«Один чоловік сказав Йому: Господи, невже мало таких, що спасаються? А Він сказав їм: намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть» (Лк. 13:23,24).
Господь «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). Істину ж, яку Господь хоче донести до відома всіх людей, найкраще передає добре відомий вірш з Євангелія від Івана: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (3:16). І можна не сумніватися, що Господь дасть кожному можливість почути і прийняти цю істину.
Як це Він зробить, як донесе цю істину до кожної людини, що жила, буде жити чи живе нині на землі – нам це невідомо і нам цього не збагнути. Проте сумніватися в тому, що Бог у силах це зробити – це сумніватися в Його всемогутності. Проте не всі люди користаються такою можливістю: «Світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20). Тобто Господь дає кожному можливість увійти у вічні небесні обителі, проте багато хто, якщо не більшість, відкидає це запрошення, бажаючи жити за власною волею, ніж коритися Божій.
«Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25:41), – ці Господні слова будуть швидше не вироком, а констатацією факту, підсумком життя кожної, окремо взятої людини, яка воліла прожити своє життя за власним розсудом, відкинувши задум Божій стосовно неї.
Бог кожному дає можливість, згідно особистих сил і здібностей, пізнати рятівну істину, проте якщо людина не хоче її приймати, або ж приймає, а згодом відкидає, або ж просто забуває про неї за житейською метушнею – як про це розповідається в притчі про сіяча, – то Господь дозволяє кожному з часом скористатися плодом своїх земних справ: «Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6:8).
Дехто в такому випадку може нарікати начебто на несправедливість, проте якраз у цьому і проявляється Божа справедливість: у підсумку отримати зроблене/зароблене за життя. Хто ж заважав раніше дбати про духовні речі, а не про земні? Адже всім і так добре відомо, що варто робити в цьому житті, а що ні: «О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм» (Мих. 6:8).
Єдине, на що варто ще звернути увагу – так це на різну шкалу Божого оцінювання: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48). Проте Господь більшість з нас обдарував настільки величезними здібностями і благами, що навіть не варто тішити себе надією, що ми настільки «мізерні і нікчемні», що з нас немає що вимагати.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Боже оцінювання
Ваш коментар:
