незадоволенні, яке мотивує кожного споживача без передиху бажати все більшого.
Неробство. Знайдіть острів з пляжем, раніше вийдіть на пенсію, відпочивайте, розслабляйтеся – це суттєва частина «американської мрії».
Обжерливість. «Велика порція коли», «Супер-велика порція коли», «Подвійна велика порція коли»; «картопля-фрі», «велика картопля-фрі» – можливості з кожним роком збільшуються, як збільшуються і наші талії. Сьогодні 64% американців страждають від зайвої ваги, а половина з цього числа – ожирінням.
Похіть. У сучасній Америці похіть всюдисуща: від уболівальниць у лайкрі до танцюючих дівиць на ТВ. В Інтернеті це найприбутковіша індустрія.
Гріх у сучасному світі закамуфльований. Надто пізно ми усвідомлюємо, що він закриває шлях до повноти і миру, «шалому». Ми не помічаємо ті приховані небезпеки, через які за старих часів люди вважали ці гріхи смертними. Смертні гріхи знищують і мене самого, вносять у моє життя хаос. Гординя – свого роду болюча, невтамована пристрасть, що примушує пестити і леліяти своє егоїстичне «я». Пожадливість змушує перемикати увагу з людей на речі. Похіть руйнує справжнє спілкування: ця пристрасть направляє людину туди, де зрештою вона не знайде ні радості, ні задоволення. Бог хоче мене звільнити, а зло – поневолити.
Один мій друг, юдей, назвав список семи смертних гріхів незадовільним: він здався йому занадто вже суб’єктивним, він побачив у ньому продукт суто чернечої рефлексії. Юдаїзм, за його словами, викриває передусім гріхи зовнішні: пригноблення бідняків, несправедливість і расизм.
Спочатку я з ним погодився: є гріхи і гірші, які в списку не згадані. Адже я виріс серед християн, які приділяли масу уваги особистому благочестю, але пальцем би не поворухнули, щоб змінити закони про расову сегрегацію в південних штатах або допомогти жебракам. (А наші предки не дозволяли рабовласництву вивести їх з духовної рівноваги.) Я знаю християн, яких факт існування плівок, що документують розмови Ніксона («вотергейтський скандал»), обурює більше, ніж зафіксований у них злочин.
Проте, розміркувавши, я зрозумів мудрість ченців: коріння гріха таяться в людському серці і вже звідти проростають у світ зовнішній. Пожадливість примушує директорів корпорацій виплачувати самим собі великі бонуси, тоді як їх корпорації прямують до банкрутства. Пожадливість примушує політиків робити податкові послаблення багачам і відмовляти в допомозі біднякам. Гординя створює почуття переваги: інші раси, нації, класи і взагалі інші люди здаються нижчими. Це видно на прикладі кастової системи в Індії, апартеїду в ПАР і расизму в США. Гнів у поєднанні з владою примушує диктаторів розправлятися зі своїми власними громадянами або розпочинати кровопролитні війни. Похіть веде до сексуальної работоргівлі дітьми в південно-східній Азії.
Грішники створюють гріховні структури, які починають жити своїм життям. Спротив Богові наклав свій відбиток на кожен людський інститут на планеті: на уряд, сім’ю, церкву. Можна сказати, що громадська структура або група людей більше схильні до зла, ніж окремо взята людина. І, відповідно, менш схильні до добра.
У 1943 році рейхсфюрер СС Генріх Гімлер казав: «Мене ніскільки не цікавить, що станеться з росіянином або з чехом… Живуть інші народи в добробуті або подихають з голоду – це цікавить мене лише в тій мірі, в якій їх рабська праця потрібна моїй країні. В іншому сенсі мене їх долі не цікавлять. Чи цікаво мені, здохнуть від роботи чи ні десять тисяч російських баб, що копають протитанковий рів? Ні. Мені важливо лише, потрібен Німеччині цей рів чи ні».
* *
Я назвав бажання благом і відгомоном іншого світу, який вказує на існування Всевишнього. Проте як мінімум чотири із семи смертних гріхів (пожадливість, заздрість, похіть, обжерливість) свідчать, що виходить, коли бажання спрямоване в невірне русло. Христос окремо виділяв гріх пожадливості.
«Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його», – сказав Він (Лк. 12:15). І розповів притчу про багача (Лк. 12:16-20), який збудував великі комори для зерна, та так і помер, не залишивши після себе на землі нічого, окрім цих комор. Ісуса хвилювала темна сила жадності: розмовам про гроші і пов’язаній з ними небезпеці присвячена шоста частина Його висловлювань. Як видно з прикладу з багачем, багатство дає лише короткочасне задоволення, що затьмарює справжній сенс життя.
Пожадливість примушувала Саддама Хусейна витрачати мільярди доларів на розкішні палаци, а тисячі дітей у його країні помирали з голоду. З пожадливості він наказав підпалити сотні нафтових родовищ у Кувейті, коли зрозумів, що вони йому не дістануться. У фільмі «Волл-стріт» (1985) герой Майкла Дугласа каже: «Пожадливість – це добре, пожадливість – це правильно… пожадливість дає багато що». У споживчому суспільстві США і Європи економікою рухає пожадливість. Ми хочемо мати все більше і більше, а реклама грає на наших страхах, лякаючи, що ми чогось недоотримаємо. Честертон був правий, коли сказав: «Існують два способи отримати достатньо: мати все більше і більше, і хотіти меншого».
Коріння пожадливості, як і будь-якого гріха, у первинному порушенні світопорядку. Ми, люди, отримали тяжкий дар свободи, а тому завжди здатні нею зловжити. Ми здобуваємо, прирікаючи інших на голод. Ми розв’язуємо війни, прирікаючи інших на смерть. Планета здригається від наших спроб затвердитися як центр всесвіту, вигнавши звідти Бога.
* *
«Якщо намагаєшся набути щастя, здобуваючи захоплення чоловіків, любов жінок, тепло випивки, усю повноту тілесної насолоди, скарби і коштовності, то це незабаром відверне тебе від любові Божої: люди, випивка, похіть і жадність стануть важливішими за Бога, затьмарять Його світло… І станеш нещасним, переляканим, сердитим, озлобленим, нетерпимим, нетерплячим, неспокійним, не зможеш молитися. Такий тяжкий тягар гріха. Йому слід віддати перевагу легкому і благому тягарю Христовому». Томас Мертон
