Господь ставиться до нас набагато милосердніше і одночасно набагато жорсткіше ніж прийнято в нас. Стосовно милосердя начебто зрозуміло, адже недаремно в Біблії сказано, що Господь «довготерпеливий і многомилостивий і істинний» (Пс. 85:15), а от стосовно жорсткості багато хто буде не згоден, хоча щойно наведена біблійна цитата свідчить якраз саме про цю рису. Бог довготерпеливий, але терпіння Боже теж має свої рамки і тоді, якщо людина вперто не хоче щиро каятися в скоєному, настає час «сплати рахунків», пожинати «посіяне».
Звичайно, такий перебіг подій багатьом, якщо не всім людям, явно не до вподоби, проте хто ми такі, щоб диктувати Господу свою волю? Він наш творець, а не ми – Його, і саме Йому вирішувати за якими правилами існувати Всесвіту, а не нам, як би нам того не хотілося. А один із цих законів, за яким існує цей світ, є закон Божої відплати за скоєне. Закон, в якому проявляється Божа справедливість, Його «порядок речей».
Але не треба уявляти Господа як жорстокого тирана, який отримує насолоду від людських страждань, Христовий хрест свідчить якраз про зворотне – Господь добровільно пішов на жахливі муки, щоб ми могли уникнути посмертних страждань. Проте багато-хто не приймає цієї жертви, тим самим залишаючи себе відповідальним за все скоєне в посмертному бутті, а крім того жертва Христова не знімає з нас відповідальності за все нами скоєне в житті земному.
І в цьому міститься надзвичайно важлива істина, яку більшість воліє не помічати/забувати – Господь всім нам дав право вибору, бо ми створені за образом та подобою Божими (див. Бут. 1:26), але право робити вибір має на увазі і нести відповідальність за нього. Крім того, Господь дав нам Свій Закон, який вказує, що є добрим, а що є поганим, і совість, яка нам нагадує про це. Отже, Господь забезпечив нас усім необхідним для того, щоб ми могли гідно себе поводити на довіреній нашому піклуванню планеті.
Але як ми з цим справляємося? Якщо бути відвертими – не вельми. Люди примудрилися навіть убити Бога, коли Він прийшов до них у людському образі. І саме вбивство Христове є яскравим прикладом людського свавілля, яке прикривається благими цілями. От тільки якими саме цілями прикривалися старійшини юдейські на чолі з Каяфою, лжесвідки на їхньому судилищі, Понтій Пилат, несамовитий натовп, що кричав: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21) – з’ясовувати не будемо, а тільки задамося питанням: а чи усвідомлювали вони те, що вони коїли? Звичайно, тільки виправдовували себе якимись «вищими» інтересами, хоча насправді вищим у цьому світі є Божий Закон, і Господь регулярно нагадує про це людям, які намагаються свій власний «закон», а точніше, свавілля, поставити над Божим Законом.
Чим закінчилося судилище над Христом – добре відомо: Господа стратили за хибними звинуваченнями, а після смерті віддані учні, знявши з хреста понівечене тіло Христове, обгорнули його поховальним саваном, а «на тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений. Там і поклали Ісуса» (Ін. 19:41,42). А далі Господь «воскрес на третій день, за Писанням, i… явився Кифі, потім одинадцятьом; потім явився більш як п’ятистам браттям одночасно» (1Кор. 15:4-6), проте в числі п’ятисот братів не було ні Понтія Пилата, ні Каяфи, ні інших людей, хто приймав участь у тому незаконному, а точніше, беззаконному судилищі.
Чому Христос не зробив цього, чому не довів власну правоту? Бо Він поважає свободу вибору людини і не нав’язує Своєї волі. Проте така свобода має свою ціну – відповідальність і відплату за зроблений вибір. Хочемо ми це приймати, чи ні.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Відповідальність за вибір
Ваш коментар:
