3:1-6 – Палаючий кущ
Автори цього епізоду – і J, і Е, хоча з перевагою J (Е з’являється в деяких частинах в. 1: напр., «Божа гора, Хорив», – і у в. 4.) Таке поєднання джерел є теологічно важливим, адже вказує на розмаїтість і багатство ізраїльських традицій. Про жодну з традицій не можна сказати, ніби в ній збережено цілу повноту переказу. (Таке поєднання джерел буде помітним наскрізно в гл. 3.) Потрібно зазначити, що тут (у в. 1) Мойсеєвого тестя звати Їтро, а в 2:18 – Реуїл. На відміну від «Реуїла», «Їтро» є власним іменем. (Інші труднощі з’являються в Суд. 1:16; 4:11)
Напевно, і обрав слово «кущ» (єврейською – səneh), аби пов’язати цей епізод із горою Ягве (єврейською – sinai). Кущ у вогні відтак пов’язано з полум’ям під час теофанії на горі Сінай (пор. 19:18). Таким чином, зі самого початку є тісний зв’язок між Виходом і Сінаєм. У цьому епізоді в J з’являється подвійний вимір благоговіння й історичної тяглости. Благоговіння виражено жестом Мойсея, коли він скидає з ніг взуття з огляду на святість зустрічі з Ягве: присутність Ягве робить землю святою. Далі Мойсей закриває своє лице. Історичну тяглість виражено у в. 6. Бог, Який промовляє до Мойсея, діяв протягом століть, піклуючись про Свій народ. Бог Мойсея – це також і Бог патріярхів (пор. ще 3:16).
3:7-15 – Посланництво Мойсея
Цю сцену внутрішньо пов’язано з Божим об’явленням біля палаючого куща. Зустріч із Богом відтак пов’язано з Мойсеєвою місією в Ізраїлі. Ізраїльські богослови виражають традицію, яка вважає Мойсея пророком. Таким чином, він звертається від імени Бога до народу Ізраїля: він є представником Бога (пор. Втор. 18:5-20). Залишаючись вірними сприйняттю Мойсея як пророка, J і Е (а також Р у гл. 6) використовують різновидом літературного жанру оповідання про покликання. (Пор. інші приклади такої літературної форми в Суд. 6:11-21; Єр. 1:4-10) Таке оповідання не має на меті бути детальною розповіддю про те, що насправді трапилося між Богом і Мойсеєм, тобто наче цитуванням Мойсеєвого щоденника. Радше таке оповідання намагається пояснити значення того, як Бог обирає людину для Божої місії. Оповідання про покликання зважає на людську потребу бачити знаки і мати запевнення.
З огляду на унікальну значущість Мойсея останній редактор зберіг усі три розповіді про покликання разом із їхніми схожостями у формі та відмінностями в деталях. Тексти J і Е переплетено так, що вони звучать як гармонія з двох частин, в якій мелодію веде часом J, а часом – Е. Ми мусимо читати це як біблійний текст, адже частини тримаються разом, але часом корисно було би також прочитати їх окремо. Базова структура однакова: а) відповідь Бога на молитву, в якій сказано про вже згадуване важке становище: 3:7 (І), 3:9 (Е); б) Божа обіцянка порятунку: 3:8 (І), 3:10 (Е); в) покликання: 3:16-17 (J), 2:10 (Е); г) Мойсеєве застереження: 4:1 (J), 3:11 (Е); ґ) усунення застереження з допомогою знаку: 4:1-9 (J), 3:12 (Е); д) друге застереження: 4:10 (J), 3:13 (Е); е) остання чи майже остання відповідь Бога: 3:13-16 (J), 3:14-15 (Е), 4:17 (Е?).
І J (3:7), й Е (3:9) починають із того, що розповідають про погане становище, використовуючи мову плачу («зойк»). Розвиваючи Божу обіцянку порятунку, J і Е наголошують на різних вимірах Мойсеєвих повноважень. У 3:8 (J) визволити ізраїльтян має Ягве, а Мойсея в 3:16 (J) послано говорити з народом від Божого імени. У 3:10 (Е) Мойсея послано спеціяльно для того, щоби вивести народ Ізраїля з Єгипту. Хоча слово «посилати» (в. 10,12,13) позначає пророка як посланника (пор. Єр. 1:7; 26:12,15), здається, що Е наділяє Мойсея більш значущою роллю. Цікаво також наголосити на фразі Е в 3:12 («Та Я буду з тобою!»), яку завжди використовують, коли Божий посланець наражається на небезпеку чи отримує завдання, що передбачає великий ризик або й невдачу (пор. Єр. 1:8,19; 15:20; 20:11).
Ягвіст наголошує не лише на звільненні Ізраїля з єгипетської неволі, а й на меті цього втручання: вхід до Обіцяної Землі. «Краю, що тече молоком та медом» (3:8), – це сталий вираз, який, очевидно, вказує на скотарство та на бджільництво – основні галузі економіки на центральних нагір’ях Ізраїлю. Згадка про ханаанеян, хіттеян та інших (в. 8 і 17) – це згадка про тих, хто населяв ці землі до ізраїльтян (перелік усіх сімох народів наведено у Втор. 7:1). Таким чином, Вихід – це не лише вихід із Єгипту; це також і вхід у землю, яку раніше населяли ці народи.
Докази, яких вимагає Мойсей в історії Е, є значущими. У в. 12 знаком, який уповноважує Мойсея перед фараоном і народом Ізраїля, є те, що пізніше народ поклонятиметься Богові саме на цій горі. Це відповідає бажанню Елогіста пам’ятати про культ і про культові місця. У цьому випадку знак є знаком і для ізраїльтян-сучасників Елогіста, і для тих ізраїльтян, котрі були з Мойсеєм у пустині.
Мойсей усе ще домагається знаку, перш ніж прийти до ізраїльтян (в. 13). В історії Е цим знаком є розкриття імени Бога (в. 14-15). Тут потрібно зазначити, що J не потребує спеціяльної сцени, щоби розкрити ім’я Ягве. Від самого початку своєї розповіди (Бут. 2:4б) J використовує ім’я Ягве, а починаючи з Бут. 4:26 і далі – припускає, що це ім’я відоме людям. До цієї сцени Е просто використовував загальний термін «Бог». Можна припустити, що ця сцена займає центральне богословське місце в схемі подій розповіди Е (Щоби побачити, як використовує Боже ім’я Р, пор. 6:2).
Для Ізраїля, як і для стародавнього Близького Сходу, імена означали реальне існування. Щось є реальним, коли відоме його ім’я. Ім’я передбачає особистісний вимір. Знаючи чиєсь ім’я, можна бути особисто знайомим із цією людиною. Проте, коли дізнаються особисте ім’я Бога Ізраїля, виникають два окремі питання.
Першим питанням є етимологія слова «Ягве». (Єврейський текст подає лише чотири приголосні звуки: YHWH. Додавання голосних звуків «а» й «е» – це вже спроба інтерпретації.) Варіянтів вирішення цієї етимологічної проблеми є велика кількість, і жоден із них не має переваги над іншими. Популярною є думка, що це слово означає «Він покликує до буття», бо «Він творить». Другим питанням є значення, яке вкладає автор (Е) у цей фрагмент. Тут маємо під ногами твердіший ґрунт, себто сам контекст.
Вірш 15 («Господь [YHWH] Бог… послав…») є справжньою відповіддю на в. 13, адже він містить ім’я, що його просить сказати Мойсей. Вірш 14 («Я Той, що є», тобто ім’я YHWH, сформульоване в першій особі) пояснює це ім’я в сенсі буття: буття Ягве [YHWH] означає активну участь і залученість, а також вільний вибір і необмежену владу. Згідно з в. 10, це ім’я означає виведення людей із Єгипту; згідно з в. 12, воно означає допомогу Мойсеєві. Вірш 14 («Я – є» послав мене до вас») пов’язує в. 13 («Бог ваших батьків послав мене до вас») з в. 15 («Бог… послав мене…»). Ягве зобов’язався діяти для добра народу.
3:16-22 – Розширення посланництва
У цьому епізоді авторства J Мойсея спочатку послано зібрати старшин Ізраїля (в. 16), тобто тих, хто обіймав політичну владу племінного суспільства. Тоді Мойсей повинен був донести невдоволення Бога щодо того, як поневолено народ Ізраїля. Далі це доручення розширено у в. 18-22. Не лише Мойсей, але і старшини мають прийти до фараона (в. 18). Таке розширення повноважень не є непотрібним додатком. Автор готує читача до подвійного розуміння Виходу: вихід-утеча та вихід-вигнання. У в. 19 сказано, що фараон не дозволить ізраїльтянам вийти, хіба що його змусять до цього, – тому людям доведеться тікати. У в. 21-22 Ягве каже, що дасть народу Ізраїля ласку в очах єгиптян. І справді, ізраїльтянки навіть отримують у подарунок коштовності й одежу. Ягве влаштує все так чином, що ізраїльтян, урешті, буде вигнано (пор. 12:35-36).
