5:1-6:30 – Перша зустріч із фараоном, родовід Мойсея

5:1-6:1 – Перша зустріч із фараоном

Тому що ізраїльтяни вже почули і прийняли наміри Ягве, про які їх повідомили Мойсей і Аарон, настав час цим провідникам піти до фараона, щоб обговорити питання звільнення народу з Єгипту. Ця добре сконструйована історія і складається зі шістьох сцен. Усі вони, крім однієї, починаються з дієслова дії.

Перша сцена (5:1-5) починається з того, що Мойсей і Аарон увійшли до фараона. В. 2 містить питання, яке постійно розгортатиметься надалі: хто такий Ягве? Триденна подорож у пустиню, мабуть, пов’язана з традицією про вихід-утечу. Згідно з цією традицією (і це видно в гл. 15-19), відстань між Єгиптом і Сінаєм становить лише три дні чи три табори дороги (15:27; 16:1; 17:1; 19:2). Ця сцена показує реалістичне ставлення до примусової праці: не можна дозволяти рабам утікати, бо це може спричинити зупинку робіт. Таке ставлення відкидає ідею знищення народу, висловлену в 1:15-22.

У другій сцені (5:6-9) фараон розмовляє з єгипетськими начальниками та з єврейськими наглядачами. (Інформація про таке використання робочої сили чужинців, коли начальниками були єгиптяни, а наглядачами (писарі) – представники підданого народу, є обґрунтованою історично.) На відміну від решти сцен, у цій немає дієслова дії, бо не можна очікувати, що божественний фараон виходитиме до своїх підданих. Цегла, про яку тут ідеться, – це цегла-сирець – невипалена цегла, яку сушать на сонці.

Третя сцена (5:10-14) починається з дієслова дії («І вийшли погоничі народу й писарі…»), й у ній беруть участь начальники, писарі та народ Ізраїля. Народ змушують іти шукати солому, а писарів б’ють за те, що вироблено замало цегли.

Четверта сцена (5:15-19) розповідає про доглядачів із народу Ізраїля, котрі прийшли до фараона. Популярна література дозволяє, а часом і вимагає безпосередніх контактів фараона (його єгиптяни вважали богом) із підданими: у нашому випадку – з гнобленими доглядачами. Знову ж таки сцена розпочинається дієсловом дії («І прибули писарі Ізраїлевих синів»). Проте результат цієї зустрічі був зовсім не таким, якого очікували доглядачі. Норми виробленої цегли не зменшено, а постачання соломи відтепер буде припинено!

П’ята сцена (5:20-21) розповідає про доглядачів, а також про Мойсея та Аарона. Знову ж таки є дієслово дії, коли доглядачі випадково зустріли двох провідників і «стріли вони»). Така випадкова зустріч не віщує цим двом провідникам нічого доброго. Їх проклинають: «Нехай побачить вас Господь і нехай вас осудить» Початок грандіозного Мойсеєвого задуму ледве чи сприятливий: майбутнє виглядає справді гнітючим.

Шоста сцена (5:22-6:1) розповідає про те, що Мойсей звертається до Ягве. Тут також є дієслово дії («І вернувся Мойсей до Господа та й сказав»). У цій сцені Мойсея змальовано як занепалого духом – направду типового Мойсея, який не перестає набридати Господові своїми наріканнями. Тому не дивно, що Мойсей вагається, перш ніж прийняти обов’язки, які на нього поклав Бог. Хай там як, а Мойсей дізнається, що Бог драматично втрутиться в перебіг подій. І тому читач очікує першої кари. Проте останній редактор цього разу вирішив використати опис покликання Мойсея зі Р

6:2-13 Посланництво Мойсея (за Р)

У відповідь на голосіння народу в 2:23б-25, а також у контексті невдач, описаних у 5:1-6:1, покликання пророка є гарантією Божої підтримки того, кого він обрав, а водночас гарантією подолання гніту і неволі богообраного народу. Для Р це питання і тяглости, і зміни. Бог, Який промовляє до Мойсея, – це той самий Бог, Який промовляв до патріярхів. Але є певна різниця: той Бог не відкривав Свого імени – Ягве. Натомість він уживав ім’я «Ель Шадай». (Це можна перекласти по-різному, як-от «Бог Усемогутній», «Бог гори», «Бог степу», «Бог душі» тощо. Дехто трактує Ель Шадая як одного з багатьох богів гори чи як головного бога серед усіх богів гори.) На відміну від 3:14-15, цей фрагмент (пор. в. 6-8) не передбачає для Мойсея особистої чести дізнатись ім’я Бога. Це – особливе спілкування, яке має на меті полегшити біль народу Ізраїля. Для Р існує лишень один союз – із Авраамом у Бут. 17. Тому ця сцена створює напруження між колишньою обіцянкою і теперішнім не зовсім належним її виконанням. Цієї неналежности виконання ми наразі не обговорюватимемо.

Розповідаючи про Мойсеєве посланництво, Р обирає жанр розповіді про покликання, як і J та Е: а) відповідь Бога на молитву (в. 5); б) Божа обіцянка спасення (в. 6-8); в) доручення переказати Божу волю фараонові (в. 9-11; є лишень алюзія на доручення перед народом); г) Мойсеєве застереження (в. 12, повторено у в. 30); ґ) відкинення застереження (7:1-5).

Вірші 6-8 є провіщенням спасення – це популярний літературний жанр, особливо в літературі про пророків VI ст. до Р. Хр. – епохи, коли виникло джерело Р Таке провіщення дає надію та закладає фундамент віри Ізраїля. Воно показує, що Бог – той, хто судить, а також той, хто визволяє. Що більше, такий дар милосердя не залежить від успішности стосунків у союзі в минулому. Парадоксально, та нестача результатів із боку Ізраїля не може зруйнувати Божих задумів.

Вираз «Я – Господь» є для Р типовим. Це – величний стиль, характерний для початку царської інскрипції. Цей вираз було запозичено й ужито як самопрезентацію Бога в літургійних текстах (пор. 20:2). Вислів цей означає: «Я тут присутній і дію». Це – формула, що вимагає відповідних дій від народу Ізраїля. (Пор. Кодекс Святости в Лев. 17-26, напр., 19:4.)

6:14-30 Родовід Мойсея та Аарона

Автор джерела Р перериває розповідь про Мойсеєве покликання, щоби помістити в неї родовід. (Свідчення того, що родовід є вставкою, – повторення перед нею останнього рядка: пор. в. 13 і 26-27.) Хоча дехто вважає родоводи доволі нудними і пропускає їх, не читаючи, потрібно зрозуміти, наскільки вони корисні. Вони відображають спосіб існування: покоління, скажімо, турбується про всіх своїх членів. Родоводи окреслюють ідентичність: кажуть, ким є та чи та особа. До прикладу, вони можуть розповісти царським особам про їхнє походження. Родоводи структурують історію, бо обрамлюють межі, в яких відбувається людська й/або Божа діяльність.

У цьому фрагменті очевидним є зацікавлення Р поколінням Леві. Р побіжно згадує Рувима та Симеона, а тоді розповідає про Леві (в. 14-15; усі троє походили, згідно з Бут. 29:31-34, від Лії, однієї з дружин Якова). І Мойсей, і Аарон є синами Амрама (в. 20) і віддаленими нащадками Леві. Хоча Р вважає, що Маріям є сестрою і Мойсея, й Аарона (в. 20), одначе, згідно з Вих. 15:20, вона сестра лишень Аарона.

Початково «левит» – це була світська назва, яка означала «той, що походить із племени Леві». Після тривалих процесів воно, врешті-решт, стало позначати особу, котра виконує допоміжні культові дії (пор. 28:1-43). Підкреслюючи Ааронову вагу, Р намагається заявити про легітимність групи священиків, яка згодом відіграє ключову роль в єрусалимському Храмі. (Р оминає увагою інші стародавні священицькі сім’ї, як-от рід Муші, згаданий у в.19.) Таким чином, для Р цей родовід є визнанням ідентичности й підтримкою статусу Ааронових нащадків.

Попередній запис

4:1-31 – Застереження Мойсея та його повернення до Єгипту

4:1-9 – Мойсеєве застереження та подальші знаки Як і Е в 3:11-12, J теж має історію про застереження (в. 1) ... Читати далі

Наступний запис

7:1-13 – Умовляння фараона, вступ до історій про кари

7:1-7 – Умовляння та згода Відповідаючи на сумніви Мойсея, пов’язані з відсутністю в нього ораторських здібностей (6,12,30), у Р Ягве ... Читати далі